Історія України - Коваль М. В. - Мобілізація сил на відсіч ворогові

Невдачі й поразки, що спіткали радянські війська, вже на початку війни поставили їх у надзвичайно тяжке становище. Але народи, що населяли СРСР, не розгубилися, не впали у відчай перед смертельною загрозою. Вони виявили тверду рішимість будь-що відстояти спільну країну, свою свободу і незалежність.

Дії Сталіна та його найближчого оточення по мобілізації усіх сил народу й резервів країни на опір ворогові у цій найкритичнішій ситуації не відзначалися оперативністю, послідовністю й продуманістю. Основоположний державний документ, що стосується мобілізації" з'явився через добу після початку війни, а воєнний стай було оголошено тільки в європейській частині країни. Створена 23 червня Ставка Головного командування до 10 липня ніким не очолювалася.

Схоже на те, що військово-політичне керівництво не усвідомлювало масштабів того, що відбувалося, тішилб себе надією, що "якось минеться", що це ще не війна, а "провокації окремих недисциплінованих частин німецької армії". Лише 3 липня Сталін виступив по радів* визнавши, що країна через німецьку агресію опинилася в скрутному становищі, і закликав народ дати відсіч нападникам.

Так трагічно почалася радянсько-німецька війна, названа Великою Вітчизняною, священною. Під такою назвою вона й залишається в пам'яті поколінь.

"Все для фронту, все для перемоги!" - це гасло, що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь смисл життя і діяльності суспільства величезної країни. Вибух патріотичних почуттів багатьох людей, занепокоєних долею Вітчизни і своєю, був таким сильним, що забулися навіть тяжкі травми, завдані населенню сталінським режимом з його масовим фізичним та моральним терором. Повсюдно розгорнулися патріотичні рухи і кампанії, спрямовані на зміцнення обороноздатності країни, поповнення армії людськими резервами і бойовою технікою.

Водночас із мобілізацією до Червоної армії понад 2 млн. жителів України за прикладом Москви і Ленінграда формувалися загони народного ополчення, а також винищувальні батальйони для охорони тилових районів від шпигунів і диверсантів.

Проте бійцям Червоної армії часто не було з чим іти в бій - гвинтівок не вистачало навіть у регулярних військах. І молоді воїни, прибувши на фронт, подекуди отримували наказ: "Зброю добувати у бою..." Та далеко не кожному вдавалося вбити добре озброєного і вмілого німецького солдата. Частіше було навпаки.

Жителі міст і сіл республіки широко залучалися до будівництва оборонних споруд, створення грошового і продовольчого фонду оборони країни, шефства над військовими госпіталями, родинами фронтовиків, дітьми, які залишилися без батьків, тощо.

Оборонні бої, що їх, стікаючи кров'ю, вела Червона армія, вимагали протягом стислого часу здійснити необхідні заходи для переведення економіки, як і всього життя народу, на воєнні рейки. Нацисти сподівалися, що воєнні невдачі деморалізують населення, призведуть до розвалу СРСР. Проте цього не сталося.

До перебудови економіки на воєнний лад жорсткими методами було залучено все працездатне населення, зміцнювалася дисципліна та громадський порядок. Але за умов розгулу беззаконня цей цілком природний для періоду війни захід набув характеру масових, кривавих і до всього часто необгрунтованих масових розправ над усіма "підозрілими" у прифронтових районах. Першими жертвами беріївців ставала політично активна інтелігенція, до якої органи завжди мали особливий рахунок. Перед тим, як залишити Дрогобицьку область, органи НКВС вбили багатьох діячів освіти та інших інтелігентів.

Уже через тиждень після початку війни всі підприємства так чи інакше було переведено на виконання замовлень фронту. Необхідні зміни було внесено в управління господарством. Поряд з посиленням централізації - у верхніх ешелонах влади деяке поширення дістали права місцевих керівників підприємств, а також відповідальних працівників органів влади. Машинобудівні підприємства Харкова і Києва, Одеси і Сум, Запоріжжя і Дніпропетровська почали випускати або ремонтувати танки, бронепотяги, міномети.

