Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - 2.2. Предмет та основні принципи біоетики

На сьогодні біоетика є науковою дисципліною, котра не має однозначно виваженого та загальноприйнятого наукового апарату. Більше того, не існує чітко окресленого уявлення щодо предмета, статусу та функцій біоетики як у зарубіжній, так і вітчизняній літературі. В науковому вимірі біоетика становить знання, що постійно розширює предметну площину і виокремлює все ширше коло ускладнених проблем, котрі можна розглядати як з когнітивного, технологічного, так і з етичного поглядів.

Існує кілька версій визначення біоетики, котрі мають певні відмінності у виокремленні предмета дослідження. Для ілюстрації сказаного наведемо найбільш репрезентативні визначення біоетики, котрі окреслюють предметне поле її дослідження.

Як уже зазначалося, біоетика, у розумінні її засновника В. Р. Поттера, - це наука виживання, що включає до сфери своєї наукової зацікавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а світ усього живого.

У визначенні біоетики, поданому в Енциклопедії з біоетики (Нью-Йорк, 1978 р.), котре є певним узагальненням напрацьованого на той час теоретичного матеріалу стверджується, що Біоетика - це систематичне дослідження людської поведінки в межах наук про життя та здоров'я, що проводиться в світлі моральних цінностей та принципів.

Та сама Енциклопедія 1995 р. видання подає більш уточнене формулювання предмета біоетики і визначає його як "систематичне дослідження моральних параметрів, включаючи моральну оцінку, рішення, поведінку, орієнтири та інших наук про життя і медичне лікування, із залученням різноманітних етичних методологій до міжпредметного формулювання"5. Отже, у даних визначеннях акцентується увага на безпосередньо людському житті та медичних заходах, пов'язаних із його збереженням.

Згодом у змістовному навантаженні поняття "біоетика" робиться наголос виключно на медичній сфері, зокрема, медичній практиці, що породжує ряд моральних колізій у зв'язку із застосуванням нових біомедичних технологій; принципах функціонування системи охорони здоров'я в цілому та розподілу її ресурсів.

Термін "біоетика" стає синонімом медичної етики чи лікарської етики. Так, наприклад, відомі американські дослідники Т. Бочамп і Дж. Чілдрес вважають, що біоетика є прикладанням загальних етичних теорій, принципів і правил до вирішення проблем терапевтичної практики, надання медичної допомоги, проблем медичних та біологічних досліджень6.

У наукових дослідженнях на пострадянському просторі, поняття "біоетика" переважно має чітко окреслений медичний зміст, а то й пряму синонімізацію з біомедичною етикою.

Відомі російські дослідники Б. Юдін та П. Д. Тищенко у визначеннях біоетики зазначають таке: "Біоетика (біомедична етика) - галузь науки, котра формується на межі медичної етики та етики науки; міждисциплінарна галузь досліджень та експертизи, предметом котрої є ціннісна проблематика, що стосується лікаря та пацієнта, а також етичні проблеми, що виникають в біомедичних дослідженнях та в науках про поведінку, зокрема при експериментуванні на людині; етичні аспекти проблем, пов'язаних з виділенням та розподілом ресурсів на охорону здоров'я та медичну допомогу"7; "Біоетика - міждисциплінарна галузь знань, котра охоплює широке коло філософських та етичних проблем, що виникають у зв'язку з бурхливим розвитком медицини, біологічних наук та використанням у сфері охорони здоров'я високих технологій"8.

Одна із провідних фахівців з біоетики в Росії І. В. Силуянова, вважає, що "біоетика - це сучасна форма традиційної професійної біо-медичної етики, в котрій регулювання людських відносин підпорядковане надзавданню збереження життя роду людського"9.

