Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Флективні мови

Флективні мови - мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).

До флективних мов належать індоєвропейські та семі-то-хамітські.

На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стола закінчення - а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями; вод-и, земл-і, стол-ів, сімей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земля, чорний, звемо), і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рука, руці; робити - роблю; киянин - кияни). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов - фузійні.

Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні мови (від гр. synthesis "поєднання") - мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Аналітичні мови (від гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне - службовими словами, порядком слів, інтонацією).

Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, столу і т. д. і французькі та англійські аналітичні форми de la table "стола", à la table "столу", sur la table "на столі"; to the table "до стола", under the table "під столом"; укр. читатиму, іди, книжка студента й англ. shall read, let go, the book of the student; укр. Собор Паризької Богоматері і фр. Notre Dame de Paris.

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.

Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Воте-ва", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідміни").

Як бачимо, аналітизм - це відсутність у повнозначних словах показників зв'язку між ними, а синтетизм - наявність таких формальних показників. Вираження граматичних значень у синтетичних мовах при узгодженні повторюються в різних членах речення. Пор. нім. Die kleinen Kinder laufen, укр. Маленькі діти біжать, англ. The little children run. У німецькому реченні множина виражена чотири рази: один раз аналітично за допомогою артикля die і три рази синтетично за допомогою закінчень (усі ці засоби в тексті виділені). В українському реченні-еквіваленті множина виражена тричі синтетично, в англійському - один раз синтетично.

У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово зберігає всю граматичну характеристику (біжать - третя особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слово можна лише в складі речення (run - визначити особу, число і час неможливо).

Закінчуючи огляд типологічної класифікації мов, слід зробити два важливих застереження:

1. Чистих типів мов не існує.

Типологічна класифікація будується на переважанні якихось структурних рис. Так, скажімо, в аглютинативній турецькій мові в низці дієслівних форм поряд із приклейками використовуються закінчення, які поєднують значення особи і числа (okuyor-um "читаю", okuyoruz "читаємо"). В українській, російській і німецькій флективних мовах є риси аглютинативності (укр. вчиться, рос. трудящий сяу нім. Kinder-chen "діточки", де після закінчення йде однозначний афікс-приклейка) та ізольованості (Рано вранці тут тепло; йду вот бистро домой). В аналітичних і синтетичних мовах поєднуються риси аналітизму і синтетизму (укр. важніший і більш важкий, читатиму і буду читати; англ. nicer "гарніший" і more beautiful "красивіший").

З історичним розвитком мови може змінюватися її тип. Так, англійська і болгарська мови були синтетичними, а стали аналітичними. Англійська мова поступово втрачає ознаки флективності й швидко посилює ознаки кореневого (ізолятивного) типу.

2. Жодному з типів мов не можна надавати перевагу.

В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглютинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що ці чотири типи відображають сходження народного духу від низьких до вищих форм, і намагався представити різні структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку мови загалом, як рух від менш досконалого до більш досконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, мала оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітивні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відображають різний культурний рівень розвитку народів. Флективні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.

Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній критиці М. Г. Чернишевським (1828-1889). Чернишевський, зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови - це "мови глупих народів", "аглютинативні - це мови не зовсім глупих, але й не розумних народів", а флективні - це "мови народів дуже розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмовляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мовознавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні, а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними. Стара схема розвитку типів мов (кореневі -> аглютинативні -> флективні) є неправильною. Отже, типологічна класифікація не є історичною, тому не можна говорити про закономірності переходу одного типу мов у інші.

Схожі статті




Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Флективні мови

Предыдущая | Следующая