Історія України - Світлична В. В. - Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст

Культура України другої пол. XVII - XVIII ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за свою незалежність і державність. Повалення польсько-шляхетської влади, утворення козацької республіки з демократичною формою правління, вільним населенням сприяло піднесенню національно-культурних процесів.

З іншого боку, наступ Росії та Польщі на українську автономію супроводжувався утисками української культури.

Розвиток освіти. Наука

Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська академія. За часів І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На поч. XVIII ст. у ній навчалося дві тисячі студентів, у тому числі й з інших православних країн. В академії працювали видатні вчені, митці Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Викладачі і студенти запрошувалися в слов'янські країни, перш за все в Росію, де стали організаторами майже всіх духовних училищ. Вихованець академії Стефан Яворський відкрив у Москві Слов'яно-греко-латинську академію - перший вищий навчальний заклад у Росії. Розквіт Києво-Могилянської академії тривав до 60-х рр. XVIII ст., згодом у ній було запроваджено навчання російською мовою, а у 1798 р. їй було надано статус духовного закладу.

На західноукраїнських землях вищим навчальним закладом став Львівський університет, відкритий у 1661 р. Після загарбання Східної Галичини Австрією викладання в університеті велося німецькою мовою.

Середню освіту в Україні давали колегіуми, засновані у Чернігові, Ніжині, Переяславі, Харкові.

Ревізійні полкові книги показують, що в 1740-1748 рр. на території Гетьманщини було 866 шкіл, тобто на кожну тисячу душ населення припадало по одній школі. З ліквідацією Гетьманщини кількість шкіл поступово зменшилася. Засновані ж Катериною II так звані народні училища започаткували насадження чужих за духом навчальних закладів.

У Східній Галичині освіта зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини - Успенське ставропігійське братство в 1788 р. було ліквідоване; тоді ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа. У розвитку початкового і середнього шкільництва певну роль відіграли реформи Иосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати школи німецького зразка скрізь, де було близько сотні дітей.

Відбуваються суттєві зрушення в розвитку історичних знань. У 1674 р. Лаврська друкарня видала приписуваний Інокентію Гізелю "Синопсис" - перший короткий нарис історії України від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст, який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник, багато разів перевидавався. Набуває розквіту історико-мемуарна проза - козацькі літописи. Так, цінним джерелом для дослідження історії України є "Літопис Самовидця", автором якого вважають генерального підскарбія Р. Ракушку-Романовського (зображує події 1648-1702 рр), літописи Григорія Грабянки та Самійла Величка, у яких головна увага приділяється історії козацтва, Б. Хмельницькому як полководцеві і державному діячеві. Наприкінці XVIII - на поч. XIX ст. з'явилася анонімна "История Руссов или Малой

григорій сковорода

Григорій Сковорода

России". Написана з патріотичних позицій, ця праця справила великий вплив на подальший розвиток української історичної науки.

Видатним явищем у розвитку вітчизняної філософії стала творчість Григорія Сковороди (1722-1794 рр.). Після навчання у Київській академії він шість років працював домашнім учителем у поміщика на Переяславщині, в 1759-1768 рр. викладав поетику й етику в Харківському колегіумі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, залишив педагогічну діяльність й останні 25 років вів мандрівне життя. Найвидатнішими творами з філософської спадщини - Г. Сковороди є "Начальная дверь ко христіанскому добронравию", "Симфонія, нареченная Книга Асхань - познания самого себе", "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира" та інші. У своїх творах мислитель розкривав філософські, суспільно-політичні й етичні проблеми, центральне місце серед них належало питанню про щастя людини. З літературних творів Г. Сковороди відомі збірка поезій "Сад божественних песней", збірка байок "Басни харковскія".

Література

У другій пол. XVII ст. провідною темою дум та історичних пісень була визвольна війна XVII ст., її герої та поводирі. Саме в цей час створені відомі народні пісні "Розлилися круті бережечки", "Не дивуйтеся, добрії люди", "За світ стали козаченьки" та багато інших.

Великого розвитку набув український театр, зокрема шкільна драма. Викладач Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович склав теорію трагедії, комедії і трагікомедії. Цікавим явищем в історії українського театру був ляльковий народний театр - вертеп (вертепом називалася печера, де народився Ісус Христос). Для лялькової вистави використовувалася скринька у вигляді двоповерхового будиночка: у верхній частині будиночка розігрувалися сцени на біблійні сюжети, у нижній - народно-побутові.

У XVIII ст. виникає таке цікаве літературне явище, як творчість мандрівних дяків - учнів духовних шкіл, вірші яких носили бурлескний характер: сміх і гумор поєднувалися у них з серйозною соціальною тематикою.

Набуває поширення громадянська та любовна лірика - романси, сентиментальні пісні, в які вводилися образи, запозичені з народної поезії. Багато таких творів приписують Марусі Чурай - легендарній українській народній співачці і поетесі, яка нібито жила у Полтаві; документальних свідчень про неї немає.

