Криміналістика - Волобуєв А. Ф. - 2. Загальні тактичні прийоми допиту на різних його етапах (стадіях)

Тактика допиту - це вибір та застосування під час проведення допиту найбільш ефективних тактичних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань від особи.

Тактика допиту залежить від його виду, найбільш суттєвим в цьому аспекті є поділ допиту на види за процесуальним становищем допитуваної особи, ситуацією допиту. На тактику допиту також впливають деякі інші чинники: особисті якості допитуваного, характер і обсяг інформації (доказової та непроцесуальної), що є в розпорядженні особи, яка допитує, тощо.

Уся діяльність з організації та провадження допиту поділяється на декілька етапів (стадій), стосовно до яких розроблені тактичні прийоми, що застосовуються практично під час будь-якого допиту з урахуванням його виду.

Перший етап - підготовчий (багато авторів розглядають підготовку окремо, а виділяють етапи чи стадії власне допиту). Його завданням є організаційно-технічне забезпечення допиту та визначення тактики наступних етапів допиту, для чого здійснюється:

1) визначення шляхом вивчення матеріалів справи кола питань, які необхідно з'ясувати, тобто предмета допиту;

2) вивчення особистості допитуваної особи (шляхом вивчення наявних матеріалів справи, непроцесуальної інформації, а також шляхом проведення спеціально з цією метою слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, в тому числі встановлення особливостей, що позначаються на процесі формування показань: сприйнятті, запам'ятовуванні, відтворенні (вивчення особи продовжується і під час допиту);

3) визначення часу, черговості, місця допиту, способу виклику на допит;

4) вивчення спеціальних питань, які будуть обговорюватися під час допиту, самостійно чи з допомогою консультації фахівця, наприклад, під час розслідування злочинів проти безпеки виробництва, злочинів у сфері господарської діяльності;

5) визначення і забезпечення явки осіб, які відповідно до вимог КПК України мають бути присутніми під час допиту обов'язково чи на розсуд слідчого (ст. 48 - захисник; ст. ст. 168, 438 - педагог, лікар, батьки, законні представники - на допиті неповнолітнього свідка, обвинуваченого), або якщо така потреба випливає із матеріалів справи (спеціаліст);

6) визначення, виходячи із тактичних міркувань, необхідності застосування для фіксації перебігу і результатів допиту засобів звукозапису чи відеозапису, яких саме, підготовка цих засобів;

7) підготовка необхідних матеріалів справи: доказів та їх джерел, що визначається планом допиту;

8) планування допиту, яке розпочинається з моменту прийняття рішення про його проведення і охоплює як підготовчий, так і наступні етапи, а відтак, визначає всю діяльність з організації, провадження і тактику допиту, тобто можливі конкретні тактичні прийоми, тактичні комбінації.

План може бути масленим у випадку нескладного допиту, або письмовим, довільної форми. Письмовий план може стосуватися всіх етапів або, насамперед, етапу запитань та відповідей, бути простим, стислим чи більш складним, розгорнутим тощо. Підготовчі заходи до допиту нерідко відображаються в плані розслідування або в окремому їх переліку. Можливе також складання плану допиту у вигляді робочих записів переліку питань, що підлягають з'ясуванню в певній послідовності.

Якщо розробляється план без урахування підготовки, то відповідно зменшується кількість граф. Можливе також поєднання четвертої графи з п'ятою, тобто план допиту буде містити три графи (з наведених: друга - четверта).

Підготовка не завжди достатньо тривала і повна, бо позначається дефіцит часу, відсутність матеріалів у справі, що насамперед має місце на початковому етапі розслідування. Але за будь-яких умов слід визначити предмет допиту, перелік питань, обрати, хоча б в основних рисах, тактику, виходячи із якостей допитуваної особи та інших обставин, які вдалося встановити до слідчої дії.

План і визначена ним тактика корегуються в перебігу допиту (подумки чи робляться записи в складеному плані).

