Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - 3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики

Екологічна етика як наукова галузь орієнтуючи на збереження природного і людського буття пропонує різноманітні підходи у вирішенні кризової ситуації сучасності, своєрідної глибокої кризи культури, що втілює в собі весь комплекс взаємодії людей один з одним, суспільства з природою. Тому цілком закономірним, у вирішенні цього завдання є осмислення взаємовідносин людини і природи в суперечливих світоглядних тенденціях.

1. Антропоцентризм (грец. агшігоро8 - людина, кешгоп - центр) протиставляє людину (як вищу цінність та природу (як її власність); сприйняття природи як об'єкта дії людини; прагматичний характер взаємодії людини з природою (в філософії розглядається, як світогляд, згідно з яким людина є вищою ціллю світотворення, що дає право розглядати людину з точки зору благ для людини, що є господарем природи. На думку російського вченого А. Гусейнова, сьогодні домінує світоглядна настанова, згідно з якою йде різке протиставлення людини і природи, як ціль засобу. Найбільш яскраво антропоцентризм представлено, на думку багатьох дослідників, у християнській моралі (американський історик релігії Л. Уайт), а остаточно знайшло закріплення в аристотелівській телеології, де раціональне життя - гарант існування природи, нерозумні речі існують лише в якості засобів для підтримки наділеної розумом людини).

2. Екоцентризм - орієнтація на екологічність та відсутність протиставлення людини та природи, де природа виступає об'єктом рівноправним людині та простежується баланс між прагматичною та непрагматичною взаємодією людини та природи (приклад такого підходу можливо знайти в східних релігійних системах, а в філософії в ідеях середньовічного "родоначальника екологів" Франциска Ассизького, що зняв людину з трону панування над всіма живими істотами та акцентував увагу на самоцінності всього, що існує в природі);

3. Біоцентризм, який наголошує, що абсолютно всі живі істоти, незалежно від рівня їх організації мають моральний статус (шляхом поширення інтересів, що охоплює і позбавлені свідомості рослини, і нижчі тварини, які є суб'єктами цілей і тому мають власні інтереси).

Майже всі напрями у розвитку екологічної етики, на думку українського дослідника В. Борейка, можна віднести до двох основних типів: біоцентричного та екоцентричному. Доречним буде детальніше зупинитися на аналізі цих течій.

"Етика Землі" О. Леопольда

Американський еколог Ольдо Леопольд (1887-1948) перший звернув увагу на взаємозв'язок етики і екології зазначаючи, що "початкова етика стосувалась лише відносин між індивідами; подальші зв'язки вже є взаємовідносинами індивіда і суспільства, а етики, яка б регулювала взаємовідносини людини і землі, з тваринами і рослинами, що живуть на ній, поки що не існує. "Земля, подібно до рабинь Одіссея, все ще залишається власністю і взаємовідносини з нею все ще залишаються чисто споживчими, що розуміють як права без обов'язків", зазначає мислитель в "Альманасі піщаного графства" (1980)22. Розповсюдження етики на природне оточення людини є екологічною потребою та етапом неперервного розвитку.

На думку О. Леопольда, екологічна етика є вкрай важливим фактором в сучасному природоохоронному русі, так як лише вона змінює роль людини і перетворює людину із варвара в рівноцінного члена гармонійної спільноти природи. Ця спільнота є енергією, що "струменить крізь коло з грунтів, рослин і тварин". Погляд О. Леопольда на Землю як геобіоцент-ричну спільноту є етичним твердженням стосовно Землі, що є своєрідним провісником зміни ставлення людини до природи. Людині потрібно лише відчути себе членом спільноти, що вміщує весь земний світ. "Етика землі просто розширює межі спільноти, яка тепер містить грунти, водні ресурси, рослини, тварини, об'єднаних словом земля"23.

У концепції мислителя наявні кілька позицій, необхідних для гармонійного ставлення людини і природи. Так, річ вважатиметься правильною тоді, коли в неї наявна тенденція до збереження цілісності, стабільності і краси біологічного співтовариства, вона хибна, коли має зворотну тенденцію.

О. Леопольд виходить за межі антропоцентриського погляду, так як закликає людей навчитися "думати, як гора" і дозволяти дикій природі розвиватися самій по собі не лише на цій "горі", а й по всьому світу. Земля - організм, а види флори і фауни функціонують як органи цього організму.

О. Леопольд виділяє такі принципи екологічної етики:

Принцип збереження (головний) - розглядає природу як систему, в якій все взаємопов'язано; благо окремої частини залежить від блага системи взагалі;

Принцип збереження біорізноманітності - полягає у збереженні всіх частин природного механізму, так як всі ці частини взаємозалежні;

Принцип цілісності - виступає основою для розвитку екологічної свідомості і нового образу землі екології природного механізму, бо наша поведінка може бути етичною тільки стосовно чогось, що ми можемо бачити, відчувати, розуміти, любити, у що ми можемо вірити;

Принцип поваги до природи - виявляється у "я не можу собі уявити, щоб етичне ставлення до землі було можливе без любові, пошани до природи і без дбайливого ставлення до її дарів";

Схожі статті




Прикладна етика - Аболіна Т. Г. - 3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики

Предыдущая | Следующая