На розвитку української літератури негативно позначилася політика зросійщення, яку проводив царський уряд. Ця політика вплинула і на становище поліграфічної справи в Україні. Так, у 1721 р. при московському синоді було засновано Друкарську контору, яка послідовно переслідувала українську книгу та українське слово. Українським архієреям було наказано відбирати по всій Україні церковні книги, які колись видавалися в українських друкарнях, і заміняти їх московськими. З 1766 р. київській друкарні було наказано випускати тільки ті книги, які виходили у московській друкарні за погодженням синоду.

Мистецтво

В українській архітектурі XVIІ ст. утверджується барокко, справжній розквіт якого припадає на добу І. Мазепи. На землях України цей італійський стиль набрав нових мистецьких форм та національного колориту і дістав назву українського, або козацького барокко. Заходами І. Мазепи споруджено Спаську церкву Агарського монастиря біля Лубен на Полтавщині, церкву Всіх Святих у Києво-Печерській Лаврі - справжню перлину між усіма церквами українського барокко.

За наказом І. Мазепи було перебудовано Софійський собор, Успенську церкву Лаври та Михайлівську церкву Видубицького монастиря. Крім того, по всій Лівобережній Україні у другій пол. XVII - на поч. XVIII ст. було споруджено ряд монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами.

собор св. юра у львові

Собор св. Юра у Львові

Найвизначнішим архітектором на західноукраїнських землях був Бернард Меретин. Найбільша пам'ятка його творчості - Львівський собор св. Юра (споруджений у 1744-1764 рр.), в архітектурі якого західноєвропейські риси гармонійно поєднані з національними.

Українське барокко знайшло відображення і у творчості видатного київського архітектора І. Григоровича-Барського. Прикладом цього може бути здійснена ним реставрація Кирилівської церкви. Подальша діяльність І. Григоровича-Барського характеризується підготовкою архітектури класицизму. Цей архітектурний стиль поширюється з кін. XVIII ст. Провідне місце посідає містобудування.

В українському образотворчому мистецтві другої пол. XVII ст. значне місце посідає іконопис, що розвивається в ренесансно-бароккових формах. Велику роль у збагаченні української культури відіграла діяльність Лаврської іконописної майстерні.

Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість: він зберіг тісний зв'язок з іконописом. Монументальними були портрети Б. Хмельницького і визначних козацьких старшин. Західноукраїнські митці малювали львівських братчиків у представницьких позах, із жезлом, гербами та іншими атрибутами.

Друкарні розвивали графічне мистецтво, сформувалася художня школа українського граверства, основоположником якої вважають Олександра Тарасовича. Його майстерність не поступалася перед мистецтвом кращих західноєвропейських граверів того часу.

Наприкінці XVIII ст. з поширенням в українському мистецтві ідей просвітництва церковно-релігійна тематика відходить на другий план. Живопис поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Великими майстрами живопису були В. Боровиковський, Д. Левицький, А. Лосенко.

У Західній Україні особливо славились художні полотна Луки Долинського (1750-1824 pp.), який здобув мистецьку освіту у Відні і згодом працював у Львові. Він виконав ікони для собору св. Юра, церков П'ятницької, св. Онуфрія, очолював роботи з оформлення Успенського собору в Почаєві.

Помітних успіхів досягла українська музична культура. Важливою подією в музичному житті стало відкриття Глухівської співацької школи, з якої вийшли видатні композитори, творці української музики Максим Берсзовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель. Д. Бортнянський написав 35 концертів на чотири голоси, 10 концертів на два хори, співи до служби Божої, які й досі виконуються церковними хорами. У Глухові існувала найбільша в Європі нотна бібліотека.

При кафедральному храмі св. Юра у Львові існували хор і оркестр, які брали участь у церковних відправах. Осередком музики був і Перемишль. Тут єпископ І. Снігурський заснував перший постійний церковний хор.

Висновки

У ході Національно-визвольної війни, що розпочалася в 1648 р., постала козацько-гетьманська держава. Б. Хмельницький, виходячи із реальних потреб української політики, в 1654 р. уклав союз із Московщиною, сподіваючись завдяки йому розбудувати Українську державу та здобути перемогу у війні з Річчю Посполитою.

Смерть Б. Хмельницького в 1657 р. поклала початок періоду глибокої кризи української державності, фактичної громадянської війни - періоду Руїни. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Польща і Московщина розділили Україну по Дніпру.

Відновивши своє панування на всій території Правобережної України, уряд Польщі ліквідував козацький устрій, посилив соціальне і національне гноблення.

Автономія в Лівобережній Україні (Гетьманщина) зберігалася ще певний час. Гетьман І. Мазепа спробував відновити боротьбу за самостійну державу, спираючись на допомогу Швеції. Петро І розгорнув широкий наступ на українську автономію, а Катерина II в 60-80-ті рр. XVIII ст. остаточно зруйнувала Гетьманщину.

Під кін. XVIII ст. відбулися важливі зміни в геополітичному становищі України: всі українські землі опинилися у складі двох імперій-Російської та Австрійської.

Схожі статті




Історія України - Світлична В. В. - Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст

Предыдущая | Следующая