Другий етап - формування психологічного контакту. Саме з нього розпочинається власне допит, тому нерідко його вважають першим етапом допиту (дехто взагалі не виділяє такий етап). Психологічний контакт - це найбільш сприятлива психологічна "атмосфера" допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між його учасниками, це певний "настрій" на спілкування (за В. Ю. Шепітьком). Тобто, психологічний контакт не рівнозначний повідомленню правдивих показань, він є умовою їх отримання. Формування такого контакту полегшується, якщо допитувана особа бажає давати показання, говорити правду. Складніше у випадку, коли допитуваний налаштований відмовитися від давання свідчень або повідомити неправдиві відомості. За допомогою тактичних прийомів у допитуваної особи слід викликати інтерес до процесу спілкування, давання показань, підвести її до цього. Ця діяльність має продовжуватися і в подальшому, якщо психологічний контакт не був сформований, або для його покращення чи збереження.

Істотним чинником установлення психологічного контакту е поведінка особи, яка провадить допит. Важливе значення мають принциповість і одночасно доброзичливість, зацікавленість в особі допитуваного, особливо в долі підозрюваного, обвинуваченого, тактовність, витримка, належна культура мови, рівність, коректність. Це сприяє створенню і підтриманню протягом слідчої дії спокійної, ділової обстановки.

Нерідко формування психологічного контакту розпочинається усуненням напруженості за допомогою бесіди на сторонню тему, що становить інтерес для допитуваного (це визначається завдяки даним про його особу). Доцільно роз'яснити значення показань для правильного вирішення справи, надання допомоги органам досудового розслідування. Формування психологічного контакту супроводжується з'ясуванням біографічних даних допитуваної особи, заповненням вступної частини протоколу допиту. На цьому етапі вже вимальовується позиція допитуваної особи, досить чітко визначаються її особисті якості, що може вплинути на тактику і план допиту.

Третій етап - вільна розповідь, тобто виклад допитуваною особою всього того, що їй відомо у справі чи з окремих обставин. Під час вільної розповіді особа, яка провадить допит, має уважно вислухати показання, без великої потреби не перебивати допитуваного. Слід мати на увазі, що нерідко допитувана особа може повідомити інформацію, отримання якої навіть не передбачалося. І тільки у випадку значного ухилення від предмета допиту доречно запропонувати допитуваному говорити по суті, тобто спрямувати відповідь. Вільна розповідь може бути стислою або розгорнутою. Із її змісту остаточно стає зрозумілою позиція допитуваної особи, а це уможливлює визначення, які тактичні прийоми застосувати на наступному етапі, щоб отримати повні та достовірні показання, які корективи внести до плану допиту. Рекомендується занотовувати найсуттєвіші відомості для протоколу та використання їх далі під час допиту (визначення, що потрібно додатково з'ясувати, постановки запитань тощо).

Четвертим є етап запитань та відповідей, оскільки як правило вільна розповідь не вирішує всіх завдань допиту. Виникає необхідність задати уточнюючі запитання щоб усунути суперечності в показаннях, а іноді, викрити допитувану особу в нещирості. На цьому етапі (стадії) шляхом постановки певних видів запитань, розроблених криміналістикою, від допитуваної особи отримуються додаткові, уточнені відомості про розслідувану подію та її обставини, відбувається подолання її небажання давати свідчення, викриття свідомої неправди.

Основні запитання зазвичай охоплюють предмет допиту в цілому або його значну частину. Додаткові задаються для з'ясування обставин, упущених у вільній розповіді. Уточнюючі - щодо фактів, про які були дані нечіткі, такі, що потребують уточнення, показання. Запитання, що нагадують, ставляться для того, щоб допомогти згадати забуте (стосуються подій, які передували злочинній події, під час або після неї). Контрольними запитаннями перевіряють отриману при допиті інформацію: з'ясовують умови сприйняття події, хто ще бачив подію та інше. Під час допиту слідчий може запропонувати потерпілому, свідку, підозрюваному чи обвинуваченому уточнити свої показання за допомогою наявних у справі креслень, схем, макетів тощо.

