Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

Ставлення людини до вимог іншої людини - явище багатогранне. У ньому задіюються різні змінні: зміст запропонованих вимог, ступінь їх суспільної та індивідуальної значущості, характер взаємин суб'єктів, що об'єднуються ситуаціями вимоги, тощо. Педагог у своїй діяльності не може обійти такі ситуації; вони не поодинокі, а буквально заповнюють виховний процес, особливо, коли вихованець первинно долучається до певної суспільної цінності.

Вимога - це веління, імператив, директива, яка формулюється як певний мовленнєвий конструкт і в такій формі пропонується для виконання. У суб'єктивному сприйнятті вимоги суттєву роль відіграє мовленнєвий спосіб її формулювання. Коли цей спосіб найсприятливіший для досягнення мети вимоги, ведуть мову про припис, у якому фокусується чітка суспільна позиція стосовно певного явища: спілкування, діяльності, поведінки людини. Точніше, у приписі завжди наявні чіткі параметри як міра (норма), зміст якої залежить від змісту припису.

У суб'єкта (вихованця і дорослого) завжди проявляється прагнення вийти за межі певного припису. Наприклад, коли вихованцеві пропонується повернутися додому о восьмій годині вечора, він вийде за межі цього часу і повернеться, припустимо, двадцять на дев'яту. У такій ситуації дорослі "б'ють тривогу", адже йдеться про дисципліну дитини як важливий атрибут моралі. Не знаючи усіх тонкощів психології дитини, вони звинувачують її у неслухняності. Інший приклад: вихованець, на думку дорослих, забезпечений усім необхідним (матеріальні речі побутового призначення), однак він висуває свої претензії щодо нових придбань. Мовою моралі це свідчить про розвиток у нього непомірного користолюбства. Подібні явища спостерігаються й у сфері спілкування та діяльності.

У кожному приписі, якщо він навіть методично досконалий, присутній елемент підкорення, який осмислюється суб'єктом як зазіхання на його свободу. Припис як дія завжди обумовлений, адже він зовнішній стосовно суб'єкта, якому він пропонується. Отже, це не сповна вільне його діяння, з яким асоціюєтеся свобода волі суб'єкта. Однак воно виконується ним за умови розширення нормативних меж. У цьому нормативному додатку й утримується рівень свободи як "можливості бути і стати собою". Тому припис і виконується, бо в ньому проявляється у єдності рівень волі як "усвідомленої необхідності" і рівень волі як "особистісної самодіяльності". Враховуючи психологічну специфіку реалізації суб'єктом припису, педагогу слід діяти двома способами. Перший полягає у тому, щоб наднормативна складова припису мінімально спотворювала його суспільно значущу мету. Йдеться про допустиме коливання межі норми, коли вона не трансформується в іншу якість. За другого способу педагог так організовує виховний вплив, що мету припису формулює не він, а вихованець як його виконавець. Цей спосіб досить складний, але з ним пов'язується повноцінний особистісний саморозвиток вихованця.

Поведінковий прояв морально незрілої свідомості вихованця

Регулятором поведінки суб'єкта є моральна свідомість - єдність моральних знань і почуттів, раціонального і емоційного. Вона узгоджує його ціннісно смислові утворення з конкретними зовнішніми обставинами. Ступінь такої регуляції, тобто наскільки вона забезпечуватиме суспільну нормоспрямованість поведінки особистості, залежить від рівня її моральної свідомості.

Особистість з незрілою моральною свідомістю кваліфікують як неосвічену в цій сфері, некомпетентність якої перешкоджає подальшому її моральному удосконаленню. Стосовно вихованців, які за об'єктивних причин не піднялися до достатнього рівня морального розвитку, то їхня поведінка характеризується нестійкістю щодо її суспільно значущої спрямованості. Такі вихованці не засуджують несхвальні діяння своїх ровесників, а інколи стають їх учасниками. Така поведінка є свідченням неструктурованості моральних утворень, розмитості суспільних пріоритетів. Вихованцям інколи видається, що суспільно незначущому діянню притаманна певна престижність, і вони мають її відчути. Моральна загроза такої поведінки була б меншою, якби він не спонукав до несхвальних вчинків свого товариша.

Впевненість вихованця з недостатнім моральним розвитком у прийнятності суспільно незначущих способів поведінки грунтується на тому, що він часто послуговується судженнями оточуючих, їх життєвими уявленнями, які інколи бувають далекими від об'єктивності. Такі вихованці можуть відчувати залякування, оскільки схильні до таких моральних впливів.

Таких вихованців не слід вважати важкими. Вони перебувають на перехідній стадії морального розвитку, де співіснують різні за суспільним значенням способи поведінки, а вони є їх суб'єктами. Долучений їх до наукової системи моральних знань, коли вони вже практично відчули ціну недостатніх моральних уявлень, сприяє розвитку їхньої моральної свідомості, підвищенню її регулятивної функції у межах прийнятих суспільних цінностей.

Схожі статті




Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Тенденція виходу особистості за межі нормативних приписів у виховному процесі

Предыдущая | Следующая