Основи ринкової економіки України - Селезньов В. В. - 8.2.3. Оптова торгівля

Оптова торгівля (англ. wholesaling) є найважливішою частиною системи розподілу і призначена для оптового постачання товарів на ринок.

Оптовий ринок представлений:

1) підприємствами, що закуповують товари для їх подальшої переробки;

2) торговими посередниками, що купують товари для їх перепродажу з метою одержання прибутку;

3) державними установами, що здійснюють закупки з метою забезпечення виконання своїх функцій.

Підприємство-виробник купує матеріально-технічні ресурси для виробництва, а також реалізує готову продукцію шляхом оптової торгівлі у формі вільної купівлі-продажу.

Для виробників існує три форми оптової торгівлі:

- за прямими договорами зі споживачами;

- за договорами з посередниками (у тому числі через біржу);

- через власні торгові фірми.

Оптовий торговець закуповує товари у виробників, а потім перепродує їх роздрібним торговцям. Таким чином, оптовий торговець виступає як посередник, не контактуючи безпосередньо зі споживачами.

Оптовий торговець закуповує товари у великих кількостях, усуваючи тим самим незручності, що випливають з територіальної розкиданості підприємств, які виробляють ту чи іншу продукцію. Потім він роздрібнює їх на дрібні партії та перепродує роздрібним торговцям по мірі того, як товар розходиться серед покупців. З цієї причини йому доводиться створювати значні товарні запаси, тому складування товарів є одним з характерних аспектів діяльності оптовика. Своє матеріальне втілення цей аспект діяльності знаходить у вигляді складу (англ. warehouse) - спеціального приміщення, в якому товари, що надходять із заводів, розміщаються, діляться на партії, маркіруються, упаковуються і тільки після цього поставляються в магазини роздрібної торгівлі.

Оптовий торговець зобов'язаний поставляти роздрібним торговцям товари у такому вигляді, який відповідає їхнім запитам. Це означає, що він повинен роздрібнювати товари на партії, формувати асортимент і забезпечувати доставку продукції.

Таким чином оптовики істотно полегшують процес торгівлі, тому що, працюючи з оптовими торговцями, власнику магазину не обов'язково утримувати великі складські приміщення зі значним асортиментом товару, і свої торгові площі він може цілком використовувати для створення зручних для покупця торгових точок.

Одним із способів організації оптової торгівлі є проведення торгових ярмарків та виставок.

Ярмарок (від нім. Jahr - рік і Markt - ринок) - це великий, періодично діючий та відкритий ринок товарів широкого вжитку та/або устаткування, що відбувається регулярно у тих самих місцях, у певну пору року і встановлений термін для демонстрування зразків товарів та укладання комерційних угод.

Виставка (англ. exhibition) - це комерційний захід, що поєднує виставку досягнень в одній або кількох галузях науки і техніки з укладанням комерційних угод за виставленими зразками. За способами і термінами проведення виставки бувають короткостроковими, постійними, пересувними, торговими тижнями тощо.

Ярмарки та виставки проводяться також з метою рекламування підприємствами нових видів продукції та формування попиту на них.

8.2.4. Роздрібна торгівля

Роздрібна торгівля (англ. retailing) являє собою діяльність із продажу товарів кінцевому споживачу для його особистого використання.

Оскільки в роздрібній торгівлі, що замикає ланцюг розподілу продукції, здійснюється продаж безпосередньо споживачам, це звичайно передбачає наявність спеціальних місць продажу, доступних для населення, у яких викладаються товари і здійснюються безпосередні контакти з покупцями. Такі місця одержали назву торгових точок.

Роздрібна торгівля може бути:

- стаціонарна (магазини, торгові центри);

- дрібно роздрібна (кіоски, намети, торгові автомати);

- пересувна (торгівля з автомобілів, візків, лотків тощо).

Традиційно роздрібна торгівля здійснюється через магазини. Існують два основних методи магазинної торгівлі. Це традиційна торгівля, або торгівля з прилавка, і торгівля з відкритим доступом до товару.

Сьогодні традиційна торгівля з прилавка поступово поступається місцем торгівлі з відкритим доступом до товару.

Під час торгівлі з відкритим доступом до товару використовуються такі методи:

- попередній відбір, при якому акт купівлі починається із самостійного вибору товару покупцем і закінчується за сприяння продавця;

- вільний відбір, при якому на відміну від попереднього відбору, де виставляється лише один зразок кожного товару, усі товари, що виставляються, призначаються для продажу;

- самообслуговування.

