Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Земельне законодавство

Перший офіційно прийнятий сімейний кодекс УСРР - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану - було затверджено у травні 1926 року.

У Кодексі по-новому вирішувалось питання про фактичні шлюбні відносини: безспірним доказом шлюбу вважалася тільки його реєстрація. Питання реєстрації шлюбів і розлучень були повністю віднесені до компетенції органів Запису актів громадянського стану (ЗАГС). Значно була спрощена процедура реєстрації. Кодекс ввів і детально регламентував інститут усиновлення (удочеріння), який розглядався як одна з форм громадської допомоги дітям.

Майнові відносини у Кодексі також регламентувалися по-новому. Якщо раніше ці відносини будувалися на основі роздільної власності, то новий Закон вважав роздільною власністю лише майно, яке було придбане до шлюбу. Майно, яке подружжя придбало під час спільного проживання, вважалося таким, що належить їм обом на началах спільної власності. У випадку розподілу майна, яке було придбане під час шлюбу, Кодекс передбачав одержання кожним з подружжя рівної частки. Таке вирішення питання було спрямоване насамперед на захист інтересів дружини (жінки). Праця жінки по веденню домашнього господарства і догляду за дітьми прирівнювалася до праці чоловіка, яка давала кошти на утримання сім'ї. Походження дітей від певних осіб встановлювалося в судовому порядку.

У Кодексі було визначено і порядок одержання одним із подружжя аліментів від іншого. Так, один із подружжя мав право на аліменти від іншого у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення.

Земельне законодавство

Якісним етапом у розвитку українського радянського земельного законодавства було прийняття Земельного кодексу УСРР (листопад 1922 р.), який став основним джерелом земельного права в УСРР до проведення суцільної колективізації.

На змісті Кодексу відбилося те, що його було прийнято в період непу. З одного боку, він будувався на основі державної власності на землю, а з іншого,- й на збереженні селянського господарства й на визнанні за ним деякої самостійності у господарюванні. Наприклад, Кодексом допускалися трудова оренда землі та як допоміжна - використання найманої праці. Кодекс регулював правові відносини, пов'язані з володінням і користуванням землею. Усі земельні спори вирішували окремі земельні судові комісії - районні, окружні та губернські.

З виданням Закону СРСР "Загальні основи землекористування і впровадження" (грудень 1928 р.) та здійсненням суцільної колективізації, "Земельний кодекс УСРР" у більшій частині втратив своє значення.

Трудове законодавство

У період "воєнного комунізму" трудові відносини в Україні будувалися на основі загальної трудової повинності. З переходом до непу було скасовано усі трудові повинності і в основу залучення робочої сили було покладено принцип трудових договорів або угод між державними підприємствами і установами, а також приватними підприємствами та особами, що наймаються.

Значна кількість нормативних актів, що регулювали трудові відносини, зумовили потребу систематизації трудового законодавства, що і було зроблено у жовтні-листопаді 1922 року "Кодексом законів УСРР про працю" (КЗПП УСРР), що складався з 17 розділів та 192 статей.

Кодекс встановлював, що його норми поширюються на всіх осіб, що працюють за наймом, і є обов'язковим для усіх підприємств, установ і господарств. Оголошувалися недійсними усі договори і угоди про працю, які погіршували її умови порівняно з нормами Кодексу.

У Кодексі зазначалося, що тривалість нормального робочого дня не може перевищувати 8 годин. Для осіб у віці від 16 до 18 років, для тих, хто працював на підземних роботах, та для осіб розумової і "конторської праці" встановлювався 6-годинний робочий день. Надурочна робота за Кодексом не допускалася.

Регламентуючи порядок розв'язання конфліктів і розгляду справ про порушення трудового законодавства, кодекс встановив, що справи про порушення законів про працю мають розв'язуватися на засіданнях особливих сесій народних судів або в порядку примирного розгляду - в розціночно-конфліктних комісіях, примирних камерах і третейських судах.

Кодекс законів УСРР про працю встановлював основні засади соціального страхування. Зокрема, соціальне страхування поширювалося на усіх осіб найманої праці, незалежно від того, де вони працюють: у державних, громадських, кооперативних, концесійних, орендних, змішаних або приватних підприємствах, установах чи господарствах або у приватних осіб, а також незалежно від характеру і тривалості їх роботи і способів розрахунку з працівниками. Кодекс чітко визначав зміст соціального страхування, встановивши, що воно охоплює: надання лікарської допомоги, видачу допомоги при тимчасовій втраті працездатності в разі хвороби і т. ін., видачу додаткової допомоги, зокрема, на годування дитини, поховання, видачу допомоги при безробітті, інвалідності тощо. Страхові внески до фонду соціального страхування вносились підприємствами, установами, господарствами та особами, які користувалися найманою працею. Заборонялися будь-які стягнення із зарплати працівників для їх соціального страхування.

Схожі статті




Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Земельне законодавство

Предыдущая | Следующая