Історія України - Коваль М. В. - Міжнародне становище по завершенні другої світової війни

Міжнародне становище по завершенні другої світової війни

Значна роль у зовнішній політиці Радянського Союзу належала Українській PCP. За роки другої світової війни зросли міжнародний авторитет і вплив України, яка взяла найактивнішу участь у збройній боротьбі проти гітлерівської агресії.

Перемога у війні створила Радянському Союзові умови для врегулювання територіальних проблем і кордонів на основі добровільної згоди і укладення відповідної угоди між Радянським Союзом та Польщею. Цим було остаточно розв'язано проблеми кордонів між Українською PCP та Польською Республікою.

Створилися умови для завершення возз'єднання українських земель, вирішення долі споконвічної української землі - Закарпаття. Коли у жовтні 1944 р. Червона армія визволила цей край від окупації угорськими фашистами, створилася можливість для возз'єднання його з Україною. 26 листопада 1944 р. таке рішення ухвалив І з'їзд Народних депутатів Закарпатської України в м. Мукачеве. Уряд визволеної від німецьких поневолювачів Чехо-Словаччини пішов назустріч законним прагненням закарпатців. 29 червня 1945 р. в Москві було підписано угоду між СРСР та Чехо-Словаччи-ною про Закарпатську Україну, за якою вона включалася до складу Української PCP.

Міжнародний авторитет Української PCP виявився і в тому, що вона як один із фундаторів Організації Об'єднаних Націй (ООН) підписала й ратифікувала Статут цієї міжнародної організації. Делегація республіки брала участь у головних комітетах та комісіях ООН, зокрема в найголовнішому її органі - Раді Безпеки. Плідну роботу провела молода українська дипломатія, очолювана створеним у 1944 р. наркоматом закордонних справ УРСР, у зв'язку з діяльністю в Україні Адміністрації допомоги і відбудови Об'єднаних Націй (ЮНРРА). У 1945 р. Україна приєдналася до цієї міжнародної організації. За умов різкого загострення міжнародної напруженості українська дипломатична служба брала участь у переговорах по обмеженню озброєнь і збройних сил, забороні атомної зброї. Чимало зроблено і для підтримки національно-визвольної боротьби народів проти колонізаторів.

У 50-х pp. представники Української PCP працювали в 16 міжнародних організаціях, підписали 60 міжнародних угод і конвенцій. Українські дипломати чимало зробили для дальшого розвитку Організації Об'єднаних Націй, зокрема таких її органів, як Комісія з прав людини, Міжнародна організація праці (МОП), організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) тощо.

Дипломатична діяльність уряду України на міжнародній арені виявлялася і в зростаючому обміні з нею делегаціями державних, політичних і громадських діячів багатьох країн світу.

Участь громадськості республіки у розвитку зв'язків із зарубіжними країнами в повоєнні роки була надзвичайно утруднена "холодною війною", що її розпочав Сталін і його тоталітарний режим проти демократичних країн Заходу. Взявши під жорстокий контроль країни Центральної та Південно-Східної Європи, що межували з СРСР, радянський уряд намагався створити ізольований від усього світу "соціалістичний табір", який би жив і розвивався за власними законами, підкоряючись єдиному центру в особі Сталіна і ЦК КПРС. Стратегічна помилка Сталіна полягала в тому, що він вірив, нібито капіталістичний світ без СРСР та деяких країн Європи і Азії, які становили "соціалістичний табір", не зможе нормально розвиватися і зазнає неминучої кризи. Це, в свою чергу, сприятиме утвердженню соціалізму в усьому світі.

Провідним напрямом розвитку відносин Радянського Союзу з зарубіжними державами ставали економічні зв'язки, передусім з країнами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). У таких зв'язках переважала зовнішня торгівля. І тут вагоме місце належало Україні, яка постачала країнам-членам РЕВ вугілля, чавун, продукцію машинобудування, цінну сировину та інші товари. В свою чергу, республіка отримувала з цих країн промислове обладнання, предмети широкого вжитку.

У 50-ті роки Українська PCP брала активну участь у виконанні Радянським Союзом договірних зобов'язань по наданню технічної допомоги у будівництві за кордоном великих промислових та інших народногосподарських об'єктів, надсилала кваліфіковані технічні кадри. А починаючи з 1953 p., Україна щороку вносила значні кошти у фонд ООН для країн, що розвиваються.

Повоєнний період відкрив нову сторінку міжнародних культурних і наукових зв'язків УРСР із зарубіжними країнами. Розвиток цих зв'язків мав суперечливий характер. У роки сталінщини, коли в міжнародних відносинах широко культивувалися шпигуноманія та відчуженість між народами, зв'язки у галузі культури і науки всіляко обмежувалися. І все ж такі контакти остаточно не припинялися.

У перші повоєнні роки зв'язки обмежувалися обміном науковою інформацією, літературою, подекуди делегаціями вчених. Хоча й повільно, але все-таки ці зв'язки дедалі більше вдосконалювалися. Зокрема, українські та зарубіжні вчені спільно виконували цілий ряд наукових розробок.

Розвивався обмін і в галузі культури. Це були і взаємні відвідування театральних, мистецьких колективів, і переклади з наступним взаємним розповсюдженням творів українських та зарубіжних авторів, і обмін кінофільмами, виставками творів образотворчого мистецтва тощо.

Найзаповітніше бажання населення СРСР, яке найбільше постраждало від війни,- мир в усьому світі - знаходило вияв у русі прихильників миру, що розгорнувся з другої половини 40-х pp. 20 млн. трудящих Української PCP підписали відозву до народів світу про заборону атомної зброї, прийняту сесією постійного комітету Всесвітнього конгресу прихильників миру, що відбулась у Стокгольмі в березні 1950 р. Можливо, тільки одиниці з цих людей знали, що сам Радянський Союз, який уже мав атомну зброю, посилено конструював ще страшнішу бомбу - водневу. У вересні 1951 р. в Києві відбулася Перша Українська республіканська конференція прихильників миру. Звернення Всесвітньої Ради Миру до урядів п'яти країн про заключення Пакту миру жваво обговорювалося в республіці. Масовим був і рух громадськості республіки на підтримку Конгресу народів на захист миру, що відбувся в грудні 1952 р.

Важкими, позначеними виснажливою працею, матеріальними нестатками були повоєнні роки. Та напружена діяльність народу не була даремною. Поставали з руїн міста, села, промислові підприємства, зростав, хоча й повільно, добробут. Республіка на початку 50-х pp. зуміла досягти довоєнного рівня економічного та культурного розвитку. Але бази для технологічної революції створити не вдалося.

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Міжнародне становище по завершенні другої світової війни

Предыдущая | Следующая