Загальна психологія - Максименко С. Д. - Регуляція рухів образом

Порівняно недавно стало зрозумілим, що проблема виникнення чутливості, відчуттів, образу, душі - світової загадки - може бути розв'язана шляхом вивчення живого руху людини. Таким шляхом можна розв'язати і проблему мислення - теж у живому русі людини.

Відчуття, сприйняття, уявлення, образ, ідея, інформація та інші назви відображеного змісту в людині самі собою ні про що не говорять. Усі ці феномени є не що інше, як продукти одного і того самого - живого руху людини і роботи душі.

Тому душа - це образ світу, який ми розбудовуємо в собі (або вигадуємо), щоб: 1) жити із задоволенням, 2) уникати страждань і 3) привести свій світ до стану комфорту.

Наша душа не розташована у просторі нашого тіла. Вас це повинно було переконати (принаймні, підштовхнути, щоб замислитися), що душа охоплює величезну територію в часі і просторі. Територію, освоєну щупальцями (за І. М. Сєченовим) - мисленням, почуттями, уявою, діями, які живить енергія - здатність до дії.

У кожному з нас живе незліченна кількість образів: вони не лише зберігаються у пам'яті з написом "до запитання", а й, найголовніше - виконують функції регуляторів рухів, дій, поведінки.

Зупинимося лише на: 1) образі ситуації, 2) образі пам'яті, 3) образі уяви.

Образ ситуації виникає в безпосередньому контакті з довкіллям, яким треба оволодіти. Образ нам яті - відтворення минулих вражень із засіків пам'яті у предметну дію. А третій - образ уяви - це продукт перебудови образів для створення нових рухів, відповідних наявній ситуації.

Психомоторна дія - джерело зародження елементів власної думки. І тому психомоторна дія - перша школа мислення. Чому ми на цьому особливо наголошуємо? Адже можна користуватися і чужими думками, діяти за чужими схемами, інструкціями, вказівками - і жити із задоволенням. Але треба вчитися самостійно мислити.

Людина, яка навчилася мислити ще в дитинстві, пройшла добру школу мислення в психомоториці, вміє не лише засвоювати власний і чужий досвід, а робить усе набагато краще, ніж звичайні споживачі; може власні думки продуктивно втілювати у свою справу.

Вона творець, бо навчилася:

1) слухати себе: зосереджувати увагу на явищах у собі і поза собою, створювати власну картину світу і себе в ній;

2) розуміти себе: спостерігати і аналізувати факти внутрішнього і зовнішнього світу, порівнювати їх між собою і робити висновки - створювати думки;

3) приймати рішення: узагальнювати результати аналізу і порівнянь, дошукуватися причин тих чи інших явищ - і діяти так, а не інакше.

Порядок цих операцій не випадковий. Він продиктований логікою мислення і технологією створення думки. Пізнанням і самовиявом людини.

Особливий наголос на створенні власної думки ми робимо тому, що тут ідеться про механізм психомоторики і важливо не пропустити момент, коли він може природно розвиватися.

Механізм психомоторики розвивається двома шляхами:

Роботою над собою через розвиток психомоторних дій, в яких зміцнюються пізнавальні, моральні та естетичні почуття, що набувають активної форми ще в дитинстві;

Роботою з матеріалами культури людства і розв'язанням задач, в яких на розумові операції припадає не лише відтворення набутого, а й створення того, чого ще не існувало, нового і самодостатнього.

Доцільно побудована робота розвиває механізми психомоторики. А творчість, як ви добре знаєте, видимих меж не має. А що ми пізнаємо в собі?

Почування, почуття і образи? Свій внутрішній світ шляхом самозаглиблення в нього і самоаналізу?

Почування, почуття, образи і думки - відображення довкілля. Отже, пізнаючи себе, пізнаєте і довкілля завдяки відображенню, яке створюєте в собі.

Мета відображення - точність відображеного. А мета творчості - оригінальність, самодостатність створеного предмета або відкриття таємниці в світі. Але творчість без точності, зрозуміло, існувати не може.

