Археологія України - Залізняк Л. Л. - Волинцевська і роменська культури

Ці культурні групи генетично пов'язані між собою, тому О. В. Сухобоков пропонує розглядати їх як два послідовні етапи розвитку однієї, волинцевсько-роменської, культури. Ареали обох культур доволі схожі - вони поширені у Лісостепу і південних районах Полісся Дніпровського Лівобережжя. Однак територія волинцевських пам'яток на заході сягає Київського Правобережжя, тоді як роменські старожитності за Дніпро не переходять. Пам'ятки обох культур займають також суміжні з Україною південні райони Росії та Білорусі (рис. 19).

Слід зазначити, що протягом 1950- 1970-х років набув поширення термін "роменсько-боршівська культура". Він об'єднував дві групи синхронних слов'янських пам'яток Лівобережжя, з одного боку, і Полоння - з іншого. Проте зрештою фахівці дійшли висновку про суттєві відмінності у матеріальній культурі та поховальному обряді цих груп, що не дає достатніх підстав для їх об'єднання. Тому роменська і боршівська культури нині розглядаються окремо.

Археологічне вивчення слов'янських пам'яток Лівобережжя розпочалося ще в середині XIX ст., коли були проведені розкопки Донецького городища поблизу Харкова. Наприкінці XIX - на початку XX ст. їх досліджували Д. Я. Самоквасов, В. О. Городцов, О. О. Спіцин, В. В. Хвойка та ін. Пам'ятки роменського типу дістали свою назву після розкопок М. О. Макаренком городища поблизу м. Ромни у 1901, 1906, 1924 pp. Він відкрив також залишки могильника з урновими тілоспаленнями у верхів'ях Сули, які на той час ще не були виділені в окремий волинцевський тип.

У повоєнний період роменські пам'ятки активно досліджували П. М. Третяков, І. І. Ляпушкін, Ф. Б. Копилов. Д. Т. Березовець після розкопок своєрідних поселень і могильників поблизу с. Волинцеве Сумської області та м. Сосі і и ця Чернігівської області у 1948-1950 pp. запропонував виділити ці старожитності в окремий культурний тип під назвою волинцевського.

Особливе значення мають дослідження І. І. Ляпушкіна, в ході яких було повністю розкопане городище Новотроїцьке на р. Псел. У наступні роки масштабні розкопки волинцевських пам'яток проводилися на Битицькому городищі та поселенні Волинцеве на Сумщині, поселеннях Роїте й Олександрівна поблизу Чернігова, а також в Обухові та Ходосівці під Києвом (О. В. Сухобоков, С. П. Юренко, Р. В. Терпиловський, О. В. Шекун, H. М. Кравченко, В. О. Петрашенко). Водночас продовжувалося вивчення роменських та роменсько-давньоруських поселень, городищ і могильників Ніцаха, Кам'яне, Латишівка, Опішня, Лтава (І. І. Ляпушкін, О. В. Сухобоков, В. В. Приймак, О. Б. Супруненко). Волинцевські та роменські старожитності вивчалися також на Сеймі та Пслі в Курській області Росії.

Поселення волинцевського типу розташовані у відносно низьких місцях поблизу води (на краю першої тераси чи на підвищеннях у заплаві). Поселення Обухів та Ходосівка поблизу Києва займають ділянки високого корінного берега. На широко розкопаному Волинцевському поселенні досліджено близько 50 житлових споруд. Розміри інших селищ, очевидно, були меншими, в них налічувалося не більш як 10-20 будівель.

Єдиним волинцевським городищем (площа 7 га, досліджено більш як 60 жител) є Битиця, хоча її укріплення належать переважно до скіфо-сарматського часу. На думку дослідників, це був великий торговельно-ремісничий та адміністративний центр. У Битиці простежується співіснування слов'янського і тюркського населення, що дає підстави вважати її форпостом Хозарського каганату на слов'янській території.