Запитання повинні стосуватися справи, формулюватися конкретно, зрозуміло, грамотно, за формою й стилем відповідати рівню розвитку та знань особи, яка допитується, без будь-яких погроз та принизливих реплік на її адресу.

Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання). Доказова цінність показань у відповідь на такі запитання втрачається, оскільки вони даються за підказкою слідчого.

Характер запитань, які зазвичай поєднуються з тактичними прийомами, залежить від ситуації допиту. У безконфліктній ситуації слід намагатися якомога повніше з'ясувати всі обставини, конкретизувати повідомлену інформацію. Рекомендується використовувати додаткові, уточнюючі, контрольні запитання. Якщо допитуваний забув певні обставини, висвітлює їх неповно чи неправильно інтерпретує, то використовуються тактичні прийоми, що допомагають актуалізувати (відновити) забуте в пам'яті, й відповідно запитання, які нагадують. Серед цих прийомів такі:

1) використання асоціацій за суміжністю в часі, просторі (причинним зв'язком), схожістю, контрастом; прийом заснований на тому, що всі уявлення про сприйняту подію перебувають у свідомості в асоціативних зв'язках; тому пригадування одного факту тягне за собою пригадування пов'язаних з ним інших, що становлять інтерес для розслідування; так, для визначення часу події, якщо в цьому є труднощі, спочатку можна встановити, які події, що краще запам'яталися допитуваній особі, наприклад, день народження, відбувалися до чи після розслідуваної події;

2) упізнавання шляхом пред'явлення об'єктів, фотознімків, проведення допиту на місці події, завдяки чому також оживляються асоціативні зв'язки; прийом слід застосовувати лише в тому випадку, коли це не перешкоджає проведенню пред'явлення для впізнання відповідних об'єктів чи відтворення обстановки і обставин події;

3) повторний допит з обмеженого кола обставин, тобто з питань, на які допитувана особа затрудняється дати відповідь. У конфліктній ситуації з несуворим і суворим суперництвом тактичні прийоми, тактичні комбінації спрямовані на переконування допитуваного в необхідності змінити свою позицію, дати правдиві показання, спонукання до цього, викриття свідомої неправди. У криміналістичній літературі наводиться безліч рекомендацій з цього приводу. Для названої ситуації характерні наступні тактичні прийоми допиту (частково врахована позиція P. C. Бєлкіна).

1. Прийоми емоційного впливу:

1.1 виявлення мотивів і причин давання неправдивих показань та їх усунення, нейтралізація як під час, так і поза межами допиту (наприклад, роз'яснення, що небажання завдати шкоди товаришеві спричинить заподіяння ще більшої шкоди потерпілому, суспільству; прийняття рішення про застосовування заходів безпеки допитуваної особи відповідно до ст. 52і та інших статей КПК України у разі наявності реальної загрози її життю тощо);

1.2 переконування в неправильності позиції допитуваного" роз'яснення значення правдивих показань, правових наслідків їх давання (для свідка, потерпілого - настання кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України; можливості притягнення до відповідальності невинуватої особи і ухилення від неї істинного злочинця тощо);

1.3 спонукання до щирого каяття, у зв'язку з чим роз'яснення положень п. п. 1,2 ч. 1 ст. 66 КК України про обставини, що пом'якшують покарання;

1.4 використання позитивних рис, якостей допитуваної особи (почуття власної гідності, сміливість, жалість тощо);

1.5 використання фактора раптовості поставлення несподіваних запитань.

2. Прийоми логічного впливу:

2.1 пред'явлення доказів, які спростовують показання, потребують додаткових пояснень щодо розслідуваних обставин, у послідовності від менш до більш вагомих у порядку "зростання сили" і навпаки - в порядку "зменшення сили"; можливе пред'явлення всієї сукупності доказів одночасно (В. С. Ко-марковим розроблена більш розширена система пред'явлення доказів, 1975);

2.2 використання суперечностей у показаннях однієї й тієї ж особи, між її показаннями та іншими доказами (висновком експерта тощо).

