Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - 7.2. Мораль і право: спільне і відмінне

Важливим етапом становлення предмета етики юриста було осягнення важливої проблеми співвідношення, взаємозв'язків моралі і права. Власне з цього починалися наукові дискусії цій проблемі в 19б0-х - 1970-х роках присвячено низку публікацій.

Не вдаючись до подробиць і тонкощів етичної рефлексії моралі як складного, мінливого щодо змісту і багатоаспектного явища пристанемо до варіанта робочого визначення моралі, запропонованого білоруською дослідницею І. Л. Зеленковою: мораль - це особливий спосіб регуляції взаємовідносин між людьми, заснований на розрізненні добра і зла. Найважливішою соціальною функцією моралі є узгодження вчинків окремих осіб з інтересами інших людей, певної спільності, суспільства в цілому.

Доречним після цього є нагадування про те, що вже з часів грецької античності мораль усвідомлювалася як міра панування людини над собою, показник того, наскільки людина спроможна бути відповідальною за себе, за те, що вона робить.

Давньогрецький філософ Епікур звернув увагу на шкідливість конфліктів між людьми для життя суспільства. Великий римлянин, класик античної медицини II ст. Клавдій Гален по-своєму оцінив руйнівну силу конфліктної ситуації, стверджуючи, що у боротьбі за здоров'я на перший план слід ставити вміння опановувати свої пристрасті.

Повертаючись до етико-філософської площини аналізу проблеми питання про панування людини над собою слід розглядати передусім як питання про панування розуму над пристрастями. Власне, людські чесноти є не чим іншим як облагородженими вихованням і самовихованням людськими пристрастями. Сама етимологія терміну "мораль" вказує на очевидний зв'язок цього соціального регулятора з характером, темпераментом людини. На практиці це означає, що людські афе-кти (пристрасті, бажання) можуть реалізовуватися при підтримці розуму чи всупереч його настановам.

Для Аристотеля перший випадок - коли пристрасті узгоджуються з настановами розуму - відповідає доброчинному, довершеному стану душі. Другий же випадок - коли пристрасті діють сліпо і примушують розум скоритися - є прикладом порочного, недовершеного стану душі. Таке розуміння механізму моральної регуляції створює образ моралі, сутністю якого є помірність, здатність людини обмежити себе в життєдіяльності, а, в разі потреби, і заборонити собі здійснення природних бажань.

Здавна відзначався історичний характер моралі, її функціонування у різноманітних мінливих формах. "Батько науки історії" Геродот (V ст. до н. е) констатував той факт, що кожен народ має свою мораль і вважає її за найкращу. Давньогрецькі філософи софісти наполягали на тому, що мораль має тільки відносне (релятивне) значення, відповідаючи умовам життя людей певного історичного періоду.

Етнографія XIX - XX ст. допомогла уточнити процес історичного становлення такого соціального регулятора як мораль. Мораль стала новою формою передачі і накопичення досвіду, відмінного від біологічного пристосування до середовища і природного відбору. Найпростіші суспільні відносини виникали як заперечення (табуація) цілої низки звичних для ранньої стадії розвитку особливостей життєдіяльності.

Так, під час своєї подорожі, Ч. Дарвін був шокований реаліями життя тубільців острова Вогняна Земля. Як і їх предки, вони з настанням страшного голоду взимку вбивали і поїдали старих жінок, а вже потім - мисливських собак. На запитання, чому вони так чинять, вогнеземельці простодушно відповідали: "Собачки ловлять видр, а старі жінки - ні". Ця відповідь дуже добре розкриває характер канібалізму131, практика якого була звичною на ранніх етапах життя первісної людини за умови, коли голод ставив під загрозу саме існування тої чи іншої людської спільноти. Як своєрідний пережиток тваринного пристосування до середовища, поїдання ворогів, чужинців, стариків і недієздатних з власного роду не було виявом аморалізму. Ця практика взагалі не підпадала під моральне регулювання. Тільки з часом під впливом зростання ефективності трудової діяльності, підсилення відносин кооперації та взаємної підтримки канібалізм відмирає. Спочатку заборона накладається на вживання м'яса і крові родичів (і подібний вчинок кваліфікується як найгидкіший злочин), а пізніше і чужинців.

Отже, і почуття кровної спорідненості, і визнання цінності людського життя є результатами тривалого історичного розвитку.

Схожі статті




Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - 7.2. Мораль і право: спільне і відмінне

Предыдущая | Следующая