Робітників, селян, службовців було закріплено за їхніми робочими місцями, відпустки заборонялися. За самовільне залишення підприємства люди оголошувалися дезертирами і засуджувалися на строк від 5 до 8 років. Робоче місце біля верстата, на комбайні, в лабораторії прирівнювалось до бойового поста солдата на фронті. За почином київської молоді до роботи на оборонних підприємствах замість тих, хто був мобілізований до армії, стали багато тисяч студентів і учнів шкіл, жінок-домогосподарок. Чимало ветеранів праці змушені були повернутися на підприємства.

Робітники та службовці, працюючи в три зміни, змагалися у надплановому випуску продукції, працювали на кількох верстатах, щоб замінити товаришів, які пішли на фронт, економили матеріали та електроенергію тощо. А працювати доводилось у прифронтових умовах - під бомбардуванням та обстрілами.

За складних умов провадилися збір урожаю і виконання державних поставок. На лани вийшли всі, хто міг працювати. І тут попереду були сільські жінки та дівчата, які часто ставали трактористками і комбайнерами. У перше воєнне літо селянам вдалося зробити те, що в мирний час уявлялося неможливим. Зокрема, темпи збирання хліба в тилових районах у 2-3 рази перевищували довоєнні.

Внесок у переведення народного господарства на воєнні рейки робили й працівники української науки і культури. Науковці Академії наук, викладачі технічних вузів допомагали працівникам оборонних підприємств. Непримиренність до німецьких агресорів, готовність до самовідданої боротьби за рідну землю прищеплювали народу письменники, композитори, художники.

Складовою частиною перебудови народного господарства на воєнний лад була евакуація в тилові райони країни найціннішого обладнання та іншого майна, а також кваліфікованих фахівців, діячів культури і! науки. Неосяжні масштаби воєнних дій, масовані удари з повітря, артилерійські обстріли, підривні дії численної ворожої агентури - усе це створювало особливо тяжкі! умови для евакуації. Нелюдських зусиль, безсонних ночей коштувала робітникам евакуація підприємств із таких економічних центрів України, як Придніпровський промисловий район, Донецький та Криворізький басейни, а також заводів і фабрик Києва, Харкова, Одеси та інших міст.

Сотні тисяч людей демонтували, вантажили і перевозили на величезні відстані те, що, здавалося б, будувалося на віки. За 45 діб було демонтовано і відправлено на схід обладнання заводу-гіганта "Запоріжсталь", хоча деякі ділянки заводської території постійно прострілювалися ворогом із гармат і кулеметів.

Усього з України було евакуйована і тим врятовано від ворога обладнання понад 550 великих підприємств ЗО галузей промисловості. Це становило третину всіх заводів і фабрик, евакуйованих з районів СРСР, охоплених війною. Не просто було вивезти 30 тис. тракторів, 125 млн. пудів зерна та іншого продовольства, перегнати фронтовими шляхами у східні райони понад 6 млн. голів худоби.

Загарбники несли смертельну загрозу не тільки для економіки, а й для української науки і культури. Щоб зберегти хоча б її вогнища, у глибокий тил було евакуйовано інститути Академії наук, майже 70 вузів, близько 50 театрів тощо. У міста і села Російської федерації, Казахстану, республік Середньої Азії переселено 3,5 млн. чоловік українського населення.

Доводилося долати безліч труднощів, викликаних не тільки величезними масштабами термінових і далеких перевезень, а й численними недоліками в організації цього заходу. Адже у передвоєнний час керівництвом партії та країни абсолютно виключався негативний для СРСР перебіг подій у майбутній війні. Не було навіть розроблено планів проведення евакуації.

Все, що не могло бути вивезено, підлягало зруйнуванню та знищенню. Під час відходу радянських військ підірвано було всі дев'ять генераторів Дніпровської ГЕС, а також знищені 12 "биків" майже в центрі греблі. Найголовнішу ГЕС країни було капітально виведено з ладу.

Перебазування продуктивних сил у східні райони країни здійснювалося за рахунок неймовірних зусиль народу. Лише завдяки цьому було досягнуто головної мети евакуації й відкрилася перспектива швидкого створення потужної воєнно-господарської бази для ведення війни з таким грізним противником, як Німеччина.

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Мобілізація сил на відсіч ворогові

Предыдущая | Следующая