Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 9.7.6. Встановлення намірів особи (сторін) вчинити правочин

Це питання розглядається в контексті правових можливостей нотаріусів, коли їм наданий лише комплекс заходів, за допомогою яких вони здатні виявити волю особи і відрізнити її від волевиявлення, що обумовлене при зверненні до нотаріуса. На практиці існують випадки, коли особи свідомо порушують права інших осіб і з їх поведінки не випливає, що вони діють на шкоду іншій особі. Доволі часто це має місце, коли представник юридичної або фізичної особи діє не стільки в інтересах довірителя, скільки у своїх власних інтересах. Наприклад, доволі часто такі випадки мають місце, коли представник уповноважений продати належний юридичній або фізичній особі об'єкт нерухомості і у довіреності не встановлена мінімальна вартість такого об'єкту, отже представник продає об'єкт нерухомості за оцінкою реєстраційного органу, а різниця між реально сплаченими коштами та ціною за договором залишається у представника. Автор впевнений, що нотаріуси мають посвідчувати правочини за ринковими цінами або цінами, які близькі до ринкових, а у разі істотної відмінності вартості об'єкту договору від ринкових цін необхідно відмовляти у вчиненні правочину.

Іноді до нотаріусів звертаються з непередбачуваними вимогами. Наприклад, коли особа, що діє на підставі доручення на право користування і розпорядження транспортним засобом, вимагала від нотаріуса посвідчити договір дарування на її ім'я. Складність цієї правової ситуації полягала в тому, що нотаріусу практично неможливо пояснити особі, якій було передано право розпоряджатися майном, що вона сама собі не може подарувати майно, яке вона "купила на підставі довіреності". Тобто з самого початку людина потрапила у неправильно зафіксовані правовідносини, оскільки замість права власності на автомобіль особа отримала статус представника власника, хоча й з правом розпорядження цим автомобілем. Але подарувати сам собі представник не може з багатьох причин. Говорити пересічним громадянам про те, що неможливим є випадок посвідчення договорів, коли інтереси обох сторін за договором представляє один представник, недоцільно, оскільки, як показує практика, вони бажають формального підтвердження цього положення. Згідно ч. 4 ст. 720 ЦК доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним і це не зважаючи на те, що представнику надане право розпорядження майном, хоча й з останнім положенням автор не погоджується. Частина 3 ст. 238 ЦК однозначно встановлює, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тому питання про перереєстрацію автомобіля або будь-якого іншого майна в нотаріальному порядку не може бути вирішене, оскільки поняття "перереєстрація" для нотаріусів неконкретне, а воно має вирішуватися лише шляхом укладення передбаченого законодавством договору. Так, представник - "власник" потрапив у важку правову ситуацію тому, що намагався здійснити придбання майна не сплачуючи належних при посвідченні договору купівлі-продажу коштів. Проблемність обходу закону полягає в тому, що при "додатковому" посвідченні договорів щодо переводу права власності на себе представник втратить більше коштів, ніж якби одразу належно посвідчував свої права. У такій ситуації існують й додаткові ризики, наприклад, у разі смерті власника майна тощо, представник може реально втратити будь-які права на майно.

Тому важливість правильного виявлення волі для особи і її сприйняття нотаріусом важко переоцінити для охорони і захисту прав громадян. Це завдання лежить не тільки у площині складності права, а й зумовлено тим, що громадяни доволі часто нотаріуса не сприймають як власного помічника з правових питань.

Схожі статті




Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 9.7.6. Встановлення намірів особи (сторін) вчинити правочин

Предыдущая | Следующая