Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - Факти процесуальні

Статтями 34 та 71 Закону України "Про нотаріат"16, п. 2 гл. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок), Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5 "Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства" (форма № 18 "Свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя, яке видається у разі смерті одного з них") у разі смерті одного із подружжя передбачена можливість видачі нотаріусом іншому подружжю свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні. Це здійснюється з метою правильного визначення складу спадкової маси і застереження можливих спорів із спадкоємцями померлого.

Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя належить до нотаріальних проваджень, які останнім часом вчиняються доволі рідко. Приватними нотаріусами за період з 01.01.2010 по 30.06.2010 року було видано 539 таких свідоцтв16, що складає близько 2,1 % у порівнянні із загальною кількістю виданих ними свідоцтв про право на спадщину. Частка їх у масиві всіх нотаріальних дій - мізерна.

Визначення режиму майнових прав другого із подружжя, який є живим, у зв'язку зі смертю чоловіка (жінки) - співвласника здійснюється двома способами:

1. Шляхом виділення частки другого із подружжя, який є живим і видачі йому відповідного свідоцтва про право власності. Вказана процедура не є спадкуванням, хоча реалізується, як правило, в контексті процедури видачі свідоцтва про право на спадщину і може розцінюватися як така, що сприяє здійсненню деяких суб'єктивних цивільних прав як самого подружжя, який є живим, так й інших осіб (наприклад, спадкоємців).

2. Шляхом визнання одним із подружжя, який є живим, факту належності спадкодавцю майна на праві особистої власності і, як наслідок, свідчення про відсутність претензій на частку у спільному майні подружжя (про що подається заява). Майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, включається до складу спадкової маси без виділення частки другого із подружжя, який є живим, і розподіляється між спадкоємцями.

Проте практична реалізація кожного із зазначених способів оформлення права одного із подружжя, який є живим на належне йому майно залежить від низки обставин - юридичних фактів, визначених законодавством, встановлення і перевірка яких нотаріусом здійснюються у контексті нотаріальної процедури. Вказані юридичні факти умовно можна бути поділити на дві групи.

Факти процесуальні:

- належність даного провадження до компетенції нотаріуса (свідоцтво видається за місцем відкриття спадщини);

- наявність належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя, який є живим, на виділення частки;

- повідомлення спадкоємців померлого подружжя, які прийняли спадщину.

Факти матеріально-правові:

У літературі названі "нормативними умовами", або "фактичними передумовами", які об'єднують обставини, що формують гіпотезу правової норми: смерть одного із подружжя, знаходження осіб на момент смерті одного з них у зареєстрованому шлюбі, наявність на момент відкриття спадщини майна, придбаного під час перебування у шлюбі, щодо якого при цьому не був змінений режим спільної сумісної власності.

Доцільність розширення зазначеного кола необхідних для вчинення досліджуваного нотаріального провадження умов за рахунок факту реєстрації майна на ім'я саме померлого подружжя, на що вказують положення Методичних рекомендацій, видається сумнівною, оскільки це порушує права другого подружжя, який його пережив. Методичні рекомендації визначають і спосіб доказування такої обставини - подання заяви про відсутність претензій на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Необгрунтованим видається визнання одного тільки свідчення другого із подружжя, який пережив, доказом для встановлення факту належності майна померлому подружжю на праві приватної власності. При вирішенні цього питання слід, очевидно, виходити з презумпції рівності часток подружжя, за умови невизначення іншого правочином, укладеним між подружжям (ст. 70 Сімейного кодексу України). Суб'єктами спільної сумісної власності є обидва подружжя, в той час як реєстрація майна на ім'я одного з них не перетворює режим володіння таким майном зі спільної сумісної на приватну і, зрозуміло, не усуває "дооформленого" подружжя із кола власників. А враховуючи специфіку доказування в нотаріальному процесі - документального і безспірного - встановлення факту належності майна подружжю, не записаного в якості власника майна, або ж записаного власником менш цінного майна, не є проблематичним. Подібним чином може вирішуватися питання про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнаного комморієнтами.

Розмір частки другого із подружжя, який пережив, на яку видається свідоцтво, не повинен перевищувати половини спільного майна подружжя. При цьому можна відступати від презумпції рівності часток подружжя. У разі виникнення спору між другим із подружжя, який пережив і спадкоємцями розмір їхніх часток визначається судом, адже ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України не визначається коло осіб, які можуть його ініціювати23. Окрім того, підтримуємо пропозиції щодо необхідності надання нотаріусу права відступити від рівності часток у майні подружжя за відсутності спору між спадкоємцями і другим із подружжя, який пережив, а також за умови подання йому шлюбного договору, укладеного за життя подружжя, яким був змінений законний режим їхнього майна.

Наявність належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя, який пережив на виділення частки оцінюється не стільки в аспекті способу вираження такого волевиявлення (у формі заяви), скільки в аспекті оцінки обов'язковості вираження такого волевиявлення і його змісту. З точки зору правової природи виділення частки другого із подружжя, який пережив, у спільному майні має розглядатися як його право, а не обов'язок. Міністерством юстиції України в Методичних рекомендаціях вказується на необхідність роз'яснення нотаріусом особі її права на подання заяви про видачу свідоцтва. Таким чином, наявність у особи права на оформлення виділу частки не оспорюється. Як варіант розпорядження наданим правом законодавством розглядається і волевиявлення другого із подружжя, який пережив, щодо розпорядження правом на виділення частки у спільному майні шляхом подання ним заяви про відсутність претензій на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Відбувається підміна понять: йдеться вже про право на оформлення виділу частки, а не про право на виділ частки. Бездіяльність особи при розпоряджанні наданим їй правом не означає відмову від самого майна. В цьому випадку слід було вести мову про заяву про відмову від права на виділення частки у спільному майні подружжя у разі смерті одного з них. Вважаємо, що відмова від права на виділ частки у спільному майні не повинна мотивуватися взагалі. Юридичні наслідки бездіяльності другого із подружжя, який пережив, мають бути такими, як і при поданні заяви "про відсутність претензій на одержання свідоцтва". Як варіант вирішення проблеми може розглядатися законодавче оформлення перетворення права спільної сумісної власності подружжя у разі смерті одного з них на право спільної часткової власності другого із подружжя, який пережив, та спадкоємців померлого подружжя.

Про видачу свідоцтва нотаріус повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину. Спадкоємці, які з'явилися до нотаріуса, особисто подають заяву про те, що їм доведено до відома про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя і, у разі їх незгоди, роз'яснено порядок звернення до суду. Відсутнім спадкоємцям надсилається повідомлення поштою.

Схожі статті




Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - Факти процесуальні

Предыдущая | Следующая