Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - Коротка історія суспільної та правової легітимації евтаназії

1906 р. - у США (штат Огайо) здійснена перша спроба прийняти закон, який би дозволяв евтаназію.

1935 р. - у Лондоні створено перше в світі Міжнародне товариство прихильників евтаназії.

1930-ті роки - у Німеччині в контексті ідей "расової гігієни" теоретично обгрунтовується примусова активна евтаназія. У 19391941 pp. на підставі наказу Гітлера в примусовому порядку знищено в газових камерах приблизно 275 тис. німців - душевнохворих, людей похилого віку та дітей з важкими фізичними вадами.

1941 р. - Швейцарія стала першою країною, котра легалізувала "вбивство з милосердя".

1958 р. - професор юриспруденції Оксфордського університету Гленвілль Вільямс опублікував дослідження "Святість життя та карне законодавство", в якому вперше запропонував використовувати добровільну евтаназію для певної категорії пацієнтів.

1962 р. - Японія легалізувала евтаназію, однак на практиці здійснити таке право надто важко через складність бюрократичних процедур.

1967 р. - у США складено перший "заповіт, котрий підлягав виконанню при житті заповідача" (living will - юридичний документ, що засвідчував волю особи на здійснення евтаназії).

1968 р. - фахівці медичного факультету Гарвардського університету запропонували вважати критерієм смерті людини незворотно втрачені функції головного мозку, а не припинення серцебиття та дихання.

1973 р. - Американська лікарняна асоціація уклала Білль про права пацієнта (Patient Bill of Rights), де зазначалося, що хворий має право відмовитися від процедур, котрі підтримують його життя.

1974 р. - у журналі "The Humanist" опубліковано Маніфест ев-таназії, підписаний більше 40 відомими особами, серед яких лауреати Нобелівської премії.

1974 р. - у США відкритий перший хоспіс.

1975 р. - у Нідерландах вперше відкрито опубліковано рекомендації для безболісного відходу з життя.

1976 р. - у штаті Каліфорнія (США) опубліковано закон про природу смерть (Natural Deacth Act), яким визнається за кожним дорослим індивідом право не використовувати або переривати "терапію підтримки життя" (будь-який медичний засіб чи втручання, що використовує механічну або штучну апаратуру для підтримки чи заміни природної життєвої функції і у випадку застосування може привести лише до відтермінування смерті) за екстремальних життєвих обставин.

1976 р. - відбувся Перший Міжнародний конгрес організацій, що виступали за легалізацію евтаназії.

1978 р. - перша у світі постановка вистави (Лондон, Нью-Йорк), темою якої стало право людини на смерть.

1980 р. - Папа Римський Іоанн Павло Другий опублікував Декларацію про "Евтаназію". Католикам заборонялося "вбивство з милосердя", але дозволялося використовувати будь-які засоби для боротьби з болем та відмовлятися від застосування екстраординарних заходів для підтримки життя.

1987 р. - прийнято Декларацію про евтаназію на 39-й Всесвітній медичній асамблеї, що відбулася в Мадриді (Іспанія). В цій декларації, зокрема, зазначається, що евтаназія як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на прохання хворого, чи на підставі звернення з подібних проханням його близьких, є неетичною. Але це не заважає необхідності поважливого ставлення лікаря до бажання хворого не чинити перешкод природному ходу процесу вмирання в термінальній фазі захворювання.

1990 р. - початок діяльності сьогодні всесвітньо відомого лікаря Джека Кеворкяна ("Доктор Смерть"), що допоміг піти з життя жінці, яка страждала на хворобу Альцгеймера. В цьому ж році Конгрес США прийняв закон, що дозволяв пацієнтам відмовлятися від процедур, необхідних для підтримання їхнього життя.

1996 р. - на території австралійського штату Північна Територія прийнято закон "Права заключного третього акту" (Rights of the Terminalli III Act"), який став першим у світі законодавчим актом, що схвалив евтаназію, розглядаючи її за певних умов як громадянське право. Внаслідок бурхливих дебатів з цього приводу по всій країні у 1977 р. Верхня палата Федерального Парламенту відмінила цей закон.

1997 р. - у Колумбії Конституційний Суд країни дозволив евтаназію, однак відповідний закон не був ратифікований парламентом, тому евтаназія в цій країні вважається злочином.

Від 1998 р. у штаті Орегон (США) діє закон, що дозволяє активну евтаназію.

1999 р. - у США засуджено до 25-ти років ув'язнення лікаря Дж. Кеворкяна за здійснення смертельної ін'єкції хворому, що було кваліфіковане як вбивство.

2002 р. - Бельгія та Нідерланди законодавчо закріпили право на евтаназію.

2003 р. - у Люксембурзі парламент країни більшістю в один голос заборонив легалізацію евтаназії.

2003 р. - у Новій Зеландії парламент країни більшістю в три голоси відхилив проект закону про легалізацію евтаназії.

2003 р. - Нижня палата парламенту Швейцарії більшістю голосів відхилила пропозицію стосовно легалізації евтаназії. Формально евтаназія в Швейцарії заборонена, але фактично дозволена, бо законодавство передбачає, що допомога при здійсненні самогубства не суперечить закону. За ст. 115 Кримінального кодексу Швейцарської Конфедерації, надання допомоги в акті самогубства, якщо це не переслідує особистих корисних цілей, не заборонено. Швейцарія - єдина країна у світі, де евтаназія не заборонена для іноземців, що стимулює розвиток "смертельного туризму" до країни для безнадійно хворих.

2004 р. - Французький парламент ухвалив закон щодо пасивної евтаназії.

2009 р. - у Люксембурзі легалізовано евтаназію.

2010 р. - у Швеції законодавчо дозволено активну евтаназію. У Норвегії подібні дії караються законом. У Великобританії та

Канаді асистентам самовбивць загрожує до 14 років позбавлення волі. Однак в британському парламенті періодично ведуться дебати стосовно дозволу "самовбивства із міркувань гуманності". В Італії, Уругваї, Угорщині, Росії евтаназія заборонена законом. Згідно з Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Ст. 52 евтаназія в Україні заборонена.

Проблема евтаназії є однією з найактуальніших та найскладніших в сучасній біоетиці, оскільки зачіпає інтереси без винятку всіх людей і за драматичністю та складністю морального обгрунтування прийнятного вирішення не має рівних. В обговореннях цієї надскладної проблеми, в котрих беруть участь медики, філософи, релігійні та громадські діячі, численні пацієнти, їх родичі та близькі, напрацьовуються та обгрунтовуються аргументи на користь ліберальної ("за") чи консервативної ("проти") позиції. Розглянемо основні з них.

Схожі статті




Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - Коротка історія суспільної та правової легітимації евтаназії

Предыдущая | Следующая