Історія держави та права України - Трофанчук Г. І. - Кримінальне право

Зазнало у повоєнний період значних змін. Згорнули військову юстицію. В червні 1945 р. було проведено амністію у зв'язку з перемогою у Великій Вітчизняній війні. Обмежено застосування смертної кари в судовому та позасудовому порядку. Втратили чинність законодавчі акти про злочини, притаманні умовам воєнного часу (поширення брехливих чуток, порушення правил світломаскування тощо). Багато злочинів, за які карали на смерть до та під час війни, з 1947 р. передбачали 25-річне ув'язнення у виправно-трудових таборах.

Утратив чинність так званий "закон про п'ять колосків" (1932 р.). Натомість у 1947р., коли в Україні знову був голод (1947-1948рр), Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державного і громадського майна". Закон установлював диференційовану відповідальність за різні види розкрадання державної та колгоспно-кооперативної власності.

Так, за крадіжку, привласнення чи розтрату державного майна карали ув'язненням у виправно-трудових таборах на термін від 7 до 10 років. Іноді ця міра супроводжувалася конфіскацією майна злочинця. Така сама крадіжка, скоєна повторно або групою осіб, або ж крадіжка у великих розмірах передбачала ув'язнення від 10 до 25 років із конфіскацією майна

Щодо колгоспного майна, то покарання було трохи м'якшим. За розкрадання чи розтрату саджали у тюрму на 5-8 років зі конфіскацією майна або без неї. За крадіжку, скоєну повторно, групою осіб або у великих розмірах позбавляли волі на термін від 8 до 20 років із конфіскацією майна.

За порушення права власності на особисте майно громадян було передбачено ще м'якіші санкції. Так, за крадіжку особистого майна, скоєну таємно чи відкрито, ув'язнювали на 5-6 років; за групову чи рецидивну крадіжку на 10-15 років із конфіскацією майна.

Окремі положення закону кваліфікували розбій і визначали санкції за нього. За розбій, тобто напад із метою заволодіння майном, поєднаний із насильством чи загрозою насильства, карали позбавленням волі на 10-15 років із конфіскацією майна. А такий самий злочин, скоєний повторно чи групою осіб, передбачав ізоляцію злочинця на 15-20 років із конфіскацією майна. Недонесення органам влади про достовірно відомий розбій (який перебував на стадії підготовки або вже був скоєний) карався ув'язненням на термін від 1 до 2 років або засланням у віддалені райони СРСР на 4-5 років.

Суворими були санкції за розголошення державної таємниці або втрату документів, що містили таємницю, - від 4 до 20 років ув'язнення.

Загальною тенденцією розвитку кримінального законодавства із середини 50-х років стало певне обмеження застосування кримінальної репресії та звуження кола діянь, що їх слід було вважати злочинними. Проведена у березні 1953 р. широка амністія звільнила осіб віком понад 55 років (жінок віком понад 50 років), неповнолітніх (до 18 років), а також тих, хто мав невиліковні хвороби.

Було збільшено вік кримінальної відповідальності з 14 до 16 років. Правда, за скоєння тяжких злочинів (убивство, пограбування, згвалтування, злісне хуліганство та ін.) кримінальна відповідальність наставала з 14 років (доти - з 12 років). Питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у незначних злочинах, передавали до товариського суду.

У1955 р. скасовано заборону абортів і кримінальну відповідальність жінок та лікарів за їх здійснення. Того ж року зняли кримінальну відповідальність за самовільний проїзд товарними поїздами.

Така кількість змін до кримінального законодавства у повоєнні роки, зрозуміло, вимагала його чергової кодифікації. На базі затверджених у 1958 р. Основ кримінального законодавства СРСР та союзних республік в Україні у 1960 р. було прийнято Кримінальний кодекс. Новою була кваліфікація державних злочинів, що їх поділяли на дві категорії. До першої належали особливо тяжкі та небезпечні державні злочини. Тут ми не знаходимо кваліфікаційних характеристик таких злочинів, як саботаж; скасовано кримінальну відповідальність сім'ї зрадника батьківщини за його дії. Водночас передбачали кримінальну відповідальність за пропаганду війни.

Другу категорію становили інші державні злочини: розголошення державної таємниці, бандитизм, контрабанда, масові заворушення, порушення правил здійснення валютних операцій тощо.

Кодекс відмовився від такого тяжкого і ганебного покарання, як оголошення ворогом народу з позбавленням особи громадянства і примусовим вигнанням за межі СРСР. Не передбачалося позбавлення активного і пасивного виборчого права, права обіймати посади в громадських організаціях, скасування права на пенсію. Зате збереглися обмеження щодо права обіймати деякі посади, позбавлення військового звання, батьківства.

Прогресивним аспектом Кримінального кодексу стало нове подання злочину як діяння, що сполучає матеріальні ознаки (суспільну небезпеку перш за все) з формальними (протиправністю діяння). Перестало бути метою покарання завдання особі фізичних страждань чи приниження її честі та гідності.

Схожі статті




Історія держави та права України - Трофанчук Г. І. - Кримінальне право

Предыдущая | Следующая