Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Ефект морального відлуння у виховному процесі

Успіх виховного впливу значною мірою залежить від глибокого розуміння педагогом ціннісної ієрархії його Я-образу, оскільки не всі внутрішні утворення суб'єкта є для нього однаково значущими. Таке уявлення суттєво спрощує виховний процес, роблячи його поверхово керованим. Практика виховання заперечує таку точку зору. У внутрішньому світі особистості є різні за суб'єктивною значущістю утворення: одні емоційно переживаються бурхливіше, інші - викликають емоційну реакцію меншої сили. На цю особливість слід зважати при організації виховної дії. Потрібно відшукувати такі складові Я-образу суб'єкта, при актуалізації яких він демонструє емоцію засмучення, а то й гіркоти. Прикладом такого найвразливішого утворення є незвабливість індивіда як альтернатива його привабливості. Привабливість є природно заданою характеристикою суб'єкта, що стабілізує його соціальне функціонування, створюючи необхідний психологічний комфорт.

З огляду на це виховна техніка повинна передбачати об'єктивацію негативного переживання незвабливості. З цією метою педагог вербалізує це переживання, констатуючи його наявність у вихованця. При цьому наголошує, що він якраз не незвабливий, а не нездатен приваблювати. За таких умов вихованець може психологічно захиститися міркуванням, що в цьому для нього немає нічого загрозливого, оскільки одних він зваблює, інших - ні. Далі педагог встановлює зв'язок цього негативного переживання вихованця з його наявними негативним рисами чи відсутністю морально-конструктивних. Після цього блокування негативних утворень або утвердження суспільно схвальних відбувається у контексті переживання емоцій незвабливості чи привабливості. Вихованцеві слід детально розкрити психологічну шкоду його часткової ізольованості від людей (ровесників, дорослих), коли він переживатиме самотність, відсутність дружнього співчуття та підтримки, і всі переваги тісного міжособистісного контакту з його емоційною захищеністю. Дієвість цієї виховної техніки підвищується за використання емоційних переживань привабливості чи незвабливості стосовно значущих для вихованця ровесників чи дорослих. Вагомість певних особистостей значно інтенсифікує у нього внутрішню роботу щодо власної духовно-моральної самозміни, надаючи їй більшої стійкості та напруженості.

Ефект морального відлуння у виховному процесі

У витоках морального розвитку особистості знаходиться механізм емпатії (співчуття) як здатності дитини відгукуватися на емоційне переживання іншої емоцією аналогічної модальності, тобто співчувати їй у радості чи сумі. На основі цього механізму як природно заданого виникають перші моральні дії, оскільки внаслідок сприймання, наприклад, негативного емоційного стану ровесника у дитини виникає не лише аналогічне емоцій не переживання, а й поштовх до зміни такого стану, через відповідну допомогу.

Моральні дії, що розгортаються на основі механізму емпатії, якщо не включатися в їхній перебіг, є діями односторонніми, оскільки дитина, яка отримала допомогу від свого ровесника, не реагує на неї. Стан задоволеності повністю утримує її у своїх межах, не дозволяючи їй здійснити зустрічну щодо помічника дію. У таких поведінкових ситуаціях не вистачає визначального показника - моральної взаємодії.

Справжня мораль - це обопільне людське добро. З нею пов'язують ефект морального відлуння. Тому моральні дії повинні знаходити зворотнє доповнення спочатку у формі звичайної (щирої) подяки, далі - похвали від їх об'єктів. У цьому напрямі повинна трансформуватися мораль, що грунтується на механізмі емпатії. Причому похвала за своїм змістом має відповідати значущості одержаної допомоги. Це має стати неухильним моральним правилом вихованця. Подяка і похвала зміцнюють благодійні спонуки, сприяють їх перетворенню зі спорадичних на сталі моральні способи дій особистості, спрямовані на іншу людину.

Особлива психологічна ситуація виникає у зв'язку з проявом матеріальної допомоги, коли людина її не потребує. У такому разі важливий морально-психологічний аспект вчинку. Його автор прагне об'єктивувати свої добрі наміри стосовно певної особи у матеріалізованій формі, оскільки, на його думку, матеріалізований намір є переконливішим для особи як об'єкта такого вчинку. Моральні вчинки розгортаються в умовах поваги, прихильності, гуманності, властивим людям як учасникам таких діянь. Щоб добрі наміри були обопільними (а це і є показником вищого рівня моралі), об'єкт такого вчинку теж матеріалізує своє благочесне ставлення і адресує його своєму добродійнику.

Знаючи глибинну морально-духовну сутність і значущість таких вчинків, педагог має планомірно формувати їх у своїх вихованців.

Схожі статті




Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Ефект морального відлуння у виховному процесі

Предыдущая | Следующая