Всесвітня історія - Гончар Б. М. - СРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки

Межею переходу до нового курсу в політиці більшовицького режиму став 1928 р. Попереднє десятиліття характеризувалося як соціалістичне будівництво в мирних умовах, коли основним було здійснити політику непу, у результаті чого було відбудоване народне господарство: за рівнем споживання харчових продуктів, електроенергії, видобутком нафти, вугілля, виробництва металорізальних станків Радянська Росія перевершила рівень дореволюційної Росії.

Проте на практиці все було інакше. Генеральний секретар ЦК РКП(б) Йосиф Сталін згуртував навколо себе надійних однодумців, зосередив у своїх руках величезну владу. Стиль командного керівництва, вироблений у роки громадянської війни, заохочувався: майже всі партійні керівники носили гімнастерки, шкірянки, шинелі, френчі військового крою, галіфе. Серед майже 2 млн комуністів лише 0,8 % мали вищу і незакінчену вищу освіту. Значна частина селян і робітників, прихильників командно-адміністративної системи сприймали неп як тимчасовий відступ, що загальмував наступ на буржуазію. І чим складніше було вчитися торгувати, конкурувати з приватним власником, тим значнішу частину людей охоплювала ностальгія за революційним минулим. Це розумів Сталін і цим користувався. У січні 1928 р. під час поїздки до Сибіру він закликав до надзвичайних заходів у справі хлібозаготівлі і боротьби проти куркулів. Того самого року газети повідомили про викриття в Шахтинському окрузі Донбасу "шкідницької" організації, що нібито займалася економічною контрреволюцією.

Шахтинська справа разом з так званим опором хлібозаготівлі допомогли Сталіну проголосити, що з просуванням до соціалізму опір ворогів радянської влади зростатиме. А якщо так, то репресії необхідні. Отже, було знайдено обгрунтування взаємозв'язку надзвичайних заходів у економічній і політичній сферах.

Сталін активізував боротьбу проти опозиції в партії. Л. Троць-кий і його прихильники були виселені до Середньої Азії. Авторитет вождя настільки зріс, що у 1929 р. він прихильно дозволив всенародно відсвяткувати своє 50-річчя і вітати себе як вождя світового пролетаріату.

Перший п'ятирічний план розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 рр. грунтувався ще на засадах непу. На XVI з'їзді партії було проголошено про "розгорнутий наступ соціалізму по всьому фронті", що передбачав значне прискорення індустріалізації та здійснення масової колективізації.

Заклик до максимального напруження сил заради побудови соціалізму для народу був привабливим тому, що капіталістичний світ охопила тяжка криза, це посилювало сподівання керівництва СРСР щодо близького краху капіталізму.

Хоча було проголошено завершення першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці, від кориговані завдання плану з випуску більшості видів продукції виконати не вдалося.

Згідно з другим п'ятирічним планом (1933-1937) зберігалася тенденція пріоритетного розвитку важкої промисловості. Проте більша увага надавалася розвитку галузі групи "Б", тобто підприємствам, що випускали предмети споживання, хоча заплановані темпи не були досягнуті. За роки цієї п'ятирічки до ладу стали 4500 великих підприємств, випуск валової продукції зріс більш як у 2 рази. Проте висновки про дострокове виконання плану другої п'ятирічки не відповідають істині. Із 46 важливіших показників плану тільки 10 були виконані, за всіма показниками рівень виконання становив близько 80 %.

Разом з тим зміни в економіці та посилення централізації управління, зміни в соціально-політичному і національно-державному розвитку країни потребували змін і в Основному законі (Конституції). Вона була затверджена Надзвичайним з'їздом Рад 5 грудня 1936 р. Конституція проголошувала, що політичною основою країни є Ради депутатів трудящих, а найвищим законодавчим органом - Верховна Рада. Соціальною основою держави декларувався союз робітників і селян за диктатури пролетаріату. Соціалістична система господарства і суспільна власність на засоби виробництва проголошувалися економічною основою СРСР. Конституція декларувала право громадян на працю, відпочинок, освіту, медичне і пенсійне забезпечення тощо.

Проте це були декларації: панував абсолютний пріоритет інтересів держави над нормами людської моралі, сімейного, товариського обов'язку, елементарними правами людини. Диктатура пролетаріату фактично була диктатурою ВКП(б). Радянських людей закликали до "революційної пильності", пояснюючи, що її відсутність - один із найтяжчих гріхів перед партією і державою.

Зовнішня політика СРСР у 20-30-х роках була суперечливою та непослідовною. У першій половині 30-х років СРСР зміцнив свої позиції на міжнародній арені - його визнали США (1933), вступив до Ліги Націй (1935), підписав низку договорів про взаємодопомогу з Францією, Чехословаччиною.

1936 р. була надана допомога уряду Народного фронту Іспанії зброєю і військовими фахівцями для боротьби проти генерала Франко, якого підтримували Німеччина й Італія. Франція та Англія дотримувалися нейтралітету, а США заборонили іспанському уряду купувати американську зброю. 1936 р. Німеччина й Японія підписали угоду, спрямовану проти СРСР. 1938 р. укладено Мюнхенську угоду між Німеччиною, Італією, Англією та Францією про розчленування Чехословаччини. Влітку 1938 р. у районі озера Хасан відбулося збройне зіткнення військових частин СРСР і Японії.

Намагання Англії, Франції та СРСР створити в Європі систему колективної безпеки завершилися безрезультатно. Світ стояв напередодні нової світової війни.

Схожі статті




Всесвітня історія - Гончар Б. М. - СРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки

Предыдущая | Следующая