Всесвітня історія - Гончар Б. М. - "Перебудова" та розпад СРСР (1985-1991)

Розпаду СРСР передували декілька основних причин. І. Криза соціальної сфери наприкінці перебудови:

O станом на 1988 р. рівень життя народних мас значно погіршився;

O гострою залишалася житлова проблема;

O різко підвищилися ціни на товари першої необхідності (за 1990 р. - у 8 разів).

Отже, перебудова, для якої були всі необхідні передумови (науково-технічний потенціал, величезні запаси природних ресурсів, висококваліфіковані кадри фахівців у всіх галузях народного господарства) призвела до розпаду унітарної держави, хоча мала на меті 'й зміцнення.

Такий перебіг подій - закономірне явище. Концепція перебудови від початку містила серйозні суперечності. Вона намагалася поєднати:

1) централізоване планування з ринковими відносинами;

2) збереження монополії КПРС на владу з демократизацією та політичним плюралізмом;

3) зміцнення унітарної держави з розширенням прав республік.

Тому перебудова мала такі наслідки:

1) в економічній сфері половинчасте реформування не тільки не стабілізувало розвиток народного господарства, а й ще більше його розбалансувало;

2) у політичній сфері непослідовні реформи, часто суперечливі, спричинили розкол суспільства, жорстке протистояння між реформаторами і консервативними силами. Консерватори вбачали в перебудові загрозу своїм інтересам. Оплотом цих сил були партійні апарати всіх рівнів. Системна криза призвела до розбіжностей в інтересах республік і центру.

Отже, основні причини краху перебудови такі:

1) відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці;

2) відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних та економічних реформ; неприпустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави;

3) шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату;

4) конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення;

5) поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні із Заходом.

Значення перебудови полягає у такому:

1) вона відкрила Україні шлях до самостійності;

2) сприяла створенню і розбудові нової демократичної держави;

3) сприяла пробудженню національної свідомості українського народу.

II. Наслідки "нового політичного мислення" керівництва Радянського Союзу в міжнародних відносинах.

У період перебудови нове радянське керівництво відмовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішній політиці, що привело до значних змін у міжнародних відносинах.

Основні принципи "нового політичного мислення" такі:

1) відмова від твердження про поділ світу на дві протилежні суспільно-політичні системи;

2) визнання світу єдиним і взаємозалежним;

3) відмова від принципу пролетарського інтернаціоналізму;

4) визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. Внаслідок реалістичного підходу радянського керівництва до

Вирішення міжнародних проблем:

1) відбулося пом'якшення напруженості між Сходом і Заходом;

2) почався процес роззброєння;

8) було врегульовано "німецьку проблему";

4) припинилося втручання СРСР у справи інших країн, що створило умови для вибору ними власного шляху розвитку. 1990 p. М. Горбачову присуджено Нобелівську премію миру за новий зовнішньополітичний курс.

Характерні риси нового етапу радянської дипломатії.

1. Відбувалися щорічні зустрічі М. Горбачова з президентами США Р. Рейганом і Дж. Бушем.

O Переговори на найвищому рівні у Женеві (листопад 1985 p.), Рейк'явіку (жовтень 1986 p.). Ці переговори були успішними і продемонстрували можливість глибоких змін у радянсько-американських відносинах.

O 8 грудня 1987 р. у Вашингтоні було підписано Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між СРСР і США. Американська сторона зобов'язувалася демонтувати і знищити 869 ракет, радянська - 1752.

O У липні 1991 р. між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь.

2. Радянське керівництво пішло на припинення інтервенції в Афганістані. Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р. Війна дорого коштувала Радянській армії - майже 14 тис. осіб - загинуло і 50 тис. було поранено (за офіційними даними); за підрахунками незалежних експертів - 50 тис. загинуло і 180 тис. поранено. Водночас радянські війська знищили понад мільйон афганців, зруйнували тисячі міст і сіл, змусили кілька мільйонів жителів залишити батьківщину і переселитися до Пакистану та Ірану. У вересні 1991 р. між США і СРСР було досягнуто домовленості про припинення постачання озброєнь до цієї країни. Проте в наступні роки в країні тривала громадянська війна, точилася жорстока боротьба між різними групами моджахедів.

3. Велося відкрите обговорення в СРСР проблем взаємовідносин з країнами "третього світу".

O Радянські "воїни-інтернаціоналісти" брали участь у воєнних операціях більш як у 20 країнах Африки, Азії, Латинської Америки.

O "Ідеологічна допомога" країнам "соціалістичної орієнтації" за 20 років становила 700 млрд крб.

O СРСР був найбільшим постачальником зброї у світі (його частка в поставках зброї до інших країн на початку 80-х років становила 40 %). За даними американських експертів, у світі - близько 50 млн автоматів Калашникова.

4. Радянське керівництво відмовилося від підтримки диктаторських режимів.

Воно припинило допомогу Іраку, засудило іракську агресію в Кувейті. СРСР не скористався у Раді Безпеки ООН правом вето, коли було ухвалено рішення про проведення операції "Буря в пустелі". Це дало змогу збройним силам 28 країн, які діяли під американським командуванням, визволити Кувейт і завдати поразки багдадському режимові.

5. Відбулися революції в країнах Східної Європи.

Тут посилилися масові народні рухи, які виступили за ліквідацію соціалізму. Це привело до розпаду комуністичного блоку в Східній Європі, але радянське керівництво не намагалося силою придушити ці рухи, визнавши право народів на вибір власного шляху розвитку. Відсутність загрози радянської інтервенції сприяла відновленню і зміцненню демократії в Польщі, Угорщині, Че-хословаччині, Болгарії, Румунії.

6. Нова позиція СРСР на міжнародній арені дала змогу вирішити "німецьку проблему".

У Східному Берліні, Дрездені, Лейпцигу в жовтні 1989 р. відбулися масові антикомуністичні демонстрації. 9 листопада 1989 р. влада була змушена відкрити кордон між НДР і Західним Берліном, було ліквідовано "берлінський мур". У лютому 1990 р. почалися переговори за формулою "2 + 4" (ФРН, НДР + США, СРСР, Велика Британія, Франція). 12 вересня 1990 р. внаслідок переговорів у Москві було укладено договір про врегулювання "німецького питання". Угода передбачала об'єднання НДР і ФРН в єдину державу і виведення 300-тисячного контингенту Радянської армії до кінця 1994 р. Значну частину цих військ згодом розмістили в Україні. З жовтня 1990 р. - дата возз'єднання Німеччини. Перестала існувати НДР і виникла єдина держава - Федеративна Республіка Німеччина.

7. У листопаді 1990 р. у Парижі відбулася зустріч країн - учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі. СРСР підписав Паризьку хартію, в якій підтверджувалася необхідність дотримання країнами - учасницями НБСЄ гельсінкських принципів.

Отже, конкретні позитивні результати "нового політичного мислення" були свідченням реалістичного і цивілізованого підходу СРСР до вирішення міжнародних проблем.

Найважливішими результатами стали:

O зникнення радянської загрози;

O завершення "холодної війни".

Незважаючи на те, що ядерна загроза зникла, залишилася загроза застосування ядерної зброї в локальних конфліктах.

Вирішення всіх цих питань зовнішньої політики безпосередньо стосувалось України, адже в лавах Радянської армії було багато воїнів-українців. На території України знаходилась ядерна зброя, що становила безпосередню загрозу для самої України.

Схожі статті




Всесвітня історія - Гончар Б. М. - "Перебудова" та розпад СРСР (1985-1991)

Предыдущая | Следующая