Всесвітня історія - Гончар Б. М. - Кінець сталінщини (1945-1953)

Радянський народ, який витримав неймовірний тягар воєнного часу, зазнав труднощів економічного розвитку, природно сподівався на позитивні зміни в суспільстві, пом'якшення політичного режиму. Як і в попередні роки, у більшості людей ці сподівання були пов'язані з ім'ям Сталіна. Хоча війна піддала суворому випробуванню тоталітарне мислення, перебуваючи між її страшними жорнами, люди стали відкривати для себе те, що можуть самостійно керувати собою, в них похитнулася сила ідеологічних містифікацій влади. Проте, як показали повоєнні роки, увага керівників держави і партії була спрямована не стільки на демократизацію суспільства і пошуки ефективних шляхів піднесення економіки, скільки на пошуки конкретних "винуватців" її незадовільного розвитку.

Авторитет Сталіна підтримувався всією системою командно-адміністративного ідеологічного апарату. 8а його дорученням розробляли проект нової Конституції та програми КПРС, які передбачали деяку демократизацію партії та держави. Проте сподіванням людей не судилося здійснитися. Більше того, зважаючи, що значна частина радянських громадян вбачала в США й Англії не лише вартий наслідування приклад" а й пов'язувала з ними надії на підтримку змін у радянській системі в бік демократизації, Сталіну необхідно було терміново створити з вчорашніх союзників постать нового ворога. А з тих людей, які дивляться в їхній бік, - "ворогів народу". Звичайно, без конфронтації зробити це було неможливо.

Цілеспрямована кампанія розпочинається в перші післявоєнні дні. На одній з нарад Сталіна маршал С. М. Будьонний визнав за помилку те, що Червона армія зупинилася на Ельбі і не рухалася далі на Захід. Мілітаристські настрої панували не лише серед військових. Саме на ці настрої і розраховував Сталін. Придушувалася опозиція в країнах Східної Європи, під егідою радянських військ у Північному Ірані були створені дві автономії, висунуті територіальні претензії Туреччині, Компартія Китаю посилила боротьбу проти гомінданівського уряду.

Все це примусило У. Черчілля 5 березня 1946 р. в м. Фултоні заявити, що Заходу необхідні зусилля, щоб зупинити поширення радянських сил і доктрин. Звичайно, Захід мав свої інтереси та цілі у плані поділу післявоєнного геополітичного простору. Сталін назвав Черчілля "підбурювачем війни". Поступово набирає темпів "холодна війна", в початку якої однаково винні дві сторони.

"Холодна війна" не лише ускладнила виконання планів відбудови народного господарства. На її тлі простіше було робити внутрішню політику більш жорсткою. Це стосувалося широких мас людей, творчої і технічної інтелігенції, окремих народів, партійних і державних діячів, навіть безпосереднього оточення Сталіна.

Адміністративно-карні заходи застосовувалися до людей, які пройшли полон і німецькі табори, були інтерновані до Німеччини та її союзників, перебували на окупованій території. їх налічувалися мільйони. Практично всі вони пройшли через сито адміністративно-карних органів. їх чекали смертна кара, тюрми, табори, великі будівлі комунізму, переселення до Сибіру, адміністративний нагляд тощо.

Зі своїх історичних земель були виселені кримські татари, інгуші, чеченці, карачаївці, німці та інші народи. В Західній Україні з так званих баз Української повстанської армії до Сибіру в 1946-1949 pp. було депортовано близько 500 тис. осіб. Із маленької Литви під час колективізації в травні - липні 1948 р. було виселено приблизно 70 тис. осіб.

У1946-1948 pp. керівництво КПРС здійснило наступ на творчу інтелігенцію. Були прийняті рішення щодо редакцій низки журналів, кінофільмів, репертуару драматичних театрів, у яких відомі письменники і поети, драматурги і композитори звинувачувалися в антирадянщині і плазуванні перед Заходом.

Уже 1946 р. Сталін розпочинає багатоходову комбінацію проти свого оточення. Мабуть, першим у цю комбінацію потрапляє його перший заступник з оборонного відомства, герой війни маршал Г. К. Жуков, якого звільняють з усіх посад і призначають на посаду командувача одного з військових округів, а пізніше виводять зі складу ЦК партії. Ще 1 травня 1946 р. Г. М. Маленков підіймається третім на Ленінський мавзолей, слідом за Сталіним і Берією, а 4 травня Сталін звільняє його від обов'язків секретаря ЦК.

З квітня 1947 р. працівникам МДБ і МВС нав'язується думка, що якщо США стали тепер нашими потенційними противниками, а євреї там відіграють провідну роль в економіці і політиці, то і їхніх радянських союзників необхідно розглядати як потенційних шпигунів. На цій основі спочатку вбивають голову Єврейського антифашистського комітету, а потім здійснюють огульні арешти його активістів. Виникає так звана "ленінградська справа", в якій 0.0. Родіонова (голова Ради Міністрів РРФСР) звинувачують у неправильній розстановці кадрів у Ленінграді (раніше він працював там). З посади міністра закордонних справ звільняють В. М. Молотова (дружина - єврейка), з посади міністра зовнішньої торгівлі - А. І. Мікояна (сват Кузнєцова, одного з провідних звинувачуваних у "ленінградській справі"). Одночасно фабрикується справа проти голови Держплану СРСР, відомого вченого-економіста М. О. Вознесенського.

Влітку 1951 р. Сталін ліквідує вище керівництво Міністерства державної безпеки на чолі з B. C. Абаку мовим. Безпосереднім наслідком цього стала нова справа про так звану Мінгрельську націоналістичну організацію, яка начебто ставила за мету ліквідацію радянської влади в Грузії.

1952-1953 рр. була порушена "справа лікарів", які обслуговували Сталіна і його найближче оточення. їх звинуватили в належності до шпигунської організації та в намірі здійснити терористичні акти проти державних і партійних діячів. "Справа лікарів" тісно пов'язувалася з євреями-шпигунами, адже з восьми заарештованих відомих кремлівських лікарів шість були євреями. Вони немов діяли за завданням міжнародної єврейської буржуазно-націоналістичної організації ДЖОЙНТ, створеної американською розвідкою. На середину березня 1953 р. готувався грандіозний судовий процес, який повинен був завершитися смертельними вироками і публічними стратами. Слідом за цим мала відбутися масова депортація євреїв, для чого за завданням Сталіна Міністерство оборони готувало великі військові ешелони.

В останні роки життя у Сталіна посилився склероз мозкових артерій, що супроводжувалося порушенням низки функцій його нервової системи. Його підозрілість перейшла у манію переслідування.

28 лютого 1953 р. у Сталіна на підмосковній дачі Кунцево відбулася чергова застольна, після якої він кілька днів не давав про себе знати. 2 березня охорона повідомила в Кремль: "Не виходить, не телефонує, не відповідає". Коли на дачу з'явилися члени Політбюро, Сталін один помирав у своїй кімнаті. 5 березня лікарі констатували смерть.

Схожі статті




Всесвітня історія - Гончар Б. М. - Кінець сталінщини (1945-1953)

Предыдущая | Следующая