Значить, тільки в психомоторній дії акти самопізнання дійсні. Ось чому самопізнання - це не просто процес самозаглиблення і розкладання себе на складові частини.

Пізнати себе - це задача, яку не можна доручити іншому, це робота, яку кожний мусить виконувати самотужки.

Як це робити, ви вже знаєте. Нагадаємо, треба вміти: а) слухати себе, б) розуміти себе в дії і в) приймати рішення діяти так, а не інакше.

Якщо навіть ви досконало навчитеся за допомогою мови переповідати себе, розкривати свій внутрішній світ, то це нічого не змінить у вас самих. Якщо ви словами намалюєте живописну картину себе, то це буде лише модель вашого світу, що існує всередині вас.

А щоб ваша словесна модель була абсолютно точною - один до одного, то ви повинні не просто переповісти себе, а втілити свої почування, образи і почуття в слова, у ланцюг конкретних мовних актів. Але таке неможливо зробити, реально ми одержимо лише приблизну модель себе. Ось чому в кожному живе неповторна душа.

Робота над собою - через психомоторику - виражається такими критеріями: а) точністю рухів у дії та б) якістю створених предметів. Відповідно мета психомоторних дій

- дитинство - точність рухів, дій,

- отроцтво - якість предметів, що виробляються,

- юність - естетичність, гармонійність створюваних предметів,

- дорослість - оригінальність, самодостатність творінь.

Отже, дитинство - розвиток психомоторики самої по собі, отроцтво - психомоторне наслідування кращим зразкам культури; юність - самовияв психомоторними діями, втілення здобутків душі і тіла в продукти праці; дорослість - психомоторна творчість - одухотворення або укладання душі в неживу речовину природи - робота майстра.

Для розуміння смислу роботи над собою не завадить згадати знамениту тезу Протагора: "Людина - міра всіх речей..." Отже, має сенс не те, що людина розповідає про себе, а те, що вона зробила власними силами. Зроблене людиною і треба вивчати, щоб знати, з ким ми маємо справу...

У зробленому предметі, створеній речі людина виявляє зовні своє істинне буття, а в продуктах дій - свою сутність. А якщо продовжити думку, то стане ще зрозумілішою сутність символу - міра людини, як і наголошує Протагор: "... міра речей, які існують тому, що вони існують; і речей неіснуючих тому, що вони не існують..."

Що це означає? Людина - міра існуючих речей, нею зроблених. Тут робиться акцент і на те, якими можуть бути ті речі, які ще не існують. Якими ж вони будуть? Відповідні мірі людини, за зразком якої вони будуть створені. Якщо предмет добре зроблений, то що ми можемо сказати про людину? Зрозуміло, це добра людина, гармонійна.

Дисгармонійна людина за своєю міркою (дисгармонійною) виробляє і вироблятиме спотворені речі. На більше вона не здатна, доки не відновить у собі природний свій стан - гармонійний.

А гармонійна людина-творсць буде створювати щоразу тільки досконалі речі.

Точність образу - внутрішнього світу - перевіряється точністю рухів дії - відповідності здійсненого попередньому намірові. Точність почуттів тією самою дією.

Хибний образ породжує і незграбну дію. Негативне почуття - спотворену дію, яка замість блага коїть зло. Більше того, недорозвинена психомоторика спотворює який завгодно точний образ, найдосконаліше почуття і величезну енергію - зводить в ніщо, сировину переробляє на брак.

Точність дії - індикатор досконалості образу і почуття рухів дії. Зроблений предмет відповідає наміру.

Цілісний образ рухів породжує дію, яка вся світиться красою, доцільністю. Коли почуття набрало сили, то це значить, що знайдено контакт з властивостями рухів: часом рухів, пропорцією, гармонією - з ними встановлені певні відношення.

Які? Ми про них поки що не говоримо - позитивні чи негативні, головне - зв'язок існує і ми можемо впливати на хід подій у рухах: вони стають керованими; людина володіє собою - пізнала себе, точно діє над предметом.

Схожі статті




Загальна психологія - Максименко С. Д. - Регуляція рухів образом

Предыдущая | Следующая