Основи ринкової економіки України - Селезньов В. В. - 18.2. Грошова політика

Грошовий обіг - це циркуляція грошей як засобу обігу та платежу, а також рух грошових коштів як складової частини товарно-грошових, фінансово-кредитних, валютних та розрахункових операцій.

Грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. В основі грошової системи лежить грошова одиниця. Грошовою одиницею України є гривня. Крім грошової одиниці в грошову систему входять різні види грошових знаків у обігу, порядок емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового платіжного обороту, курс національної валюти стосовно іноземних валют.

Скільки потрібно грошей в обігу для нормального функціонування грошової системи? За даними міністерства фінансів США всього у світі в обігу налічується американських доларів і монет приблизно на суму близько 250 млрд. У тому числі однодоларових банкнот - на суму 4,6 млрд; п'ятидоларових - 5,8 млрд; 10-доларо-вих - 11,6 млрд; 20-доларових - 64 млрд; 50-доларових - З Г млрд;

100-доларових - 120 млрд; 500-доларових - 149 млн; 1000-до-ларових - 173 млн; 5000-доларових - 1,8 млн; 10 000-доларових - 3,5 млн. Є ше дводоларові банкноти, але їх не так багато. При цьому, за підрахунками Федеральної резервної системи, приблизно дві третини всіх доларів, що знаходяться в обігу, осіло в інших країнах, громадяни яких не довіряють власній валюті або хочуть уникнути сплати податків. В одній лише Російській Федерації знаходиться доларових банкнот на суму 12 млрд доларів. Уряду США вигідно, щоб росіяни, так само як і громадяни інших країн, тримали у себе готівкові долари, оскільки держальники доларових банкнот по суті надають американському уряду, що друкує ці банкноти, безвідсоткову позику. Для того щоб одержати ці долари, хтось повинен був замість них надати Америці або товари, або послуги. Тобто в США надходили, наприклад, золото, нафта, хутра, а вони розплачувалися папірцями зеленого кольору - доларами, за якими на відміну від тих самих облігацій не платиться ніякого відсотка. Крім того, осідаючи в тій самій Росії, банкноти виходять з обігу, а за законом попиту і пропозиції, як відомо, чим менша пропозиція, тобто чим менше доларів, тим більший на них попит і відповідно тим дорожче вони продаються на світових ринках.

З метою регулювання грошового обігу держава проводить грошову політику. Основним завданням грошової політики є регулювання обсягу та структури грошової маси шляхом випуску (емісії) та вилучення грошей з обігу. Грошова політика покликана орієнтувати емісію грошей на досягнення фінансових і економічних завдань держави, а саме стабілізації економіки, підтримки рівня зайнятості, контролю над інфляцією та стимулювання економічного зростання.

Відповідно до законодавства України емісійним центром країни, що володіє монопольним правом на випуск грошей в обіг, є Національний банк України. На нього покладена організація готівково-грошового обігу і регулювання емісійних операцій, тобто операцій, пов'язаних з випуском і вилученням грошей з обігу. Регулювання емісійних операцій як у цілому по країні, так і по регіонах провадиться на основі прогнозного розрахунку касових оборотів, сальдо яких відбиває зміну готівково-грошової маси в обігу - або збільшення маси готівки, тобто емісію, або зменшення, тобто вилучення грошей з обігу. Цей результат має бути узгоджений із розрахунками НБУ по загальному грошовому обсягу грошової маси та її готівково-грошової компоненти, які щокварталу визначаються на основі прогнозованих цін, швидкості обігу грошей і реальних обсягів валового національного продукту.

Для реалізації емісійної функції в установах НБУ створюються резервні фонди грошових знаків. Розміщення резервних фондів по регіональних установах банку забезпечує своєчасне касове обслуговування комерційних банків, дає змогу регулювати купюрну структуру грошової маси та її відновлення, усуває зустрічні перевезення грошей, що прискорює грошовий обіг і скорочує витрати обігу. Резервні фонди являють собою запаси грошових знаків. Поки ці грошові знаки не перераховані в каси установ НБУ, які називаються оборотними касами, вони не вважаються грошима, випущеними в обіг, і зберігаються окремо від грошей, що знаходяться в обігу.