Авторитетні дослідники з біомедичної етики в Республіці Білорусь Т. В. Мишаткіна та Я. С. Яскевич акцентують на відмінності між біоети-кою та біомедичною етикою. Вони розглядають біоетику та біомедичну етики як взаємозв'язок загального та одиничного. Біоетика, з їхнього погляду, "в якості загального глибше та суттєвіше торкається проблем життя будь-якого Живого...". Вона займається розробкою "моральних норм та принципів, що регламентують практичні дії людей в дослідженні природи та людини, моральних критеріїв соціальної діяльності в перетворенні навколишнього середовища", оцінює "роль та місце людини в межах біологічної реальності", обгрунтовує "теоретичні основи концепції коеволюції суспільства та природи статусу категорій життя та смерті". А біомедична етика в якості одиничного конкретизує принципи біоетики у стосунку до Людини10.

У науковому просторі України поняття "біоетика" має кілька варіантів визначення, а саме: 1) ототожнення біоетики з медичною етикою; 2) визначення біоетики як сфери дослідження світу живого у зв'язку з небезпечними наслідками біотехнологій (Кулініченко, Чешко).

Найбільш всеохопним і актуальним визначенням, на наш погляд, є визначення С. В. Пустовіт, котра зазначає, що біоетика - це міждисциплінарна галузь знання та людської практики, мета котрої - збереження та розвиток життя за допомогою етичних механізмів та принципів"11. Автор наголошує, що в умовах експансії новітніх технологій, котрі радикально змінюють не лише довкілля, а власне і природу людини, протиставляють цінності наукової новизни та ефективності фундаментальним правам живих істот, біоетика захищає права всього живого на самозбереження та розвиток, обгрунтовуючи їх етичними імперативами благоговіння перед життям та моральною відповідальністю людства за все що живе12.

Незважаючи на таке розмаїття думок стосовно предметної визначеності біоетики все ж таки їх можна згрупувати за певними ознаками, що визначають її предметне поле дослідження.

По-перше, визначення, котрі орієнтують на сферу взаємодії лікаря та пацієнта, а також структурно-функціональні проблеми охорони здоров'я.

По-друге, новітні технології та їх вплив на сферу живого.

По-третє, глобальні проблеми людства у їхній взаємоцілісності та взаємообумовленості та пошук моральних імперативів для їх вирішення. Спільним для вказаних точок зору є те, що вони розглядають етичні проблеми збереження життя та здоров'я як окремого індивіда, суспільства в цілому чи навколишнього середовища, котрі постають в медичній сфері, і при використанні біомедичних технологій, в процесі взаємодії людини з довкіллям, а також при вирішенні глобальних проблем людства.

Виходячи з наведених вище визначень поняття біоетики можна стверджувати, що об'єктом її дослідження постає життя у цілісності та багатоманітності його проявів, а предметом - моральні ціннісно-нормативні механізми його збереження та розвитку13.

Отже, опираючись на огляд сучасних інтерпретацій визначення поняття біоетики, до предметного поля біоетики, як правило, відносять:

O етичні проблеми медичних професій, зокрема, стосунки на зразок "лікар - пацієнт";

O етичні проблеми, що виникають у галузі досліджень людини, включаючи і такі, що безпосереднього не стосуються лікувального процесу;

O соціальні проблеми, пов'язані з політикою в галузі охорони здоров'я, з політикою планування сім'ї та демографічного контролю; проблеми пов'язані із втручанням людини в життєві процеси інших живих істот (тварин, рослин, мікроорганізмів) та всього того, що належить до підтримування екологічної рівноваги.

Межі предмета дослідження біоетики тісно пов'язані з проблемою її наукового статусу. Закономірно постають питання про міру належності її до біологічних чи філософських наук. Чи це інтегративне, му-льтидисциплінарне знання, яке перебуває в процесі пошуку власної методології та формування своєрідних принципів? Ці питання залишаються дискусійними, тому немає на сьогодні усталеної думки щодо статусу біоетики як наукового знання. Існує кілька точок зору щодо наукового статусу біоетики:

Одні дослідники схиляються до того, що біоетика - це структурний елемент етики як філософської науки, зокрема прикладної етики, або професійної етики (щодо розрізнення прикладної та професійної етики та статусу самої прикладної етики наукові дебати аж ніяк ще не вичерпано). Інші вважають, що Біоетика більше тяжіє до біологічних наук, котрі виступають її основою. Третя точка зору полягає в тому, що Біоетика - це варіант нового міждисциплінарного знання, передусім репрезентованого комплексами природничих та гуманітарних наук.