Самообслуговування є завершенням методу продажу з відкритим доступом. Це система продажу без продавця. Покупець добирає, бере з полиці і сам несе товари до каси, розміщеної біля виходу з магазину, де він розплачується за всі свої покупки.

Слово "магазин" (від італ. magazzino, що у свою чергу запозичене з арабської) спочатку означало склад товарів, але пізніше стало означати місце їх продажу. Перший магазин самообслуговування був відкритий у 1915 році Кларенсом Сандерсом у Мемфісі (США). Магазин називався "Piggly Wiggly", а сама система одержала назву cash and carry, що в буквальному перекладі з англійської означає "плати готівкою і забирай".

Магазини самообслуговування поділяють на:

- мінімаркети, торгова площа яких менша як 120 кв. мів яких продаються майже винятково продовольчі товари;

- універсами, площа яких становить від 120 до 400 кв. м і в яких торгують переважно продовольчими товарами, але які мають невеличкий відділ непродовольчих товарів;

- супермаркети, площа яких становить від 400 до 2,5 тис. кв. м і де торгують усілякими продовольчими товарами та мають у розпорядженні широкий асортимент ходових товарів загального призначення;

- гіпермаркети, торгова площа яких понад 2,5 тис. кв. м, які мають дуже різноманітний асортимент продовольчих товарів і товарів загального призначення.

В основі торгівлі по системі самообслуговування лежить безпосередній контакт покупця з товаром без посередництва продавця. Проте коли асортимент товарів нараховує кілька тисяч найменувань, виникає необхідність допомогти покупцю у доборі товару, що здійснюється у вигляді так званого мерчандайзингу.

Мерчандайзинг (від англ. merchandise - товари) - це оформлення торгового залу, розміщення полиць, викладення на них товарів таким чином, щоб сприяти реалізації продукції. Товар, який покупець бачить на полиці в першому ряду, одержав назву фейсингу (від англ. face - лицьовий бік, фасад).

У роздрібній торгівлі нарівні з магазинами набули поширення також торгові центри.

Торговий центр - це група торговельних підприємств, магазинів, спланованих і побудованих як єдине ціле відповідно до свого місцезнаходження, єдиного розміру і типу, що обслуговують певну торгову зону і надають у межах своєї території стоянки для автомобілів у прямій відповідності з типами і розмірами магазинів, які входять до цієї зони.

Існування магазинів, проте, не є обов'язковою умовою роздрібної торгівлі. Нині широко розповсюджені також методи позамагазинної торгівлі, до яких відносять надсилання товарів поштою (посилкова торгівля), особистий продаж, виїзну та виносну торгівлю, торгівлю за допомогою торгових автоматів та торгівлю на ринках.

У розвинених капіталістичних країнах останнім часом набула поширення посилкова торгівля або торгівля на замовлення. Така форма "шоппингу" (англ. shopping - робити покупки) вигідна, зручна для споживача, заощаджує його час.

В Японії, наприклад, на відміну від звичайної торгівлі, що переживає спад, система замовлень товарів по телефону і доставки їх поштою завойовує все більше покупців, на яких впливає реклама по радіо та телебаченню. Радіо, звичайно, не може представити товар наочно, але якщо про його якість говорить відома людина, звучить знайомий слухачам голос - реакція на передачу позитивна. Ще в 70-і роки XX століття японські фірми посилкової торгівлі, об'єднавшись з газетними видавництвами і телевізійними компаніями, проголосили загальний девіз: "Наші ціни нижче, а якщо ви недостатньо задоволені, то просто поверніть товар". Лише 1% проданих у такий спосіб товарів повертається назад, тоді як рекламовані по інших каналах - 3...5%. За каталогами для надсилання поштою у країні висхідного сонця замовляється близько 46% товарів, за рекламними вкладками у газетах - 25%, під впливом телереклами - 5%, радіо - 1,8%. Сьогодні більш як 200 фірм посилкової торгівлі входять до Японської асоціації прямого маркетингу.

Особистий або персональний продаж здійснюється торговими агентами або комівояжерами шляхом особистого контакту з кінцевим споживачем прямо у нього вдома або за місцем роботи. Особистий продаж може бути дуже ефективним. Проте він має ряд серйозних недоліків, серед яких дорожнеча, неможливість охоплення великої аудиторії, нав'язливість.

