Історія України - Світлична В. В. - 4. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА. КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (сер. XVII - кін. XVIII ст.)

У вкрай несприятливих умовах іноземного панування, політичної роздробленості українських земель, жорстокого соціального та національно-релігійного гноблення український народ знайшов сили для створення держави, яка мала етнічні українські риси і демократичну форму організації влади. Ця доленосна для України мета була досягнута під безпосереднім керівництвом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни, що розпочалася 1648 року.

Частина національної держави проіснувала на теренах Лівобережжя на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.

У цьому розділі відтворюється картина грандіозної Національно-визвольної війни 1648-1676 рр., розглядається історія України за часів існування козацько-гетьманської держави.

4.1. Українська Національно-визвольна війна 1648-1676 рр.

Спокій, що запанував в Україні після придушення Польщею козацько-селянських повстань, був удаваним. В українському суспільстві зберігався цілий вузол протиріч, серед козаків, селян, міщан жевріло невдоволення, і для організації нового повстання бракувало лише відважного і енергійного поводиря. Такий поводир знайшовся в особі Богдана Хмельницького, який на початку 1648 р. підняв українське населення на визвольну боротьбу проти Польщі.

богдан хмельницький

Богдан Хмельницький

Б. Хмельницький - син заможного реєстрового козацького сотника Михайла Хмельницького, який за свою службу отримав хутір Суботів поблизу Чигирина. Богдан закінчив єзуїтську колегію у Львові і мав гарну на той час освіту. Служив у війську реєстрових козаків. У 1620 р. потрапив на два роки в турецьку неволю.

У 1638 р. Б. Хмельницький отримав посаду військового писаря, а згодом став сотником Чигиринського козацького полку. Богдан мав декілька синів і дочок, був гарним господарем, досить лояльно ставився до польського уряду. Та, як і інші православні українці, Б. Хмельницький зазнавав утисків і переслідувань з боку влади.

У 1647 р. сталася подія, яка докорінно змінила життя вже немолодого Б. Хмельницького. Коли його не було в Суботові, на хутір напав польський шляхтич Д. Чаплинський, пограбував хутір і викрав жінку, з якою щойно овдовілий Богдан мав намір одружитися. Спроба знайти управу на Д. Чаплинського в короля у Варшаві, численні скарги до суду виявилися марними. Самого ж Б. Хмельницького ув'язнили, після чого він утік до Запорожжя.

У лютому 1648 р. Богдан Хмельницький, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання. Ця подія ознаменувала початок грандіозної Національно-визвольної війни, яка тривала до 1676 р. У ході цієї війни відбулися докорінні зміни у житті українського суспільства - у державному устрої, у соціально-економічних відносинах, у духовній сфері.

Причини Національно-визвольної війни

- Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування, соціальний вибух був неминучим.

- Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності).

- Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

Рушійні сили визвольної боротьби

O Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії.

- Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення - проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони вимагали особисту свободу І право володіння землею.

O Міщани - відіграли важливу, а в окремих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Галичина) - провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі.

O Частина української шляхти - мала досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.

O Представники православного духовенства (особливо його низи) - взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності.

Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби становили православні українці. Разом з тим, серед повсталих перебували представники інших національностей, які проживали в Україні, у тому числі поляки і євреї. Цілі боротьби:

Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

Звільнення від національно-релігійного гноблення.

Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, козаків на землю.

Утворення незалежної соборної української держави. При цьому слід зауважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово. Піднімаючи козаків на повстання, Б. Хмельницький і його сподвижники прагнули, насамперед, до збереження козацьких вольностей. Але в ході боротьби Б. Хмельницький висуває ідею створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом - і Української суверенної держави. Вперше принципи розбудови незалежної держави Б. Хмельницький сформулював у лютому 1649 р. під час переговорів із королівськими послами в Переяславі (ці принципи будуть розглянуті далі).

Форми боротьби

Практикувались найрізноманітніші форми боротьби - непокора, відмова від виконання обов'язків, військові дії. Та, все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, пограбування, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони - і поляки, і московити, і татари, і турки, й українці.

Зрозуміло, що вибух люті з боку українців став наслідком жорстокості польського режиму в Україні, існуючого соціального гноблення. І чим нестерпнішим ставало становище українців, тим більш непримиренною ставала їхня боротьба.

Ніким не замовчується той факт, що українці вдавалися до надзвичайно жорстоких дій, аж до масового винищення, проти євреїв, католиків (українців, литовців, білорусів та інших), уніатів. Анти-єврейська спрямованість боротьби зумовлювалася ще й соціальним становищем євреїв в Україні: вони були переважно орендарями земельних маєтків, власниками млинів, броварень, гуралень, корчмарями, лихварями і при цьому вдавалися до досить суворих форм визиску місцевого населення.

Характер Національно-визвольної війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як:

O національно-визвольний;

O релігійний;

O соціальний.

Періодизація Національно-визвольної війни

Національно-визвольна війна тривала довго, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогодні залишається дискусійним.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

Перший (лютий 1648 р. - червень 1652 р.) - період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні здобутки: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

Другий (червень 1652 р. - серпень 1657 р.) - період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України.

Третій (вересень 1657 р. - червень 1663 р.) - період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства - Правобережне і Лівобережне.

Четвертий (липень 1663 р. - червень 1668 р.) - період відчайдушної боротьби національно-патріотичних сил за возз'єднання України в умовах прагнення польського й московського урядів поділити Українську державу.

П'ятий (липень 1668 р. - вересень 1676 р.) - період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

Виходячи саме із цієї періодизації, простежимо далі розвиток Національно-визвольної війни, розглянемо її досягнення і прорахунки.

Схожі статті




Історія України - Світлична В. В. - 4. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА. КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (сер. XVII - кін. XVIII ст.)

Предыдущая | Следующая