Топографія роменських поселень значною мірою відрізняється від волинцевських. Серед місцевих пам'яток переважають городища, які часто супроводжуються відкритими селищами. Городища займають підвищення, що панують над місцевістю, іноді дюни у заплавах річок та серед боліт. Нерідко для своїх поселень роменські племена використовували невеликі городища раннього залізного віку, оточені системою валів і ровів. Власне роменські городища були не стільки штучними, скільки природними укріпленнями. З напольного боку мису чи останця, інколи по всьому периметру, будували вали і рови, ескарпували схили. "Болотяні" городища оточували кільцевими валами. На валах інколи встановлювали дерев'яні укріплення типу палісаду чи частоколу. На кількох городищах зафіксовано застосування каменю при будівництві фортифікаційних споруд.

Основним типом волинцевського житла була прямокутна напівземлянка з довжиною стіни 4-5 м, долівка якої заглиблена на 0,2-0,4 м у материк. Стіни здебільшого мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися у кутках, а також посередині кожної стіни. Масово використовувалися зруби, менш поширеними були стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, мабуть, була двосхилою, гребінь даху іноді спирався не на стіни, а на два стовпи, вкопані за межами котловану. Дерев'яну основу покрівлі часто засипали зверху шаром землі чи глини.

На відміну від лівобережних жител попереднього часу, де використовувалися лише вогнища, у волинцевських житлах як опалювальні споруди використовувалися глиняні пені, зведені в одному із закутків. Основа печі вирізувалася в лесовому останці, залишеному в кутку, або виліплювалася зі спеціально принесеної глини, якщо котлован був виритий у піщаному фунті. Склепіння печі викладалося із глиняних яйцеподібних блоків - вальків. Менш поширеними були вогнища з глиняними черенями.

Житла роменської культури в цілому подібні до волинцевських і відрізняються від них лише деталями. Вони дещо глибші, стіни напівземлянок часто облицьовані колодами, укріпленими вертикальними стояками. Печі, вирізані в материкових останцях, мали здебільшого кубоподібну форму (рис. 24).

Окрім жител, на поселеннях зафіксовано господарські споруди і ремісничі майстерні. Зокрема, у Волинцевому у великій та глибокій будівлі відкрито три печі, з яких лише одна була побутовою, а дві інші - металургійними або ковальськими горнами. Зазвичай господарські споруди вирізняються невеликими розмірами й легкою каркасною конструкцією. Стінки колоколоподібних ям-льохів, завглибшки 1,5 м, для кращого зберігання зерна обмащувалися глиною.

Певні відмінності простежуються і між поховальними обрядами волинцевської і роменської культур. У першому випадку це тілоспалення на стороні з подальшим похованням залишків кремації в урнах разом із особистими речами (Волинцеве, Сосниця, Лебяже 3). Інвентар представлено металевими браслетами, скляними намистинами, фрагментами кольчуги, піхов меча тощо. Урни супроводжувалися посудинами-стравницями і встановлювалися під шаром дерну на безкурганних могильниках. Кожне з урнових поховань, досліджених поблизу сіл Малі Будки та Константанів, було огороджене товстими кілками.

Роменські поховання вивчені краще, вони здійснені під курганними насипами заввишки 1,5-3 м й діаметром 5-12 м. Зафіксовано три основні типи ритуалу: урнові кремації, тілоспалення на місці й трупопокладення. На думку Д. Т. Березовця, у найраніших роменських курганах урни установлювали нагорі, а в більш пізніх - усередині насипу. Потім з'являється спалення небіжчика на місці, а згодом - і тілопокладення.

Основу волинцевського керамічного комплексу становлять ліпні горщики з яйцеподібним корпусом і чітко профільованою верхньою частиною, орнаментовані вдавленнями по вінцях. Вони схожі на кераміку правобережних пам'яток типу Сахнівка. Трапляються також слабопрофільовані посудини, миски, кухлі, сковорідки з високим бортиком. Специфічними є гончарні горщики з високими вертикальними вінцями, орнаментовані пролошеними або врізлими лініями (рис. 25). Загалом їх небагато, лише на Битицькому городищі вони становлять 60 %. Мабуть, гончарний посуд виробляли саме тут.

