Управлінський облік - Карпенко О. В. - 11.2. Оцінка діяльності центрів відповідальності

Система управління підприємством неможлива без оцінки діяльності центрів витрат.

Для оцінки діяльності центрів дискреційних витрат використовують бюджети цих центрів, для центрів технологічних витрат використовують стандартні витрати, тобто ті, що необхідні для виробництва певної продукції (робіт, послуг) за нормальних умов діяльності. На відміну від бюджетів стандарти відображають заплановані витрати на одиницю продукції, величина яких базується на обгрунтованих нормах праці та інженерних розрахунках. Розрізняють базисні, теоретичні та поточні стандарти.

Особи, що відповідають за витрачання ресурсів повинні мати завдання не документування відхилення, а своєчасного реагування на них в межах своїх посадових обов'язків і компетенцій.

Для оцінки діяльності центрів доходу необхідно зіставити бюджетну і фактичну суму доходу, визначити відхилення та проаналізувати причини їх виникнення, аналіз відхилень від бюджету продажу може бути здійснено з різною мірою деталізації.

Оцінку діяльності центрів прибутку здійснюють на підставі управлінської звітності - сегментного звіту про прибуток, який відображає доходи, витрати та фінансовий результат діяльності підприємства в цілому та за його основними сегментами. Він може бути складений на основі калькулювання повних і неповних виробничих витрат. Залежно від цього застосовується відповідна методика аналізу відхилень фактичного прибутку від запланованого, про що Ви вже знаєте.

При оцінці діяльності центрів прибутку широко використовують показник маржинального доходу. При цьому керуються формулами, представленими у термінологічному словнику.

деталізація відхилень доходу від продажу

Рис. 11.1. Деталізація відхилень доходу від продажу

Сегментний Звіт про прибуток на підставі калькулювання повних витрат може бути застосований за наявності лише одного центру прибутку. Такий звіт не показує внесок кожного сегменту у загальний чистий прибуток. Доцільно використовувати Звіт, складений на основі розвинутої моделі калькулювання неповних (змінних) витрат.

Таблиця 11.1 Сегментний Звіт про прибуток ТОВ "Сказка" (на підставі калькулювання змінних витрат)

Показник

Виріб

Разом

А

Б

Обсяг продажу, од.

55500

50100

105600

Ціна за одиницю, грн

65

57

X

Дохід від продажу, гри

3607500

2855700

6463200

Змінні витрати;

2690550

2456200

5146750

- виробничі

2560050

2346000

4906050

- операційні

130500

110200

240700

Маржинальний дохід:

- загальний

916950

399500

1316450

- на одиницю

16,52

7,97

12,47

- відсоток

25,42

13,99

20,37

Постійні витрати:

X

X

1227500

- виробничі

X

X

542300

- операційні

X

X

685200

Операційний прибуток

X

X

88950

Для оцінки діяльності центрів інвестицій прибуток не може бути використано, оскільки він не враховую масштабів центрів відповідальності на практиці. Найпоширенішим показником для оцінки є прибутковість інвестицій - (прибуток розподілений / інвестований капітал).

Прибутковість інвестицій змінюється під впливом різних чинників.

Методика розрахунку прибутковості інвестицій також залежить від повноважень, наданих менеджерам. Якщо керівник має змогу контролювати всі активи свого підрозділу, варто застосовувати прибутковість загальних активів. В інших випадках - прибутковість використовуваних активів, прибутковість на основі залишкової вартості основних засобів тощо.

11.3. Поняття про трансфертне ціноутворення

Для оцінки центрів відповідальності, які надають послуги один одному застосовуються трансфертні ціни. Трансфертна ціна - ціна, за якою продукти (послуги) одного центру відповідальності підприємства передаються іншому центрі відповідальності. Такі ціни грунтуються - на ринкових цінах, або на витратах, або договірних цінах.

Обраний підхід впливає на розмір цін. Так, висока трансфертна ціна збільшує прибуток підрозділу - продавця і зменшує прибуток підрозділу-покупця. Тому метод трансфертного ціноутворення має спонукати менеджера кожного підрозділу приймати рішення, оптимальні для всього підприємства. Критеріями вибору методу трансфертних цін є:

- сприяння узгодженню мети;

- мотивація керівництва;

- сприяння автономії підрозділу за умов децентралізації управління.

Загальне правило визначення трансферних цін (ТЦ), що відповідає цим критеріям виражають формулою:

Мінімальна ТЦ = Дійсні витрати + Альтернативні витрати

Дійсні витрати містять додаткові прямі змінні витрати на одиницю продукції та інші дійсні витрати, які виникатимуть у підрозділі лише в результаті продажу всередині підприємства.

