Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 7. ПОШИРЕННЯ ПОЗАЦЕРКОВНОГО МІСТИЦИЗМУ. МАСОНСТВО

Певну роль у суспільному, духовному житті України кінця XVIII - початку XIX ст. відіграє масонство. Цей релігійно-етичний рух, що спирався на позацерковне містичне вчення, зародився в Англії на початку XVIII ст. Незабаром він поширюється по всій Європі як відображення дворянської опозиції в період кризи феодальних суспільних відносин. Свою назву, принципи організаційного об'єднання в "ложі", традиційний ритуал, якого дотримувалися члени масонських організацій під час своїх зібрань, було запозичено ними в середньовічних європейських цехів каменярів, почасти у лицарських та містичних орденів.

Проголошений масонами ідеал об'єднання людей на засадах братерства, любові, рівності та взаємодопомоги зумовлював досить строкатий зміст їхньої програми, в якій ідеї антиклерикалізму поєднувалися з елементами релігійного містицизму. Заперечуючи церковну догматику і культ, масони відводили Богові роль "великого архітектора всесвіту", що наближає їх до позиції деїзму.

Спочатку масонський рух мав буржуазне спрямування, що зумовило участь у ньому багатьох представників європейського Просвітництва XVIII ст., котрі прагнули за допомогою масонства створити всесвітню організацію з метою мирного об'єднання людства в релігійному братерстві. Але згодом масонство в Європі набирає характеру реакції певних кіл дворянства на процеси, які відбувалися в тогочасному суспільному житті Європи. Критично розцінюючи лад, який спирався на віджилі свій вік феодальні суспільні відносини, масонство консолідує передусім тих представників опозиційного дворянства, котрі прагнули змін соціального устрою, але не вбачали за прийнятний, з огляду на досягнення бажаної мети, ані шлях революції, ані шлях, що випливав з просвітницької програми поширення наукових знань. З цього погляду масонство можна розглядати як складову частину опозиційного руху, що засвідчував обмеженість ідеології західно-європейського просвітництва як панівної течії в тогочасному суспільному житті.

В Україну масонство проникає наприкінці XVIII ст. Першу масонська Ложу безсмертя утворено в Києві 1784 р. На кінець XVIII - початок XIX ст. масонські ложі діяли в Харкові, Одесі, Кременчуці, Житомирі, Полтаві та в інших містах України. За походженням і, значною мірою, складом масонство в Україні було здебільшого російським та польським. Адже перші масонські ложі в Росії виникли ще в 30-х роках XVIII ст. Протягом З0-70-х років масонство в Росії виступає як одна з форм організації незалежної від уряду і пануючої церкви опозиції дворянської суспільності, досить строкатої за своїм складом, починаючи від представників консервативного дворянства й аж до радикальних вихідців із середовища різночинної інтелігенції. Аналогічним був склад і польського масонства.

В Україні до складу масонських лож входило багато представників дворянської аристократії (предводитель дворянства Київської губернії Ф. Олізар, одеський генерал-губернатор О. Ф. Ланжерон та ін.), офіцери (одна з перших вже згадувана Ложа безсмертя організована російськими офіцерами разом з польськими, котрі об'єднувалися навколо ложі "Великий Схід"). Активним представником і проповідником масонської ідеології був лікар Обухівської лікарні Г. Еллізен, який створив у Києві ложу "Трьох колон". Велику активність у поширенні ідей масонства на Україні виявив вихованець Київської духовної академії І. Р. Мартос. Після відставки він 12 років провів у келії Києво-Печерської лаври, написавши там багато творів, присвячених пропаганді масонського вчення. Мартос був тісно пов'язаний з одним з провідних російських ідеологів масонства А. Ф. Лабзіним. На Україну часто приїздив теоретик російського масонства І. В. Лопухін. Значну популярність у масонських колах на Україні мали журнали, які видавали російські масони: "Утренний свет", "Вечерняя заря", "Покоящийся трудолюбец", "Сионский вестник". З Росії в Україну надходять і переклади творів західно-європейських представників містичних вчень, що складали теоретичний грунт масонства. Найбільш популярними серед масонів були твори Я. Беме, Й. Масона, Л.-К. Сен-Мартена, Сведенборга та ін. Зокрема, широку популярність мала перекладена російською мовою в 1783 р. книга Й. Масона "Пізнай самого себе", російський переклад твору Сен-Мартена

"Про оману та істину", з критикою обмеженості французького матеріалізму XVIII ст. Досить відомим серед українських масонів був здійснений у 1815 р. Лабзіним переклад твору німецького містика Юнга Штиллінга "Переможна повість, чи торжество віри християнської", що містила тлумачення Апокаліпсису.

Схожі статті




Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 7. ПОШИРЕННЯ ПОЗАЦЕРКОВНОГО МІСТИЦИЗМУ. МАСОНСТВО

Предыдущая | Следующая