Ром енські ліпні горщики мають широку горловину, по вінцях та плечиках вони орнаментовані відбитками гребінчастого штампу, палички, обмотаної мотузкою, защипами, врізними та хвилястими лініями у різних сполученнях (рис. 25). Фриз у верхній частині горщика з Полтави утворено відбитками скроневих кілець. Гончарний посуд представлено імпортом салтівської культури та візантійськими амфорами, на заключному етапі культури - давньоруською керамікою.

реконструкція житла-напівземлянки з городища новотроїцьке

Рис. 24. Реконструкція житла-напівземлянки з городища Новотроїцьке

Доволі широким асортиментом представлено запізні сільськогосподарські та ремісничі знаряддя, побутові речі. Це - наральники різних типів, чересла, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, ковальські кліщі, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки та ості, кресала, деталі дерев'яних відер та ін. Зброя - наконечники стріл, дротиків та списів, бойові ножі та сокири, шабля, уламок меча, фрагмент кольчуги. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, із глини - пряслиця, ливарні форми, із кістки - різні проколки, кочедики тощо (рис. 26).

Із кольорових металів виготовлені волинцевські прикраси, найповніші комплекти яких походять із Харівського, Фативізького, Бітицького та Андріяшівського скарбів. До їх складу входили срібні та бронзові браслети, сережки, шийні гривни, антропоморфні фібули, пряжки, ланцюжки, скляні намистини (рис. 22). Основні типи прикрас, судячи з речей, що входили до складу Суджанського, Івахниківського, Полтавських, Новотроїцьких скарбів, зберігають ся й у роменський час. Крім того, тут зафіксовано спіральні скроневі кільця, що вважаються етнографічною ознакою сіверян, персні, гудзики-бубонці, сережки і підвіски салтівського типу та ін. На роменських поселеннях трапляються знахідки не лише поодиноких арабських дирхемів, а й скарбів таких монет.

гончарний посуд волинцевської культури (1); ліпна кераміка волинцевської (2) і роменської культур (3)

Рис. 25. Гончарний посуд волинцевської культури (1); ліпна кераміка волинцевської (2) і роменської культур (3)

Хронологічні рамки існування волинцевської культури визначаються у межах VIII ст. за численними датувальними речами з комплексів, а також за її позицією між попередніми пеньківськими та колочинськими старожитностями і наступною роменською культурою. Спробу О. В. Сухобокова і С. П. Юренко віднести її початок до VII ст. на підставі деяких речей, що походять, зокрема, з могильника Лебяже 1, не можна вважати вдалою, оскільки ці речі походять не з волинцевських, а з колочинських поховань. Загальна хронологія пам'яток роменського типу визначається певним архаїзмом культури, наявністю монетних знахідок, салтівськими імпортними виробами у межах другої половини - кінця VIII - X ст.

роменська культура. матеріали з городища новотроїцьке

Рис. 26. Роменська культура. Матеріали з городища Новотроїцьке

За сучасними уявленнями, волинцевська культура сформувалася внаслідок просування із заходу на Лівобережжя племен празької культури або їхніх прямих нащадків (носіїв пам'яток типу Сахнівка), то засвідчують форми та орнаментація ліпної кераміки і житла з печами. Протягом першої половини VIII ст. прибульці асимілювали пеньківські та колочинські племена й увійшли в контакт із салтівським населенням, що спричинило появу специфічних рис матеріальної культури. Згодом на основі волинцевської виникає роменська культура, що, своєю чергою, стає одним із компонентів формування давньоруської культури! Вважається, що їхніми носіями були північно-східні східнослов'янські угруповання - сіверяни, котрі, за літописом, мешкали на Десні, Сеймі та Сулі, тобто по сусідству з хозарами, а потім увійшли до складу Київської Русі.

Схожі статті




Археологія України - Залізняк Л. Л. - Волинцевська і роменська культури

Предыдущая | Следующая