Наведені прийоми досить поширені, нерідко найбільш дієві, зокрема пред'явлення доказів. їх слушно вважати основними, особливо у випадку участі в допиті захисника, коли звужуються можливості та ефективність використання деяких інших тактичних прийомів, тактичних комбінацій. Однак необхідно враховувати, що пред'явлення доказів може призвести до передчасного розкриття доказової бази справи, насамперед, на початку розслідування, в ситуації участі в допиті захисника.

Прийоми логічного впливу рекомендується використовувати для спростування, викриття неправдивої заяви про алібі (від лат. - в іншому місці), тобто про відсутність допитуваної особи (перш за все, підозрюваного, обвинуваченого) на місці події, а перебування в цей час в іншому місці.

3. Тактичні комбінації, що полягають у поєднанні прийомів різних видів, наприклад, пред'явлення доказів і роз'яснення значення щиросердного каяття тощо, або одного виду, скажімо, використання суперечностей між показаннями особи та іншими доказами поєднується з пред'явленням останніх. Практично під час кожного допиту відбувається комбінування прийомів (В. Ю. Шепітько пропонує системи тактичних прийомів (тактичних комбінацій) залежно від ситуацій допиту).

Інші тактичні комбінації полягають у створенні під час допиту ситуації, розрахованої на неправильну її оцінку допитуваною особою, що спричиняє об'єктивно викриття свідомої неправди (за P. C. Бєлкіним): тактичні прийоми, спрямовані на створення неправильного уявлення допитуваного про обізнаність слідчого в справі, як правило, перебільшеного або, навпаки, про меншу інформованість слідчого; ситуації, в якій допитувана особа обмовляється і мимовільно виказує свою винувату обізнаність; поставлення запитань другорядних з позиції допитуваної особи, що маскують запитання про її причетність до злочину (прийом непрямого допиту). Перебільшене уявлення може бути досягнуто, наприклад, пред'явленням доказу, наявність якого сприймається допитуваним, як свідчення того, що слідчий знає всі обставини скоєння злочину. На формування в допитуваної особи думки, що слідчий менш проінформований з деяких обставин справи, спрямоване приховування до певного часу справжньої його обізнаності.

В юридичній літературі до цих тактичних комбінацій ставлення неоднозначне, особливо з огляду на вживані тривалий час їх назви "слідча(психологічна) хитрість", "психологічна пастка" тощо. Для визнання правомірності зазначених комбінацій важливо, щоб під час їх застосування не використовувався обман, вони базувалися на достовірних фактах, а у допитуваної особи існувала можливість правильно оцінити ситуацію, вільно обрати лінію поведінки і зміст своїх показань.

Обранню тих або інших тактичних прийомів та комбінацій під час допиту певної особи у конфліктний ситуації із суворим суперництвом (коли допитувана особа не бажає давати показання або дає завідомо неправдиві показання) слідчому допоможе знання прийомів діагностики неправди та обставин, що умовчюються.

Таємниця та неправда лежать в основі злочинної діяльності. Злочинець у процесі приготування до свого кримінального діяння намагається схилити інших людей на свій бік, завоювати їхню довіру, ретельно маскуючи та приховуючи істинно злочинні наміри та цілі. Коли злочинця затримують в якості підозрюваного або обвинуваченого, він часто з метою ухилення від кримінальної відповідальності або зниження ступеня своєї провини у протиправному діянні навмисне намагається ввести органи дізнання і слідства в оману, використовуючи для цього різні способи брехні. Із різних мотивів можуть повідомляти неправдиві відомості й інші учасники кримінального процесу: свідки і потерпілі.