Ми схилятимемося до третього варіанта, тобто тієї думки, що біоетика є інтегративним знанням, покликаним осмислювати та пропонувати шляхи вирішення дилемних проблем, що виникають у тріаді "життя - діяльність - цінності".

Одним із ключових завдань біоетики на рівні теорії є не лише чітке визначення її предметної площини, а й обгрунтування базових принципів, на котрих може бути побудована несуперечлива, цілісна біоетика, зокрема, варіанти її практичного втілення. Сьогодні в науковій літературі існують різноманітні точки зору з приводу основних принципів біоетики. Але переважно вчені та практики, як правило, виходять з двох моделей - американської та європейської. Одними із перших, хто запропонував принципалістську концепцію біоетики, були американські вчені Т. Л. Бічамп і Дж. Ф. Чілдресс. Вони запропонували такі основоположні принципів біоетики:

1) Принцип автономії (індивід має право розпоряджатися своїм здоров'ям та благополуччям, навіть відмовлятись від лікування, за умови, що це буде вартувати йому життя; цей принцип має антипатер-налістську (антипіклувальну) спрямованість, на ньому грунтується концепція "інформованої згоди");

2) принцип "Не зашкодь" (цей принцип бере початок з клятви Гіппократа і вимагає мінімізації шкоди, що завдається пацієнтові при медичному втручанні);

3) принцип блага (моральний обов'язок робити добро, котрий акцентує обов'язок лікаря здійснювати дії, спрямовані на покращення стану пацієнта);

4) принцип справедливості (цей принцип підкреслює необхідність рівного ставлення до пацієнтів а також справедливого розподілу ресурсів, котрі завжди обмежені, при наданні медичної допомоги).

Існує західноєвропейський варіант вихідних принципів біоетики, запропонований авторами дослідного проекту ВЮМЕБ II, що фінансувався Європейською Комісією та Дослідним центром Данії (1995- 1998 рр.), а саме:

5) Принцип автономії (зміст див. вище);

6) Принцип людської гідності (гарантує гідне ставлення до пацієнта в тому разі, коли він позбавлений автономних рішень та дій; він, як правило, застосовується до людей, що перебувають у недієздатному фізичному та психічному стані, а також до малолітніх дітей; опираючись на цей принцип, обгрунтовують заборону на клонування людини, на експерименти з людськими ембріонами та трансплантацію органів);

7) Принцип інтегральності (передбачає недоторканність психофізичної цілісності людини та використовується у випадках, що загрожують порушенням особистісної ідентичності на підставі втручання у генетичну природу);

8) Принцип уразливості (передбачає відповідальне ставлення до людського життя, усвідомлення того, що воно є конечним і тендітним; спрямовує на тактовне ставлення до людей, що мають обмежені соціальні, фізичні та психічні можливості).

Порівняльний аналіз цих систем принципів ілюструє, що американська модель принципів обирає за вихідну точку відношення "лікар - пацієнт", а західноєвропейська - "особистість - держава", оскільки, на думку авторів проекту ВІОМЕБ II, фундаментальні етичні принципи повинні розглядатися як норми захисту особистості в державі всезагального благополуччя.

Глибший аналіз названих принципів говорить про те, що вони можуть бути застосовані в тому разі, коли біоетика ототожнюється з медичною етикою. Коли біоетику розглядають у ширшому предметному визначенні, тобто коли її межі дослідження розширюються на живу природу в цілому, то висуваються інші принципи, такі як, наприклад:

Біосфероцентризм, котрий вимагає захищати не лише людину, але й увесь тваринний і рослинний світ, всю біоту в цілому та навколишнє середовище;

Коєволюційний - вимагає процесу взаємодії природи та суспільства, біосфери та людини, їхнього гармонічного розвитку.

Пропонуються також принципи соціалізації, свободи та відповідальності, інтегральності, універсальності, благоговіння перед життям.

Схожі статті




Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - 2.2. Предмет та основні принципи біоетики

Предыдущая | Следующая