Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Слухняність-принизливість дитини у виховному процесі

Виховний процес рясніє звинуваченнями, до яких вдаються і педагог, і ровесники вихованця. Долучення до них ровесників є природним, об'єктивним для їхнього психологічного розвитку способом вирішення міжособистісних проблем. Приводом для звинувачення є дії суб'єкта, які не очікує від нього найближче оточення. Так, вчинок вихованця, який відмовився від участі у масовому заході, стає предметом обговорення й оцінювання. Він, як правило, кваліфікується ровесниками як негідний, а вихованець піддається звинуваченню. При цьому висувається і причина такого морального дійства: зверхність, зазнайство, марнославство тощо.

Спонуки, якими оперують ровесники, завжди морально негативні. Якби це було навпаки, вони не вдалися б до звинувачення. Пошук негативних спонук до вчинків, які не задовольняють групові очікування, явище закономірне. Річ у тім, що аналіз і оцінювання таких вчинків здійснюються вихованцями на основі їхніх результатів. А логіка підводить до висновку, що негативний результат породжується негативною спонукою. Однак така логіка є хибною, оскільки не враховує справжні внутрішні мотиви. Вихованцям це властиво у зв'язку з обмеженістю пізнання свого внутрішнього світу і світу інших людей.

Педагог повинен вилучити зі свого професійного досвіду таку тактику щодо використання звинувачення. Мотиваційний аналіз такого вчинку може виявити, що вихованець не відгукнувся на запрошення ровесників не через своє зазнайство, а через страх пережити неуспіх чи поразку у змаганні тощо. Така мотиваційна основа вчинку може і не заслуговувати звинувачення. Виховна шкода некваліфікованого звинувачення очевидна, тому її слід попереджати.

Слухняність-принизливість дитини у виховному процесі

Сучасний гуманістичний за своєю спрямованістю виховний процес заперечує директивну його модель. За цієї моделі центральним способом впливу педагога на вихованця є директива чи розпорядження: вихованець має їх без-застережливо виконати. Такою суб'єкт-об'єктною є схема педагогічної взаємодії. Вихованець діє не самостійно: він лише підкоряється вимозі вихователя. Слухняність вважають визначальною у суб'єкт-об'єктній виховній взаємодії. Як спосіб поведінки вона реалізується на основі зовнішнього підкріплення. Якщо вихованець не підкоряється, він зазнає певного покарання вихователя.

Педагог, який працює в особистісно орієнтованій виховній парадигмі, прагне, щоб його вихованці були слухняними. Це спонукає розрізняти слухняність як зовнішньо спричинене ставлення і слухняність як особистісну якість, яка може слугувати внутрішнім мотивом до певної моральної дії.

Слухняність як особистісна якість є результатом цілеспрямованої виховної роботи педагога, коли навколо кожної мети-вимоги розгортається внутрішня діяльність вихованця на основі активації механізмів свідомості і самосвідомості. Коли слухняність як особистісна якість вихованця знаходиться на достатньому рівні вихованості, він підкоряється розпорядженню чи наказу вихователя навіть за відсутності обгрунтування їх доцільності. За таких обставин вихованець виявляє слухняність як рівний рівному.

Слухняність як особистісну якість слід відрізняти від принизливості вихованця, коли він терпить образи, неповагу до себе, зневажання, ганьбу. Це пасивний прояв принизливості. Вона може проявлятися як запобігання перед кимось або як виконання принизливих вимог. Стан принизливості характеризується сильною образою, роздратуванням вихованця. Цей стан не сумісний з почуттям гідності особистості. Тому потрібні дієві виховні заходи, спрямовані на попередження в особистісній структурі вихованця принизливості як способу реагування на зовнішні впливи.

Схожі статті




Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Слухняність-принизливість дитини у виховному процесі

Предыдущая | Следующая