Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 1. Поняття системи права, її структура

Розділ 14. Право як системне утворення
1. Поняття системи права, її структура

Система права - це об'єктивно зумовлений системою суспільних відносин комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних правових норм певної держави, логічно розподілених на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути права), що характеризуються єдністю та узгодженістю.

Ознаки системи права:

1) об'єктивна зумовленість - реально зумовлена особливостями економічного та соціально-політичного розвитку; існує у зв'язку з функціонуючим соціальним середовищем, тобто з елементами, що сприяють розвитку системи права, але перебувають поза її структурним утворенням;

2) органічна єдність і узгодженість - структурна цілісність і взаємозв'язки правових норм; їх взаємна узгодженість і цілеспрямованість; відсутність суперечностей всередині системи;

3) структурна різноманітність (внутрішній розподіл) - складається з неоднакових за змістом і обсягом структурних елементів, які логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості;

4) стабільність і динамізм - зумовлені постійним складом базових галузей права, інститутів права; зберігаючи стабільність, водночас визначаються динамічним складом норм, інститутів права та правовідносин, що їх формують. Поява нових інститутів права призводить до формування нових галузей права (інформаційне, космічне, банківське тощо). Право як система становить "живий" організм, що має власні закономірності виникнення, функціонування і розвитку; 5) поділ (диференціація) і структурна ієрархічність - поділ системи права на відносно самостійні структурні елементи і наявність між ними певних рівнів ієрархії, згори донизу: галузі та підгалузі права, інститути права. Такі групування норм права зумовлені великою різноманітністю суспільних відносин, що ними регулюються. Особливе місце узагальню-вального характеру в системі права займають правові спільності (публічне і приватне право; матеріальне і процесуальне право).

Структура системи права - це її елементи та спосіб їх зв'язку і взаємодії у системі. Систему права можна образно уявити у вигляді "російської матрьошки", де галузь права є найбільшою структурною одиницею, до неї входить підгалузь права, галузь права, потім - інститут права. Норма права - "цеглинка" системи права, первинний вихідний елемент, з якого складаються інститути, підгалузі і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила б у певний інститут, підгалузь чи галузь права.

2. Приватне і публічне право як правові спільності

Правові системи багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова, особливо європейсько-континентальна, юридична наука визнає поділ права на приватне і публічне (як правових спільностей) до певної міри умовним, але необхідним.

Публічне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Приватне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють майнововартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб'єктів за допомогою диспозитивного методу правового регулювання, тут провідним є приватний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговельне, житлове, земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.

Відмінності між публічним і приватним правом:

За предметом регулювання:

O публічне право (державний інтерес):

- відносини між державними органами або між державою і приватними особами (між нерівними суб'єктами);

- сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм та інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій тощо;

O приватне право (приватний інтерес):

- відносини приватних осіб між собою (між рівними суб'єктами)

- сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових засобів тощо.

За методом регулювання:

O публічне право - імперативний:

- владно-авторитарний, директивний, суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод "вертикалі"), метод централізованого регулювання. Передбачає заборони, обов'язки, покарання;

O приватне право - диспозитивний:

- автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоді сторін, неспівпідпорядкованості їх між собою, на відносинах координації (метод "горизонталі"), метод децентралізованого регулювання. Передбачає дозволи, заохочення, рекомендації

- Різне в основних ознаках публічного і приватного права:

O публічне право:

1) орієнтується на задоволення публічних інтересів;

2) характеризується однобічним виявленням волі (держави);

3) має широку сферу обговорення при суворо обов'язковій (імперативній) формі регулювання;

4) передбачає ієрархічні (підпорядковані) відносини між суб'єктами права;

5) містить норми загальні і безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) визначається перевагою дарективно-обов'язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов'язаних з обмеженнями у використанні ресурсів;

* приватне право:

1) орієнтується на задоволення приватних інтересів;

2) характеризується вільним виявленням волі усіх сторін;

3) широко використовує договірну (автономну) форму регулювання відносин;

4) передбачає юридично рівні відносини між суб'єктами права;

5) містить норми, звернені до суб'єктивного права, що гарантуються державою (судовий захист тощо);

6) визначається перевагою диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за своїми обов'язками і діями.

Публічне і приватне право - це грані права, з одного боку, різні (мають своє особливе призначення і сферу застосування), а з другого - взаємозалежні (їх не можна штучно протиставляти й ізолювати одне від одного). Між публічним і приватним правом існують відносини органічного взаємозв'язку і взаємодії, завдяки яким забезпечується життєдіяльність системи права і правової системи. У громадянському суспільстві інтереси приватні (приватна свобода) не можуть бути поглинені інтересами публічними (державний диктат). А приватні інтереси не можуть цілком перебувати за межами інтересів публічних, оскільки вони потребують забезпечення з боку держави (так, держава захищає в судовому порядку порушення договорів між власниками). Тому існування приватного права є сферою, хоч і вільною від необгрунтованого втручання держави, але залежною від публічного права.

Перевага в галузі права публічних (або приватних) засад не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і відповідно певного поєднання імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність "чистих" галузей права. Насправді існують сфери правового регулювання, де приватне і публічне право тісно взаємодіють, взаємно проникають одне в одне, і найчастіше це відбувається у сфері нормативно-правового регулювання економічних відносин.

Наприклад, підприємницьке право - система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) й управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других - імперативний (у відносинах підприємців і органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям,- у межах компетенції управлінського органу). Не можна цілком зарахувати трудове право до системи приватного права, оскільки в ньому зливаються воєдино державні веління (імперативний метод публічного права) і приватний інтерес (диспозитивний метод приватного права), що вказує на змішану природу цієї галузі права та її методів. В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення важливий для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості довкілля. Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права - цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву - властиві елементи як диспозитивного, так і імперативного методу, але превалює один з них. Сама ж система методів правового регулювання перебуває в постійному русі, динаміці.

Схожі статті




Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 1. Поняття системи права, її структура

Предыдущая | Следующая