Історія держави і права України - Музиченко П. П. - 14.5. ПРАВОВА СИСТЕМА

Нова економічна політика потребувала нормативного наповнення.

Ще в 1919 році П. Стучка запропонував розпочати кодифікацію нового права. Головне місце в ній повинна була зайняти Конституція, за якою йшло "соціальне право", яке включало в себе сімейне право і право соціального забезпечення. Далі розташовувались "майнові права", під якими Стучка розумів норми, що скасовували або обмежували ці права (про націоналізацію). Завершували план кодифікації "правила про працю", "залишки договірного права" і міжнародне право. Систематизовані таким чином норми складуть "обов'язкове для всіх право", а всі інші доповнять їх як "технічні інструкції". Такий підхід до питання про систему права був обумовлений практичною необхідністю, пов'язаною з формуванням системи радянського законодавства.

Кодифікація права

Кодифікація розглядалась як черговий етап у розвитку революційної правосвідомості, як засіб "кращого в даних умовах досягнення мети" (П. Стучка).

Орієнтація на "революційну правосвідомість" як на найважливіше джерело права містилась у концепціях прибічників психологічної школи права (М. Рейснер), які ототожнювали право з революційною правосвідомістю. На протилежних позиціях стояли послідовники соціологічної інтерпретації права, які ставились до законодавства як до планової політики (І. Ільїнський).

У1922-1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні була проведена повна кодифікація всіх галузей права.

Такої широкої кодифікації, та ще Й проведеної в такі короткі терміни, людство не знало. Були прийняті важливі законодавчі акти, які регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини тощо.

Кодифікація права в Україні здійснювалась двома шляхами:

А) рецепцією законодавства РСФРР;

Б) розробкою власних законодавчих актів.

Перший шлях був переважаючим, законодавство УСРР у більшості випадків було точною копією законодавства РСФРР. Радянська історико-правова наука пояснювала це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в Україні, єдністю загальних цілей двох братніх народів тощо. Але головна причина такої "рецепції" корінилася в прагненні більшовицької партії до уніфікації як державної, так і правової системи, що значно полегшувало б зусилля центральної влади по впровадженню в життя ідей соціалістичного будівництва.

Наступним етапом кодифікаційної роботи в цьому напрямі стало створення основ союзного законодавства. В жовтні 1924 року приймаються Основи судоустрою і судочинства Союзу PCP і союзних республік. Основні начала кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік, у грудні 1928 року - Загальні начала землекористування і землеустрою СРСР. Загальносоюзні кодифікаційні акти відбили ще в більшій степені процеси централізації влади, управління і правового регулювання, які відбувалися в країні. Закінчувався неп. Розпочинався новий період державно-правової історії, в якому на зміну економічному лібералізму йшло жорстке планування. В правовій сфері створювалася закрита система права. Відходить у минуле такий критерій революційного романтизму, як "революційна правосвідомість". Командно-адміністративна система управління бере на озброєння доцільність і нормативізм.

Конституційне право

Утворення СРСР викликало необхідність відповідних змін у Конституції УСРР 1919 року. 10 травня 1925 року IX Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв постанову "Про зміну Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки якою затвердив зміни в чинний Конституції УСРР 1919 року. Ст. 4 Конституції УСРР 1925 року проголошувала Україну складовою частиною СРСР. Законодавчо закріплювалися утворення у складі УСРР Молдавської АС PP. Ст. 17 говорила про те, що Молдавська АСРР має постійного представника при уряді УСРР. Ст. 7 вносила зміни в правове становище вищих органів влади і управління УСРР. Раднарком республіки виключався з числа вищих органів влади. Він залишався виконавчим органом ВУЦВК і мав право видавати тільки декрети і постанови, а не закони, як то було до утворення СРСР. Ст. 9 підкреслювала обов'язкову силу декретів і постанов вищих органів влади СРСР на території УСРР. Конституція у ст. 18 давала перелік місцевих органів влади.

Але в Конституції УСРР 1925 року знайшли відображення тільки найнеобхідніші зміни. Наркомату юстиції УСРР було дано завдання розробити проект нової Конституції України, який було підготовлено на початку 1929 року. Його основою стали Конституція СРСР 1924 року і Конституція УСРР 1919 року з внесеними до неї у 1925 році змінами.

15 травня 1929 року XІ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР. Вона складалася з 82 статей і 5 розділів: 1 ) загальні положення; 2) про устрій Радянської влади (цей розділ складався з двох частин: одна була присвячена центральним органам влади, друга - місцевим); 3) про виборчі права; 4) про бюджет Української СРР; 5) про герб, прапор і столицю Української СРР.

Розділи про виборчі права і про бюджет були введені в Конституцію вперше. Новою була і стаття про столицю Української СРР. Ст. 2 і 3 Конституції визначали правовий статус УСРР відносно союзного центру. Суверенні права України в порівнянні з конституцією УСРР 1919 року були значно звужені. Як і раніше, за нею визнавалося право на власне законодавство і управління, але за умовою визнання зверхності загальносоюзних актів.

Ст. 18 підтвердила утворення у складі УСРР Молдавської АСРР. Без змін залишилася система вищих органів влади і управління. Конституція 1929 року встановила нову періодичність скликання з'їздів Рад. Відповідно до ст. 23 Конституції чергові Всеукраїнські з'їзди Рад скликалися ВУЦВК один раз на два роки. Надзвичайні з'їзди Рад могли скликатися ВУЦВК як за своєю ініціативою, так і на вимогу Рад і з'їздів Рад місцевостей, де мешкало не менше третини виборців УСРР. До виключної компетенції Всеукраїнського з'їзду Рад відповідно до ст. 22 Конституції було внесено: затвердження змін і доповнень до Конституції Української СРР і Конституції Молдавської АСРР, зміну кордонів Української СРР і Молдавської АСРР, вибори Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і вибори представників Української СРР до Ради Національностей ЦВКСРСР.

Вперше було визначено компетенцію Президії ВУЦВК. Вона отримала право законодавчої ініціативи.

Місцевими органами влади Конституція УСРР 1929 року визначала Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні та окружні з'їзди Рад, а також їхні виконавчі комітети. Районні і окружні з'їзди скликалися один раз на рік. Виконкоми обиралися з'їздами Рад і в період між з'їздами були вищими органами влади на місцях.

Схожі статті




Історія держави і права України - Музиченко П. П. - 14.5. ПРАВОВА СИСТЕМА

Предыдущая | Следующая