Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Характеристика основних частин мови

Кожна частина мови характеризується специфічними ознаками.

Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками хто або що. Первинна синтаксична функція іменника - бути в реченні підметом і додатком.

Прикметнику властиве граматичне значення ознаки (якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Залежність прикметника від іменника реалізується у формі узгодження з іменником або, як то маємо в англійській мові, позиційно. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а залежать від поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну підпорядкованість прикметника іменнику. Прикметник має супутні ознаки якісності/відносності і ступенів порівняння. У деяких мовах прикметник формально мало відрізняється від іменника. Пор.: англ. damp "волога" і damp "вологий", dark "темнота" і dark "темний", dead "смерть" і dead "мертвий"; нім. Licht "світло" і lieht "світлий", Laut "звук" і laut "звучний, голосний". Первинна синтаксична функція прикметника - виконувати функцію означення або іменної частини присудка.

Дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова - виступати в реченні присудком.

Крім власне дієслів, існують ще вербоїди - гібридні слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійської мови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, а також дієприкметник, який має властивості дієслова (стан, вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник, в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії).

Гібридними є й недієслівні предикативи (категорія стану як частина мови), які омонімічні з прислівниками (весело, холодно, незручно, лячно), іменниками (пора, час, лінь, гріх), прикметниками (радий, рада, раде, раді), але на відміну від них виражають стан людини (мають граматичне значення стану), характеризуються категоріями часу та способу, поєднуються з іменниками та займенниками у формі давального відмінка і виконують у реченні роль присудків. Наприклад: Йому було (є, буде) радісно. Йому було б весело. Мені час додому. Жаль серцю буде. Гріх було б скаржитися на погоду. Вона рада йому, як рідній дитині.

В англійській мові до категорії стану (предикатнвів) відносять такі слова, як awake "в бадьорому стані", alive "у живих (живим) бути", afloat "на плаву", asleep "в стані сну" тощо.

Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки" (дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсім дитина), не змінюється і не має граматичних категорій, крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Від прислівника може залежати лише прислівник (дуже холодно, надто цікаво, страшно лячно).

Числівнику притаманне граматичне значення кількості або порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються з іменниками і співвідносяться з іменниками (два, п'ять, сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька), прикметниками (другий, двадцятий).

Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:

1) не називають предмет безпосередньо, а вказують на нього, тобто виконують дейктичну функцію;

2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом (я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви - зі слухачем, інші займенники відсилають до певних об'єктів);

3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення, тобто завжди мають контекстуально зумовлений зміст. Як точно зауважив філософ С. М. Булгаков, "займенник... нічого не означає, не містить жодного забарвлення буття, і однак все може означати в своїй безликій, безбарвній глибині".

Займенники утворюють особливу систему, паралельну системі називних частин мови, і по-своєму дублюють її: я, ти, він, хто, що, ніхто, щось - вживаються замість іменників; мій, твій, такий, який, якийсь, чий - замість прикметників; стільки, скільки - замість числівників.

У деяких мовах є слова, які заступають дієслова. Так, англ. do і болг. сі"м можуть указувати на будь-яку дію: - Do you speak English? - Yes, J do; He reads better than you do; She walks along the street, doesn't she?; болг. - Купи ли тетрадка? - Не сгм.

До службових частин мови належать прийменники (в деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники.

Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні слова (безперечно, можливо, здається, нібито, може бути, мабуть, навряд, ледве чи, кажуть, чувати, мовляв тощо). Вони виражають відношення мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцінку достовірності факту). У реченні використовуються як вставні слова.

Осібне місце посідають вигуки - слова, які служать для вираження емоцій (ай, ой, о, ба, тьфу, гай-гай), і сигнали вольових спонукань (ей, алло, циць, брись, стоп). Для них характерна синтаксична відокремленість: можуть функціонувати як еквіваленти речень або вводитися в речення як свого роду посторонні вкраплення.

Як бачимо, система частин мови не жорстка. По-перше, є гібридні слова, які поєднують ознаки декількох частин мови; по-друге, має місце перехід слів із однієї частини мови до іншої. Крім того, треба враховувати й історичну змінність частин мови. Так, скажімо, іменники й прикметники виділились із однієї частини мови - імен. Не було колись і числівників. Для позначення кількості використовували імена-еталони. Число п'ять, наприклад, у багатьох мовах позначалося словом, яке називало руку (малося на увазі п'ять пальців). Ще й тепер чукотське мангыткен "десять" буквально означає "дві руки", а ескімоське юги пак "двадцять" - "вся людина" (дві руки і дві ноги, тобто двадцять пальців).

Схожі статті




Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Характеристика основних частин мови

Предыдущая | Следующая