Історія України - Світлична В. В. - Другий період (1652-1657 рр.)

У цей час почало ускладнюватися міжнародне і внутрішнє становище України.

Втрата здобутків війни

До ускладнення міжнародного становища України призвела молдавська політика Б. Хмельницького, зокрема, шлюбний союз його сина Тимофія з донькою молдавського правителя Лупула Розандою.

Проти включення Молдавії до сфери політичних інтересів України виступили Османська імперія, Валахія, Трансільванія (Семигороддя). Сформувалася антиукраїнська коаліція у складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, а згодом і Молдавії (після державного перевороту і повалення влади Лупула). У боротьбі за молдавський престол загинув і Тимофій Хмельницький.

Козацька армія не могла успішно протистояти силам антиукраїнської коаліції.

Ускладнення внутрішнього становища України стало результатом тривалих війн, які призвели до значних людських втрат, погіршення економічного становища, спустошення земель, зневіри й розчарування серед населення.

Восени 1653 р. відбулася битва між українсько-татарськими та польським військами біля м. Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак кримський хан знову зрадив українську сторону і пішов на переговори з королем, які завершилися 15 грудня 1653 р. Кам'янецькою угодою. Як підкреслюють В. Смолій і В. Степанков, "відносно козацької України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору (як це часто стверджується в історіографії), а лише передбачених ним прав і вольностей козацтву".

Пошуки союзника

У цій ситуації гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надійної допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це приналежністю московитів і українців до православної віри, близькістю їх мов, культур.

Українська сторона, починаючи з 1648 р., неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки козаки й поляки не виснажать одне одного.

У 1653 р. Б. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною. Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який II жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя. В Україну для переговорів з гетьманом було вислане спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.

Укладання україно-московського договору

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники І. Богун та І. Сірко.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Московщини. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 р., звідки їх назва - "Березневі статті".

Основні положення "Березневих статтей"

- Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Московщини;

- влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;

- чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік; - у містах зберігалося право на самоврядування;

- визнавалася самостійність української православної церкви; - Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин із Польщею і Туреччиною;

- передбачалися спільні воєнні дії України і Московщини.

Оцінка договору 1654 року

Серед істориків немає згоди в оцінці характеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні їх копії.

На думку М. Гру шевського, Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) зобов'язувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись у її внутрішні справи.

Український історик В. Лиіпінський вважав, що угода була тимчасовим військовим союзом України з Москвою проти Польщі.

За офіційною радянською теорією, Переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз'єднання і що возз'єднання двох народів було основною метою визвольної боротьби українського народу і самого Б. Хмельницького.

Насправді ж Б. Хмельницький сподівався, спираючись на підтримку Москви, завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.

Як підкреслює П. Толочко, "незважаючи на фразеологію підданства, Богдан Хмельницький фактично був сувереном не лише у внутрішній, але й у зовнішній політиці. Його уряд мав дипломатичні зносини з Московщиною, Польщею, Туреччиною, Кримським ханством, Швецією, Австрією, Молдавією, Трансільванією, Валахією та іншими країнами. І немає вини Богдана в тому, що його наступники на гетьманському престолі не змогли не лише примножити його здобутки, але й зберегти їх".

Порушення царизмом Переяславської угоди

У 1656 р. цар уклав Віденський мир із поляками без жодної на те згоди українців. На зближення з Польщею Москва пішла з метою спільної боротьби проти Швеції, яка значно посилила свої позиції у Прибалтиці.

Гетьман відкрито звинуватив царя у порушенні Переяславської угоди, продовжував війну з Польщею і приступив до утворення нової антипольської коаліції. Він уклав союз із Семигородським князівством, вів переговори зі Швецією, яка обіцяла допомогти у створенні самостійної української держави. Відбулося загострення московсько-українських відносин.

Але в критичний момент стосунків з Москвою, вражений звісткою про поразку українсько-семигородського війська від Польщі, 27 липня 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Гетьмана поховали в Суботові, у збудованій ним ІллінськіЙ церкві, де вже покоїлося тіло старшого сина Тимоша.

Оцінка діяльності Б. Хмельницького

Серед істориків ніколи не було єдності в оцінці діяльності й особи Б. Хмельницького.

Сучасники Б. Хмельницького оцінювали його як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

У ХУІН-ХІХ ст. із посиленням залежності України від Росії Б. Хмельницькому почали давати більш стримані і неоднозначні оцінки. Так, Т. Г. Шевченко дорікає йому за те, що віддав Україну щд зверхність Росії:

"Амінь тобі, великий муже. Великий, славний! Та не дуже..."- пише про гетьмана Кобзар.

П. Куліш критикує Б. Хмельницького за те, що той започаткував добу розрухи, смерті, культурного занепаду.

М. Грушевський, оцінюючи Б. Хмельницького як "великого діяча", "героя української історії" вважає, що, все ж таки, гетьману не вистачало здібностей "для розв'язання історичного вузла українського життя".

Радянські історики, як правило, схвалювали Б. Хмельницького за те, що він возз'єднав Україну і Росію.

Більшість сучасних українських істориків дійшли висновку, що головна заслуга Б. Хмельницького полягає у відродженні української державності, і що без його діяльності не постала б у новітні часи українська незалежна держава.

визвольна війна та кордони української держави за б.хмельницького (1648-1657 рр.)

Визвольна війна та кордони Української держави за Б. Хмельницького (1648-1657 рр.)

Зокрема, відомі українські історики В. Смолій та В. Степанков вважають, що Богдан Хмельницький:

- зміг об'єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення;

- спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності;

- першим виробив наріжні принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч;

- приборкав анархічну стихію охлократії й отаманства старшини, взяв курс на встановлення спадкового гетьманату;

- проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв статут "Статті про устрій Війська Запорозького", збагатив українське військове мистецтво;

- відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки української держави;

- створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб'єкта міжнародних відносин, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.

Схожі статті




Історія України - Світлична В. В. - Другий період (1652-1657 рр.)

Предыдущая | Следующая