Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Сімейне законодавство

У роки хрущовської "відлиги" суттєві і неоднозначні зміни відбулися в регулюванні житлових прав громадян. З одного боку, згідно з Указом ПВР СРСР від 10 вересня 1953 p., скасовується адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ, організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. А з іншого - право особистої власності на житло обмежується (загальна житлова площа будинків, які будують громадяни, не могла перевищувати 60 кв. м)

Новий етап розвитку житлових прав громадян настає з початку 1980-х pp., коли житлове законодавство було кодифіковане. Прийнятий на Основі житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік (1981 р.) Житловий кодекс УРСР (30 червня 1983 р.) визначав порядок надання громадянам житлової площі, підстави для поліпшення житлових умов (забезпеченість житловою площею на одного члена сім'ї нижче від установленого для даної місцевості рівня, невідповідність житлового приміщення санітарним і технічним вимогам та ін.); регулював питання управління житловим фондом центральними і місцевими органами влади; передбачав відповідальність службових осіб і громадян за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства тощо.

Сімейне законодавство

Десталінізація позначилася на сфері сімейно-шлюбних відносин скасуванням 1953 р. норми про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. Того ж року ПВР УРСР внесла зміни до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР (1926 p.), які передбачали обов'язок батьків утримувати своїх дітей до повноліття.

Прийнятий відповідно до Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік про шлюб і сім'ю (1968 р.) новий Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР (20 червня 1969 р.) був спрямований на зміцнення сім'ї та охорону інтересів матері та дитини (з численними змінами та доповненнями діяв до 10 січня 2002 p.). Встановлювалися порядок (спільна письмова заява, пред'явлення документів, які посвідчують особу, перебіг відповідного строку після подання заяви з метою перевірки серйозності намірів тих, хто вступає у шлюб, тощо) і умови (взаємна згода, досягнення шлюбного віку, неперебування в іншому шлюбі, дієздатність, відсутність близької спорідненості) укладення пі любу, дійсним визнавався тільки шлюб, укладений в органах ЗАГСу, а релігійний обряд одруження юридичної сили не мав; регулювалися особисті і майнові відносини (підтверджувалась спільність майна, надбаного подружжям під час шлюбу, рівність права володіння, користування і розпорядження цим майном) між подружжям (батьками і дітьми); визначалися основні обов'язки батьків щодо виховання дітей (піклування про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, підготовку їх до праці), порядок усиновлення (удочеріння), опіки і піклування; встановлювалися порядок і умови припинення шлюбу (розлучення - в судовому порядку або через органи ЗАГСу).

Трудове законодавство

У роки десталінізації розвивалося у напрямі демократизації й розширення трудових гарантій. Суспільство позбулося одіозних антигуманних правових норм сталінщини: скорочено робочий день у передвихідні і передсвяткові дні на дві години (березень 1956 p.); скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення підприємств чи установ, а також за прогули без поважної причини (квітень 1956 p.); збільшено тривалість відпусток, що надавалися працюючим жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами з 77 до 112 днів (квітень 1956 p.); заборонено приймати на роботу підлітків, яким не виповнилося 16 років (грудень 1956 p.); відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу, попередивши про це адміністрацію за два тижні до того (січень 1957 p.); розпочато переведення всіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день, а для певних категорій трудящих (зайнятих на підземних роботах та у віці від 16 до 18 років) встановлювався 6-годинний робочий день (з 1958 p.).

За своїм значенням зміни у пенсійному законодавстві у хрущовські часи були по суті пенсійною реформою. Закон СРСР "Про державні пенсії" (14 липня 1956 р.) при призначенні пенсії брав до уваги: вік, трудовий стаж та середній розмір заробітної плати; встановлював порядок призначення і виплати пенсій за віком (чоловіки - по досягненні ними 60 років і за наявності стажу не менше 25 років; жінки - при досягненні ними 55 років і стажу роботи не менше 20 років), внаслідок інвалідності, при втраті годувальника, а також військослужбовцям та їх сім'ям. Зазначалися мінімум і максимум розміру пенсії. Усувався розрив у розмірах загальних і підвищених пенсій.

Основними нормативними актами, що регулювали трудові відносини в "застійні" роки, були Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про працю (1970 p.), і прийнятий відповідно до них Кодекс законів про працю УРСР (10 грудня 1971 p.).

Кодекс законів про працю УРСР, що був введений у дію з 1 червня 1972 p., складався з вісімнадцяти розділів і містив норми, які визначали завдання і загальні положення трудового законодавства, а також норми про договори - колективний (укладався органами профспілки від імені колективу робітників і службовців з адміністрацією підприємства чи організації), трудовий (між працівниками і підприємством). Норми Кодексу спрямовувалися на регулювання тривалості робочого часу й часу відпочинку, заробітної платні, встановлювали гарантії та компенсації для різних категорій працюючих - службовців, обраних на виборні посади, при переведенні на роботу в іншу місцевість, при направленні на підвищення кваліфікації, робітників і службовців, при покладанні на них матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, організації. Зміст багатьох новел Кодексу регулював питання трудової дисципліни й охорони праці; праці жінок і праці молоді; пільг для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням; трудових спорів; державного соціального страхування; нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю тощо.

В умовах зміцнення командно-адміністративної системи початку 1980-х років приймалися нормативні акти, що посилювали боротьбу з прогульниками та іншими злісними порушниками трудової дисципліни. На це були спрямовані постанови ЦК КПРС, РМ СРСР "Про посилення роботи по зміцненню соціалістичної дисципліни праці", "Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни" (обидві - 1983 p.), які, зрештою, і стали підставою для Указу ПВР СРСР від 12 серпня 1983 р. про внесення змін до трудового законодавства. Зокрема, до порушників трудової дисципліни застосовувалися стягнення: зменшення чергової відпустки на число днів прогулу, переведення на певний строк на менш оплачувану роботу тощо. Підвищувалася відповідальність працівників за випуск бракованої продукції та шкоду, заподіяну з їх вини підприємству при виконанні ними трудових обов'язків.

Правовою основою реформування трудового законодавства у роки "перебудови" стали як загальносоюзні (напр., "Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про оренду", "Про підприємства в СРСР", "Про власність в СРСР"), так і республіканські (напр., "Про економічну самостійність Української PCP", "Про зайнятість населення" і "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні") нормативні акти, здебільшого, 1990-1991 pp. Внесені ними зміни у трудове законодавство - оновлення порядку розроблення й укладення колективних договорів, запровадження контрактної форми прийняття на роботу, визначення випробувального терміну при прийнятті на роботу за погодженням сторін трудового договору, скасування ряду обмежень роботи за сумісництвом, надання жінкам додаткових гарантій трудових прав через розширення пільг для них - в цілому оцінюються як позитивні (В. Гончаренко). Факторами, які об'єктивно гальмували розвиток тогочасного трудового права, були: половинчастість економічних реформ, орієнтація на виробництво, а не на працівника, низький рівень умов праці, слабкість інституту захисту трудових прав тощо.

Схожі статті




Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Сімейне законодавство

Предыдущая | Следующая