Педіатрія - Тяжка O. B. - Діагностика холецистохолангіту

Діагностика холецистохолангіту заснована на таких даних:

1) даних анамнезу: наявність хворих на холецистохолангіт у сім'ї, уточнення перенесених хвороб, які можна було б вважати початковими проявами холецистохолангіту - гострі гастрити без істотних харчових порушень, несправжні напади апендициту, "пупкові" кольки та інші;

2) з'ясування етіологічних факторів: порушення режиму та якості харчування, тривалі негативні емоції, психогенна травма, часті застудні захворювання, перенесені кишкові інфекції, епідемічний гепатит;

3) інших проявах клінічної картини захворювання: характерні скарги і больові точки під час пальпації живота; збільшення печінки й ознаки хронічної інтоксикації.

Діагноз хронічного холецистохолангіту підтверджують результати лабораторних досліджень. Однак тільки в період загострення може відзначатися помірний нейтрофільний лейкоцитоз з незначним збільшенням паличкоядерних нейтрофілів, а також ШОЕ.

Функціональні зміни печінки при хронічному холецистохолангіті трапляються не часто. Вони можуть бути в період загострення і проявлятися у вигляді порушення антитоксичної, білоксинтетичної, протромбінутворюючої функцій печінки, пігментного, вуглеводного і жирового обміну. У дітей, що хворіють на холецистохолангіт, зменшується печінковий кровообіг, а це одна з головних причин порушення функції печінки, недостатність якої при різних захворюваннях може проявлятися 4 синдромами:

- синдромом цитолізу, що означає пошкодження гепатоцитів аж до повного некрозу (підвищення рівня АСаТ, АЛаТ, 6-фруктозо-мо-нофосфат-альдолази, ізоферментів ЛДГ4-5, підвищення рівня сироваткового заліза);

- синдромом мезенхімального запалення (підвищення вмісту великомолекулярних глобулінів, імувоглобулінів, позитивна тимолова проба, збільшення ШОЕ);

- синдромом холестазу (підвищення активності лужної фосфатази, лейцинамінопептидази, вмісту холестерину, зв'язаного білірубіну, жовчних кислот);

- синдромом гепатоцелюлярної недостатності (зниження рівня сироваткових альбумінів, холестерину, особливо зв'язаного з ефіром, бутирохолінестерази, протромбіну, проконвертину й АТФ).

Велике значення в діагностиці захворювань жовчовивідних шляхів має дуоденальне зондування з подальшим мікроскопічним, біохімічним і бактеріологічним дослідженням дуоденального вмісту.

При мікроскопічному дослідженні дуоденального вмісту діагностичне значення має виявлення в жовчі порцій В і С великих круглих клітин, схожих на лейкоцити, - лейкоцитоїдів, кристалічних утворень, у тому числі кристалів холестерину, грудочок жовчних кислот і солей кальцію білірубінату, жирних кислот. Кількість лейкоцитів у жовчі здорової дитини не повинна перевищувати 10 у полі зору. Добре було б провести фазово-контрастну мікроскопію жовчі, яка дозволяє кваліфіковано оцінити вигляд епітелію в дуоденальному вмісті, визначити його належність і стан слизової оболонки відповідних відділів жовчовивідних шляхів (десквамація епітелію, дистрофія).

Інформативним є біохімічне дослідження порцій дуоденального вмісту з визначенням у них вмісту холестерину, жовчних кислот, білірубіну, ліпідного комплексу, вміст яких знижується при холецистохолангіті. У нормі вміст жовчних кислот (за Рейнхольдом-Вільсоном) у порції В-15,1-30,2 ммоль/л, у порції С - 5,52-7,36 ммоль/л. Вміст холестерину (за методом Енгельгардта і Смирнової) у порції В - 1,34 ммоль/л, у порції С - 0,61 ммоль/л. Вміст білірубіну в порції В - 441,6 ммоль/л, у порції С - 338,6 ммоль/л. При цьому відзначається підвищення концентрації білка, диспротеїнхолія, збільшення концентрації ІgG, секреторного ІgА, С-реактивного білка, лужної фосфатази, зменшення кількості лізоциму.

Діагностична цінність бактеріологічного дослідження обмежена. З дуоденального вмісту частіше висівають кокову флору (стафілококи, ентерококи), кишкову паличку, протей (висівати необхідно всі три порції жовчі - А, В і С).

Повну інформацію про стан жовчовивідної системи одержують за методом внутрішньовенної холеграфії, який, крім розмірів, форми міхура, наявності конкрементів, ознак перихолециститу, дозволяє отримати зображення жовчних протоків, оцінити рухову функцію і визначити ступінь порушення концентраційної здатності жовчного міхура, що може відображати глибину морфофункціональних змін у його слизовій оболонці.

Під час ультразвукового дослідження при холециститі на ехограмах відзначається:

- дифузне стовщення стінок жовчного міхура більше ніж на 3 мм і його деформація;

- ущільнення і (або) нерівність стінок органа;

- зменшення об'єму порожнини органа (зморщений жовчний міхур);

- не гомогенна порожнина жовчного міхура.

У разі порушення відтоку з міхура і застою жовчі в ньому видно виражений рівень рідини, що є скупченням точкових або дрібних лінійних ехо-сигналів, які відбиваються від кришталиків жовчних солей.

Тепловізорне дослідження виявляє ознаки порушеного теплообміну в ураженому органі. Динамічна білісцинтиграфія вказує на зниження поглинальної й видільної функцій і зміну моторної функції жовчного міхура.

Диференціюють хронічний холецистохолангіт найчастіше з дискінезіями жовчовивідних шляхів, жовчнокам'яною хворобою, захворюваннями гастродуоденальної зони, підшлункової залози.

Приклади діагнозу.

Дискінезія жовчовивідних шляхів за гіпертонічним типом, спазм сфінктера Одді, синдром холестазу.

Хронічний холецистит, рецидивуючий перебіг, період загострення.

Схожі статті




Педіатрія - Тяжка O. B. - Діагностика холецистохолангіту

Предыдущая | Следующая