Історія держави і права України - Музиченко П. П. - 13.2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

І Всеукраїнський з'їзд Рад, який працював 11 - 12 грудня 1917 року, прийняв резолюцію "Про організацію влади в Україні", в якій заявив, що "Україна проголошується Республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів".

Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з'їзд Рад. У перервах між з'їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медвєдєв. II Всеукраїнський з'їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою, оскільки більшовики вимушені були на той час миритися з існуючою багатопартійністю. Свою роботу ЦВК проводив через відділи: агітаційний, господарський, зв'язку, військовий. ЦВК зі свого складу обирав Президію, компетенція якої обмежувалася організацією роботи його пленумів.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України був уряд - Народний Секретаріат. Формування уряду було компетенцією ЦВК. 4 березня 1918 року головою Народного Секретаріату було призначено М. Скрипника. Центральними органами управління були секретарства, які очолювали народні секретарі. В офіційних документах радянської влади використовувалася назва Українська Народна Республіка.

6 січня 1919 року декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України встановлюється нова назва держави - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

17 грудня 1917 року було створено 11 народних секретарств: військових справ, внутрішніх справ, праці, торгівлі та промисловості, фінансів, землеробства, продовольства, міжнаціональних справ, народної освіти, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, судових справ.

Згодом народне секретарство міжнаціональних справ було перейменоване в народне секретарство іноземних справ.

Законодавчого визначення компетенція Народного Секретаріату не мала.

29 січня 1919 року уряд радянської України став іменуватися Радою Народних Комісарів УСРР. Центральні органи управління отримали назву "народні комісаріати". їх очолили народні комісари.

Формування вищих органів влади і управління в радянській Україні цілком залежало від Москви. 28 листопада 1918 року за вказівкою ЦК РКП(б), який ігнорував існування Народного Секретаріату як уряду України, в Курську було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який навіть не намагався проводити самостійну державну політику. 25 січня 1919 року в Харкові він декларував необхідність об'єднання УСРР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації. Українська державність в УСРР мала суто формальний характер. 11 грудня 1919 року створюється Всеукраїнський революційний комітет - фактично вищий законодавчий і виконавчий орган радянської влади в Україні. Його головою став Г. Петровський. 27 січня 1920 року Всеукрревком анулював усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, і замінив їх російськими декретами. Свої повноваження Всеукрревком склав у другій половині лютого 1920 року. Було відновлено діяльність ВУЦВК та РНК України.

Місцеві органи влади

В міру поширення радянської влади на територію України Народний Секретаріат скасував посади губернських, повітових і міських комісарів, встановлені Центральною радою.

Місцевими органами влади були проголошені ради робітничих селянських і солдатських депутатів і їх виконавчі комітети. Тому головним завданням, яке стояло перед радянською владою, була більшовизація місцевих рад.

28 листопада 1918 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв "Тимчасове положення про організацію влади на місцях". У ньому зазначалося, що радянська влада в Україні відновлюється з урахуванням досвіду державного будівництва в РСФРР. Положення вимагало негайної організації на місцях військревкомів, а в селах - комітетів бідноти. Ці надзвичайні органи влади мали створюватися місцевими організаціями КП(б)У.

Як при формуванні місцевих Рад, так і при виборах виконкомів забезпечувалось пропорційне представництво в них фракцій основних політичних партій.

Хоча Україна офіційно мала статус незалежної радянської республіки, вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. Натомість створювалися надзвичайні органи влади - ревкоми і військревкоми, формування яких було прерогативою більшовицької партії. Навіть наприкінці 1920 року ревкоми становили більшість у загальній структурі державних органів влади. В губерніях і повітах створювалися спеціальні "трійки", у волостях - "четвірки", яким надавалася необмежена влада на місцях.

У здійсненні влади на місцях помітна роль належала комендантам і комісарам, які призначалися, як правило, ревкомами. При формуванні місцевих органів радянської влади абсолютна більшість у них забезпечувалась за членами КП(б)У, які в губернських виконкомах у 1920 році становили 91,1 відсотка загальної чисельності.

До літа 1920 року більшовики усунули з політичної арени всі інші партії і КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату. Рішення Політбюро ЦК КП(б)У завжди передували ухвалам ВУЦВКі РНК УСРР. Отже, основи тоталітарної державності почали формуватися не наприкінці 20-х років, а на їх початку.

30 квітня 1920 року ВУЦВК і РНК ухвалили постанову про створення комітетів незаможних селян (комнезамів), які відрізнялися від комітетів бідноти (комбідів) двома аспектами. По-перше, за складом, до якого входили середняки, оскільки українське село було середняцьким, на відміну від російського. По-друге, комбіди створювалися як замінники сільських рад, а комнезами були утворені поряд з сільськими радами і діяли під їх керівництвом. Комнезами відіграли значну роль у зміцненні радянської влади на селі, зокрема, в проведенні продовольчої політики.

Схожі статті




Історія держави і права України - Музиченко П. П. - 13.2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Предыдущая | Следующая