Дослідження показують, що перекручення обставин кримінальної справи у свідченнях допитуваних досягається за допомогою наступних прийомів:

1) замовчування, приховування, виключення з повідомлення окремих елементів описуваної події, власних дій і дій інших осіб;

2) доповнення опису вигаданими деталями або елементами, за допомогою яких події надаються потрібні характер і забарвлення;

3) перестановка і зміщення в описі окремих фрагментів події за їх місцем часом, послідовністю тощо;

4) заміна окремих елементів події іншими, вигаданими обставинами і деталями.

Знання працівниками правоохоронних органів прийомів психологічної діагностики неправди і нещирості в поведінці людини є важливою передумовою успішної діяльності з розкриття та розслідування злочинів.

Прийом діагностики неправди і приховуваних обставин на основі аналізу мовних висловлювань людини (за М. Б. Кузнєцовим).

Цей прийом грунтується на оцінці правдивих і неправдивих висловів за допомогою виділення певних критеріїв або ознак.

Критерії оцінки щирості й нещирості

Критерій оцінки висловлювання

Правдиві висловлювання

Неправдиві висловлювання

1

2

3

Компетентність та обізнаність

Часто виходять за межі знань людини і його обізнаності. Він звичайно будує правдиві судження на основі не тільки особистого досвіду, але і тих фактів, які

Реально бачив або чув про них від інших осіб, або читав про них в книгах, газетах і т. д.

Зазвичай обмежені досвідом, кваліфікацією і освіченістю людини, а також його здібностями до фантазування. Крім того, вигадки можуть будуватися на основі типових варіантів дій, що мають прецеденти в реальному житті, літературі, кіно тощо

Мовленнєва характеристика висловлювань

Як правило, формулюються власними словами, відображаючи реальний світогляд людини, її життєвий досвід та освіту

Неправдиві мовні конструкції з метою надання їм більшої значущості рясніють складною термінологією (медичною, правовою і т. д.), а також вказують на використання словникового запасу, не властивого для даної людини відповідно до її кваліфікації, освіти і життєвого досвіду

Унікальність висловлювань ний

Правдиві судження завжди індивідуалізовані і носять

Унікальний характер. У них більше деталей, подій і конкретних дійових осіб

Неправдиві висловлювання більш схематичні, стереотипні, позбавлені подробиць, деталей, конкретних дійових осіб. Часто з приводу таких висловлювань може виникнути припущення про те, що ви їх вже колись і десь чули

Емоційна насиченість і переконливість висловів

Правдиві висловлювання завжди супроводжуються сильними емоціями і переконливістю мови людини.

Вона говорить правду, й" важко збити з толку, змусити відмовитися від своїх

Слів, змінити точку зору

Неправдиві мовні конструкції супроводжуються меншими емоціями. Іноді емоції носять інсценований характер. Можна підозрювати, що емоції та переживання штучні й навмисне демонструються людиною. Переконливість висловлювань він намагається досягти не за рахунок насиченою емоціями мовою, а шляхом посилань на інших осіб, що підтверджують слова, дії і вчинки

Невідповідності у висловлюваннях

Як не парадоксально, але в правдивих судженнях частіше можна зустріти невідповідності, неузгодженість деталей, що відображає факти реального, протиріч життя.

У неправдивих судженнях зазвичай не зустрічається невідповідностей, всі факти узгоджені. Ця обставина часто свідчить про нещирість людини

Невизначеність і неконкретність зв'язків

Зазвичай відсутні

Часто зустрічаються невизначеність і неконкретність зв'язків

Надмірна, навмисна точність

Відсутня

Властива

Ухилення від відповіді на пряме запитання

Відсутнє

Властиве

Неодноразове повторювання однакових тверджень

При відсутності питання, як правило, твердження не повторюються

3 метою впливу на співрозмовника твердження часто повторюються

Людина в силу різних причин (брак життєвого досвіду, освіти тощо) може сумлінно помилятися і тому при очевидній хибності висловлювань не можна завжди робити висновок про навмисне спотворення інформації. Сумлінна омана пов'язана з труднощами сприйняття, переробки, запам'ятовування і відтворення інформації про ту чи іншу подію.

