Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 5. Законний інтерес, його співвідношення із суб'єктивним правом і юридичним обов'язком

Законний інтерес (інтерес, охоронюваний законом) - простий юридичний дозвіл, що закріплений в законі або випливає з його змісту та виражається в можливостях суб'єкта права користуватися конкретним соціальним благом, а іноді звертатися по захист до компетентних державних органів або громадських організацій - з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним.

Ознаки законного інтересу:

1) його правова природа укладена в юридичному дозволі (можливості), що закріплений в законі чи випливає з його змісту та відповідає принципу "дозволено все, що прямо не заборонено законом";

2) спрямований на задоволення потреб, що не суперечать суспільним відносинам;

3) виражається в можливості суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом;

4) передбачає можливість у деяких випадках звертатися по захист до компетентних органів держави чи до громадських організацій;

5) не має обов'язку, який би відповідав йому та який би задовольняв його (на відміну від суб'єктивного права).

Види законних інтересів: за суб'єктами: громадян, державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій; комерційних об'єднань та ін.; за галузями права: конституційні, цивільні, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні та ін.; за рівнем: загальні, приватні; за характером об'єкта: майнові, немайнові.

Спільне між законним інтересом і суб'єктивним правом.

1) є правовими дозволами (можливостями);

2) зумовлені матеріальним і духовним життям суспільства;

3) сприяють розвитку соціальних зв'язків, поєднуючи особисті і суспільні інтереси;

4) виступають способами правового регулювання;

5) спрямовані на задоволення власних інтересів;

6) мають диспозитивний характер;

7) є самостійними елементами правового статусу особи;

8) реалізуються у формі використання;

9) виступають об'єктами правової охорони і захисту;

10) гарантуються державою.

Однак суб'єктивне право і законний інтерес є правовими дозволами (можливостями) різної властивості.

Відмінності між законним інтересом і суб'єктивним правом - виявляються у їх сутності (правовій природі), змісті і структурі: 1) суб'єктивне право є можливістю правової властивості, тобто можливістю користуватися благом у межах, установлених законом, а законний інтерес є можливістю фактичної властивості, тобто можливістю користуватися благом, без чітких меж (міри) дозволеної поведінки ("усічена правова можливість");

2) якщо суб'єктивне право має індивідуально-визначений характер, оскільки в законодавстві є вказівка діяти суворо певним чином {правовий дозвіл сформульований), то законний інтерес має загальний характер, оскільки в законодавстві немає вказівки на необхідність діяти суворо певним чином {правовий дозвіл, як правило, не сформульований, а виходить із сукупності правових норм і принципів, змісту законодавства);

3) суб'єктивне право має можливість вимагати, бо володіє системою правомочностей (на власні дії, на чужі дії, на захист держави), а законний інтерес виражається здебільшого в проханні, а не у вимогах певних дій від інших осіб;

4) суб'єктивне право має більшу стимулюючу силу, ніж законний інтерес, оскільки відображає найістотніші інтереси за соціальним значенням, тоді як законний інтерес відображає менш істотні інтереси, які не забезпечені правовими можливостями;

5) суб'єктивне право має високий ступінь матеріальної забезпеченості, гарантованості завдяки тісному зв'язку з благом та його захистом, а законний інтерес має слабкий ступінь матеріальної забезпеченості - реалізується тоді, коли фактично є необхідні умови для цього, його зв'язок з благом і захистом більш віддалений, ніж у суб'єктивного права.

Подібності між законним інтересом і юридичним обов'язкам: 1) зумовлені рівнем розвитку суспільних відносин, взаємозалежністю їх учасників; 2) слугують способами правового регулювання, впливають на розвиток суспільних відносин; 3) виражають різноманітні потреби й інтереси колективних та індивідуальних суб'єктів правовідносин; 4) здійснюються на основі закону.

Відмінності між законним інтересом і юридичним обов'язком:

1) законний інтерес є певним правовим дозволом, а юридичний обов'язок є правовою необхідністю;

2) якщо законний інтерес безпосередньо відображає прагнення суб'єктів правовідносин до володіння певними соціальними благами, то юридичний обов'язок побічно відображає інтереси суб'єктів правовідносин, слугує способом їх реалізації;

3) змістом законного інтересу є правомочності суб'єкта в межах дозволеної поведінки, а змістом юридичного обов'язку - належна поведінка в межах необхідного;

4) законний інтерес має обмежену структуру, а юридичний обов'язок - широку і різнобічну структуру;

5) законний інтерес не має кореспондуючого йому прямого обов'язку, його заміняє обов'язок загального характеру (не заважати намаганням використовувати можливості для реалізації свого інтересу); юридичний обов'язок завжди відповідає певному суб'єктивному праву іншої особи (осіб), а оскільки законний інтерес опирається на суб'єктивні права, то сприяє його (законного інтересу) непрямій реалізації і захисту;

6) законний інтерес не має формальної визначеності (у більшості випадків може бути реалізований в межах чинного законодавства), а юридичний обов'язок має конкретну визначеність і закріплення в законі, як і суб'єктивне право;

7) формою реалізації законного інтересу є використання, а юридичного обов'язку - виконання;

8) законний інтерес має диспозитивний характер, а юридичний обов'язок - імперативний;

9) законний інтерес не забезпечується державним примусом, тоді як юридичний обов'язок - забезпечується.

Наприклад, законний інтерес громадянина полягає в тому, щоб в аптеках були ліки підвищеного попиту. У разі їх відсутності він не може ні придбати медикаменти, ні вимагати від працівників аптеки надання їх в обов'язковому порядку. Отже, законний інтерес не забезпечений обов'язком.

Головні причини існування законних інтересів:

1) матеріальні (економічна зумовленість) - у законних інтересах опосередковуються лише ті інтереси, які бажано забезпечити матеріально, фінансово, але ще немає можливості це зробити;

2) кількісні (різноманіття інтересів і неможливість їх врегулювати за допомогою суб'єктивних прав) - в законних інтересах опосередковуються ті інтереси, які право не встигло "перевести" у суб'єктивні права у зв'язку із суспільними відносинами, що розвиваються (неможливість опосередковувати інтереси "у ширину") і які не можна типізувати у зв'язку з їх індивідуальністю, рідкістю, випадковістю тощо (неможливість опосередковувати інтереси "у глибину"); 3) якісні (значущість для суспільства) - в законних інтересах відображаються менш значущі інтереси і потреби, ніж у правах. Законні інтереси дають змогу забезпечувати різноманітні нестатки і запити громадян, задовольняти і захищати в легітимному порядку нові виниклі інтереси, що прямо не закріплені як суб'єктивні права. Не слід перефразовувати словосполучення "права та законні інтереси" на "законні права та інтереси", з останнього випливає, що права можуть бути незаконними,

У західній доктрині законному інтересу надається певне юридичне значення - він розглядається як домагання на дотримання державними органами і посадовими особами (публічною адміністрацією) порядку реалізації прав і свобод, що встановлений законом, зокрема застосування зацікавленою особою вимоги визнання незаконними акти і дії посадових осіб.

Схожі статті




Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 5. Законний інтерес, його співвідношення із суб'єктивним правом і юридичним обов'язком

Предыдущая | Следующая