Історія держави та права України - Трофанчук Г. І. - 4. Кодифікація радянського законодавства у 20-ті роки

Кодифікаційна робота українського радянського законодавства здійснювалася у двох напрямах - рецепція законодавства РФСРР та розробка власних кодексів і нормативно-правових актів галузевого характеру.

Оскільки перший напрям був пріоритетним, то законодавство радянської України стало точною копією законодавства Росії. Цього не приховували в українських найвищих владних колах, які офіційно пояснювали таку схожість однотипністю двох соціалістичних держав; відсутністю в Україні кваліфікованих юридичних кадрів, здатних здійснити великий об'єм кодифікаційних робіт; єдністю мети двох братніх народів тощо.

Фактично головною причиною такої примітивної рецепції було прагнення більшовицької партії уніфікувати обидві правові системи, зблизити їх, що значно полегшувало радянському режиму роботу з денаціоналізації та знеособлення України.

У надзвичайно короткий термін (впродовж 2-3-х років) було створено кодекси та прийнято ряд законодавчих актів з основних галузей радянського права.

Регулювати майнові відносини був покликаний Цивільний кодекс, що набув чинності постановою ВУЦВК 1923 р. Він був створений на базових засадах цивільного права Росії та складався з чотирьох частин (розділів). Загальна частина містила основні положення, суб'єкти, об'єкти (майно), позови та позовну давність. Вирізнили основні форми власності - державну, муніципальну, кооперативну і приватну. Затвердили виняткове право держави на землю, надра, води, залізниці, націоналізовані підприємства, будівлі й судна тощо. Усі їх вилучали з цивільного обігу.

Розділ "Майнове право" містив норми, які врегульовували право власності, забудови, застави майна та ін.

Розділ "Зобов'язальне право" визначав види зобов'язань, які виникали з договорів, із безпідставного збагачення, із завдання майнової шкоди. Тут також визначалися типи товариств і було зроблено спробу регулювання їх відносин.

Четвертий розділ упорядковував спадкові права. Він був чи не найбільше антигуманним, класовим, рафіновано соціалістичним. Ідеться, перш за все, про таку норму, яка обмежувала розмір успадковуваного майна (як за законом, так і за заповітом) 10 тисячами золотих карбованців. Решта переходила у державну власність.

У 1922 р. на території України набув чинності російський Кодекс законів про працю. Він наголошував, що наймання і надання робочої сили здійснюється на основі добровільної угоди сторін і обов'язково з реєстрацією в органах та структурах народного комісаріату праці. Щодо трудової повинності (це була конституційна норма), то її могли застосовувати лише у виняткових випадках (наприклад, для боротьби зі стихійним лихом, за браку робочої сили для виконання невідкладних завдань державної ваги тощо) і тільки на підставі спеціальних постанов уряду республіки або уповноважених ним органів.

Тривалість нормального робочого дня не могла перевищувати 8 годин (а для осіб віком від 16 до 18 років - 6 годин). Скорочені норми діяли для осіб, що працюють на підземних роботах, займаються розумовою і конторською працею. Понаднормова робота, як правило, не допускалася.

Кодекс містив положення про учнівство, працю жінок і неповнолітніх, охорону праці, права профспілок на виробництві, розгляд і вирішення спорів щодо порушення трудового законодавства та соціальне страхування робітників і службовців.

У листопаді 1922 р. прийняли Земельний кодекс. Він назавжди скасовував приватну власність на землю, води, ліси. Право користування землею надавали трудовим землеробам та їх об'єднанням, державним установам, міському населенню. Передбачалося общинне, дільничне і колективне землекористування у вигляді сільськогосподарських комун, артілей, товариств із спільної обробки землі (ТСОЗів).

У 1923 р. був прийнятий Закон про ліси, у 1925 р. - Ветеринарний кодекс, у 1922 р. - Кодекс законів про освіту.

У1922 р. ВУЦВК затвердив Кримінально-процесуальний кодекс УСРР, який закріпив демократичні принципи судочинства: змагальність, рівноправність сторін, право звинуваченого на захист та ін. Кодекс установив порядок ведення слідства, інших стадій провадження, розгляду справи у суді, вперше регламентував судочинство у революційних трибуналах. Визначено роль і повноваження прокуратури в судочинстві.

У1924 р. було прийнято Цивільно-процесуальний кодекс, із якого добре видно, наскільки держава втручалася в інтереси громадян. Кодекс регулював питання представництва у суді, підсудності справ, процесуальні строки, штрафи, судові витрати, оскарження і порядок перегляду судових рішень.

Кримінальний кодекс УСРР, прийнятий у 1922 р., мав загальну та особливу частини. Давалося визначення злочину як дії, яка загрожує основам радянського устрою і правопорядку в державі. Метою покарання стає запобігання новим правопорушенням та позбавлення злочинця змоги знову скоїти протиправну дію.

Широкого застосування в кодексі набув принцип аналогії закону.

Перелік видів злочинів: державні злочини, зокрема контрреволюційні; злочини проти порядку управління та посадові злочини; господарські, військові; злочини проти особи й майна та ін.

Діапазон покарань був досить широкий - від вигнання за межі держави до громадського осуду. Застосовувалася і найвища міра покарання (розстріл), та лише у революційних трибуналах.

У червні 1927 р. прийняли новий Кримінальний кодекс, який до певної міри збільшив жорсткість покарань і відбив схильність радянської держави до карально-репресивних методів боротьби з кримінальними злочинами. Зокрема передбачалося визнання засудженого "ворогом народу", встановлювалася кримінальна відповідальність за недонесення про державний злочин. Якщо в кодексі 1922 р. було 36 складів злочину, за які передбачали вищу міру покарання, то тут їх налічувалося аж 45.

У 1927 р. набув чинності Адміністративний кодекс, який уперше розглядав питання взаємовідносин органів державного управління, відносин державних органів із громадянами і навпаки.

У 1925 р. прийнято Виправно-трудовий кодекс, оригінальний не лише за назвою. Уперше в історії людства завданням виправного права стало перевиховання злочинців за допомогою праці. Тут регламентувалася система виправно-трудових закладів, режим тримання засуджених. Значну увагу приділено порядку застосування виправних робіт, праці примусового характеру. Спеціальний розділ регулював порядок утримання неповнолітніх.

Перші українські кодекси були чинними тривалий період. Вони пережили трагічні 30-ті роки, війну, звичайно, за цей час багато в чому застаріли і зазнали перегляду лише наприкінці 50-х - середині 80-х років минулого століття.

Схожі статті




Історія держави та права України - Трофанчук Г. І. - 4. Кодифікація радянського законодавства у 20-ті роки

Предыдущая | Следующая