Для забезпечення касового обслуговування комерційних банків в установах НБУ є оборотна каса, що являє собою поточний резерв готівки. Залишок грошей в оборотній касі суворо лімітується. Якщо залишок грошей в оборотній касі перевищує денний ліміт, установи НБУ перераховують понадлімітний залишок з оборотної каси в резервні фонди, тобто вилучають гроші з обігу.

Зміна залишку грошей в оборотній касі регіональних управлінь НБУ пов'язана з виконанням Національним банком функцій по касовому обслуговуванню комерційних банків. Комерційні банки задовольняють потреби своїх клієнтів у готівці, насамперед, за рахунок коштів, що надійшли до їх каси від клієнтів, що здають готівкову виручку в банк. Однак у деяких випадках грошей, що надійшли в касу банку, недостатньо для забезпечення поточних платежів. У такому разі комерційні банки можуть одержати так зване підкріплення каси з запасів НБУ.

На підставі заявки регіональні управління НБУ задовольняють прохання комерційних банків про підкріплення їх каси за рахунок своїх касових ресурсів, тобто грошей, наявних в оборотній касі. Якщо ж грошей в оборотній касі не вистачає для забезпечення потреб комерційного банку, виникає необхідність у підкріпленні оборотної каси регіонального управління НБУ, тобто перерахування в неї грошей із резервних фондів. Емісію грошей регіональні управління здійснюють тільки за емісійним дозволом Національного банку.

Здійснення емісії грошей виконує корисну і необхідну для розвитку країни роль. Грошові інструменти обслуговують економічний оборот і їх можна порівняти з транспортними засобами. Останні дають змогу доставляти товари, продукцію промисловості та сільського господарства до місця їх переробки і споживання. Аналогічно грошові інструменти забезпечують обіг різноманітних товарів, їх перехід від одного власника до іншого, полегшуючи їх переробку та споживання. Проте надмірна або безконтрольна емісія грошей може призвести до небезпечних і навіть руйнівних наслідків. Якщо кількість грошей в обігу перевищує визначений ліміт, вони вже не стимулюють виробництво, а породжують надлишкову купівельну спроможність, наслідком якої є підвищення цін та інфляція.

Саме по собі збільшення грошей в обігу не завжди засвідчує негативні явища. Так, зростання грошової маси може усього лише супроводжувати зростання національного продукту. Щоб виплачувати більш високу заробітну плату, одержувати більші доходи, укладати торговельні угоди на все більші суми, потрібна більша кількість грошей. Таким чином, успішний розвиток національної економіки визначає необхідність нової емісії. Ще однією причиною збільшення грошового обігу можуть бути зміни у поведінці людей, наприклад коли вони прагнуть накопичувати гроші. Тоді держава змушена випускати більше грошових знаків, необхідних для виплати заробітної плати та обслуговування комерційних угод. У такому разі загальна кількість грошових знаків збільшується, але вони обертаються повільніше, оскільки їхні власники утримують їх у себе довше, тому економічна рівновага зберігається без підвищення цін.

Проте в інших випадках коливання грошового обігу є ознакою серйозних проблем в економіці, і насамперед такого негативного явища, як інфляція. Перш за все початок інфляції, як це не дивно, може стимулювати зменшення обсягу грошових знаків. Причиною інфляції у даному разі буде різке повернення в обіг готівки, що знаходилась у резерві. Проте інфляція виникає і розвивається головним чином тоді, коли грошова емісія перевищує як реальні можливості закупівель та виробництва, так і потребу громадян у накопиченні грошей. В обох випадках спостерігається зростання цін.

Коли відбуваються такі процеси, держава змушена вибирати між двома варіантами грошової політики. Перший полягає у тому, щоб піти на знецінення грошей. Інший напрямок дій полягає у здійсненні певних заходів у сфері державних фінансів та кредитної політики з метою оздоровлення грошового обігу.

Схожі статті




Основи ринкової економіки України - Селезньов В. В. - 18.2. Грошова політика

Предыдущая | Следующая