Виїзна та виносна торгівля здійснюється з автомобілів, візків, лотків, розкладок, столів тощо. Це один з найдавніших способів торгівлі, що відрізняється своєю простотою і дешевизною, який сьогодні використовується як дрібними ринковими торговцями, так і великими компаніями.

У багатьох країнах Заходу набула розвитку торгівля за допомогою торгових автоматів. Першими автоматами, у яких можна було що-небудь купити, кинувши монету, були так звані "чесні" ящики з тютюном, що з'явилися в англійських пабах десь близько 1615 року. Кинутий у автомат пенні звільняв замок, після чого клієнт міг взяти тютюну і набити ним трубку. Перший сучасний торговий автомат був запатентований у Німеччині в 1867 році Карлом Адего. Він був призначений для продажу носових хусток, цигарок та цукерок.

В Україні широкого розповсюдження набула ринкова торгівля. Сьогодні ринки, крім своєї основної функції служити місцем реалізації сільгосппродукції, вирощеної в особистому підсобному господарстві, виконують ще і функцію своєрідного розсіяного супермаркету. Крім традиційних сільськогосподарських з'явилися також речові та продовольчі ринки. Власниками торгових точок на подібних ринках є, як правило, фізичні особи. Юридичні особи на роздрібну торгівлю на ринках особливо не розмінюються (занадто клопітно і малорентабельно), а обмежуються закупівлею і доставкою продукції, реалізуючи її зі складу дрібним та середнім оптом. Торговець, що працює на ринку, сам сплачує вартість торгового місця і несе всі витрати, пов'язані з забезпеченням своєї роботи. Він же самостійно формує асортимент і піклується про доставку. Як правило, торговець працює з однією або кількома оптовими базами - складами, - на кожній з яких, у свою чергу, пропонується продукція, що поставляється кількома або однією оптовими фірмами. Оплата в основному провадиться відразу ж і за готівку. Для постійних клієнтів можливий відпуск товару в кредит або на реалізацію. У цьому разі фірмою встановлюються граничні роздрібні ціни, що обмежує свободу торговця у встановленні ціни.

8.2.5. Громадське харчування

Підприємства можуть здійснювати також торговельно-виробничу діяльність або діяльність у сфері громадського харчування.

До підприємств громадського харчування відносять:

- фабрики-кухні;

- фабрики-заготівники;

- ресторани;

- бари;

- кафе;

- їдальні;

- закусочні;

- буфети;

- магазини (відділи) кулінарії;

- відкриті літні площадки;

- кіоски та інші об'єкти.

Підприємство громадського харчування повинно мати необхідні виробничі, торгові і побутові приміщення, а також устаткування для приготування і реалізації їжі, що мають відповідати екологічним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Відкриття підприємства громадського харчування погоджується з органами санітарно-епідеміологічного нагляду.

Підприємства громадського харчування поділяються на типи (ресторан, бар, їдальня тощо) та націночні категорії.

Націночних категорій встановлено п'ять:

- люкс;

- вища;

- перша;

- друга;

- третя.

Вибір типу підприємства, націночної категорії, а також режиму роботи погоджують з місцевим органом виконавчої влади.

Виходячи з вимог до даного типу підприємства та націночної категорії, встановлюють методи обслуговування, види платних і безкоштовних послуг та порядок розрахунків з клієнтами.

Існує три основних методи обслуговування:

- самообслуговування;

- обслуговування офіціантами;

- комбінований.

При самообслуговуванні клієнти самостійно вибирають страви, вироби, напої з лінії роздачі або з так званого "шведського столу". При обслуговуванні офіціантами усі види послуг надаються за замовленням клієнта через офіціанта. При комбінованому обслуговуванні поєднуються методи самообслуговування й обслуговування офіціантами.

Розрахунки за продукцію і надані послуги на підприємствах громадського харчування здійснюються готівкою або в безготівковому порядку (кредитними картками, абонементними талонами тощо) із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. На підприємствах самообслуговування клієнтові після оплати видається касовий чек. На підприємствах з обслуговуванням офіціантами для оплати офіціант виписує клієнтові рахунок.

Схожі статті




Основи ринкової економіки України - Селезньов В. В. - 8.2.3. Оптова торгівля

Предыдущая | Следующая