Альтернативні витрати відображають вигоду, яку підрозділ втрачає внаслідок внутрішнього продажу одиниці продукції. Тобто за наявності альтернативи реалізації продукції іншим підприємствам ТЦ має відшкодувати економічні втрати підрозділу, яких він зазнає внаслідок відмови від цієї альтернативи.

Ринкова ціна є найкращою трансфертною ціною, коли:

1) керівник підрозділу має повну свободу вибору: продавати всередині чи назовні;

2) ціни стабільні;

3) висока децентралізація всередині підприємства.

Вибір витрат як основи ціноутворення зумовлює необхідність:

А) визначення бази - фактичних чи стандартних витрат. Стандартні - краще, оскільки вони стабільніші. Будь-які відхилення від стандартних витрат виникають у підрозділі-продавця, а наслідки ефективного або неефективного використання ресурсів цим підрозділом впливатимуть на витрати підрозділу-покупця.

Б) вибору витрат, що включаються до базових: повних чи неповних (змінних).

Наприклад. Підрозділ з виробництва склотари використовує трансфертну ціну 5,6 грн за од., що дорівнює змінним витратам. На реалізації кожної банки всередині підприємства втрачається 5,2 грн (10,8 - 5,6) маржинального доходу. Отже загальна сума маржинального доходу, що втрачається підрозділом в разі очікуваного продажу в серединні підприємства становитиме: 150000 х 5,2 = 780 000 грн Якою має бути мінімальна трансфертна ціна?

А) Якщо підрозділ не має вільних потужностей і може продати всю продукцію назовні вона становитиме:

10,8 (5,6 + 5,2) грн.

Б) Якщо підрозділ має вільні потужності, але не може продати

На зовнішній ринок понад 200000 банок, альтернативні витрати дорівнюватимуть нулю, отже вона становитиме:

6,60 (5,6 + 0) грн.

Трансфертні ціни, розраховані на основі витрат часто зумовлюють суперечності між інтересами фірми та окремими підрозділами.

Розглянемо інший приклад. Нехай виробничий підрозділ використовує повну виробничу собівартість, яка дає змогу відшкодувати постійні виробничі витрати і визначена у сумі 6,6 грн за банку. Розрахунки можуть бути представлені у вигляді звіту:

Прогнозний звіт про прибуток:

1. Виручка

Зовнішнім покупцям 200 000 х 10,80 - 2 160 000

Внутрішнім 150000 х 6,6 = 990 000

З 150 000

2. Собівартість реалізованої

Продукції 350000 х 6,6 (2 310 000)

3. Валовий прибуток 84 000

4. Операційні витрати 1,4 х 350000 (490 000)

5. Операційний прибуток 350 000

Договірну ціну застосовують, коли відсутній ринок для проміжних продуктів, що виробляє центр відповідальності. її також застосовують замість змінних витрат, коли центр відповідальності має вільні потужності.

Договірна ціна зазвичай є нижчою за ринкову, але вищою за суму додаткових і альтернативних витрат на одиницю підрозділу, що продає.

Порівняйте чотири підходи до розрахунку трансфертних цін:

Таблиця 11.2. Переваги та вади методів трансфертного ціноутворення

Основа для розрахунку

Переваги

Вади

Змінні витрати

Спонукає покупця купувати у внутрішнього постачальника

Невигідна підрозділу-продавцю, якщо він є центром прибутку або центром інвестицій

Повна виробнича собівартість

Легкість визначення та розуміння.

Нерелевантність постійних витрат

Ринкова ціна

Сприяє автономії підрозділів. Заохочує підрозділ-продавець конкурувати з зовнішніми постачальниками

Часто відсутня ринкова ціна для проміжних продуктів. Потребує коригування (зниження витрат на збут, відсутність комісійних)

Договірна ціна

Є найпрактичнішою у конфліктних ситуаціях

Потребує встановлення правил ведення переговорів або арбітражних процедур. Обмежує автономію підрозділів.

Отже при обгрунтуванні рішення, який підхід краще обрати для визначення трансфертної ціни, Ви повинні взяти до уваги такі чинники:

- наявність зовнішнього постачальника;

- співвідношення змінних витрат підрозділу-продавця і ринкових цін;

- наявність вільних потужностей у підрозділу-продавця. Додатково Ви можете ознайомитися з науковими підходами розкритими у статті "Інформаційна підтримка цінових рішень".

Схожі статті




Управлінський облік - Карпенко О. В. - 11.2. Оцінка діяльності центрів відповідальності

Предыдущая | Следующая