Прийом діагностики неправди і прихованих обставин на основі спостереження за невербальними (немовними) реакціями людини.

Часто можна спостерігати протиріччя між висловлюваннями людини і рухами тіла, позами, мімікою і жестами. Вміння виявити відповідність (або протиріччя) між мовним та немовним спілкуванням є важливою передумовою точності оцінки інформації, що отримується від співрозмовника. Важливими тут виявляються знання психології, яка виділяє так звані "жести нещирості": захист рота рукою (рука прикриває рот, великий палець притиснутий до щоки); дотик до носа (легкий дотик до ямочки під носом або один швидкий, майже невловимий дотик до носа); чухання і потирання вуха; відтягування коміра сорочки; часте пригладжування волосся; нервозність у поведінці (періодична прочищення голосу, часте куріння, постукування по столу, потирання долонь, паузи під час відповідей на запитання; надто швидкі відповіді на запитання тощо); вегетативні реакції (почервоніння обличчя, посмикування губ, почастішання дихання, розширення зіниць, звуження зіниць, підвищене потовиділення тощо).

Заключний п'ятий етап допиту характеризується завершенням спілкування осіб, які брали участь у допиті, фіксацією показань. Вихід із спілкування має сприяти підтриманню і розвитку встановленого психологічного контакту з допитуваною особою на майбутнє.

Важливо для забезпечення доказового значення показань, відповідних процесуальних документів правильно, з дотриманням вимог КПК України зафіксувати перебіг і результати допиту.

Основним обов'язковим процесуальним документом фіксації є складений на підставі приписів ст. ст. 85, 145, 170 КПК України протокол допиту. Перебіг і результати допиту в окремих випадках також фіксуються за допомогою застосованих під час допиту технічних засобів звукозапису, відеозапису. На заключному етапі переважно завершується фіксація, оскільки складання протоколу допиту може відбуватися в його перебігу, а звукозапис, відеозапис провадяться тільки під час дії. Разом з тим, нерідко, керуючись тактичними міркуваннями, слідчий під час допиту обмежується робочими записами, а остаточно оформлює протокол саме на цьому етапі, продовжуючи спілкування з допитуваного особою, що сприяє уточненню, поглибленню достовірності показань.

Протокол допиту має відповідати вимогам КПК України. Важливою є теза, що показання викладаються від першої особи та по можливості дослівно. Рекомендується, щоб у ньому не містилися висновки і припущення (хоча можливий виклад думки допитуваної особи із відповідною вказівкою). Бажано відобразити в протоколі основні запитання, які ставив слідчий. У певних ситуаціях доцільно, щоб допитувана особа підписувала частину протоколу після відповіді на запитання. Цей прийом прийнятний, коли слідчий пред'являє докази з метою викриття неправди, коли є підстави вважати, що допитуваний може в майбутньому заперечувати визнані ним факти, свої правдиві показання тощо.

Звукозапис, відеозапис як засоби фіксації показань застосовуються не під час кожного допиту. Це робиться на розсуд слідчого у випадках: коли показання мають важливе значення; є дані, що допитувана особа може відмовитися від них; заявить про незаконні прийоми допиту; наміру використання фонограми, відеострічки під час допиту співучасника (організатора злочину, злочинного авторитета тощо) в разі небажаності, передчасності проведення очної ставки, щоб уникнути негативного впливу на особу, що дає правдиві показання; якщо допитуваний тяжко хворий і ймовірна його смерть тощо.

Завершується фіксація перебігу і результатів допиту, а отже в цілому слідча дія, ознайомленням допитуваної особи з протоколом, фонограмою, відеострічкою, підписанням протоколу, оформленням зазначених носіїв інформації відповідно до КПК України.

Схожі статті




Криміналістика - Волобуєв А. Ф. - 2. Загальні тактичні прийоми допиту на різних його етапах (стадіях)

Предыдущая | Следующая