Археологія України - Залізняк Л. Л. - Тема 25. Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст

Відомості про східнослов'янські племена містяться на перших сторінках "Повісті минулих літ", складеної Нестором-літописцем у XII ст.: "...Ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інщі - деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли по Двіні і називалися полочанами - од річки, яка впадає у Двіну і має назву Полота; од цієї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем - словенами: і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські племена".

Далі автор літопису згадує також кривичів з містом Смоленськом у верхів'ях Волги, Двіни і Дніпра, бужан (волинян, дулібів) на Бузі, радимичів на Сожі, вятичі в на Оці, хорватів, уличів і тіверців по Дністру.

Традиційно, з літописними племенами пов'язують культури східних слов'ян останньої чверті І тис. н. е., що сформувалися на основі слов'янських старожитностей попереднього часу (V-VII ст.). Ці племена або племінні князівства можна вважати етнополітичними і територіальними утвореннями періоду "вождівства", з яких бере свої витоки Київська Русь. На території України вони представлені пам'ятками райковецької, волинцевської та роменської культур, причому роль кожної з них в етнокультурних та державотворчих процесах кінця І тис. н. е. була різною.

Райковецька культура

Ареал культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з ареалом попередньої, празької культури: Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Болгарії та Румунії на південному заході (рис. 19).

Окремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці XIX - на початку XX ст. (розкопки на Житомирщині, а також на Старокиївській Горі у Києм тощо), проте широких масштабів ці дослідження набули вже у повоєнний період, з кінця 1940-х років. Загалом, райковецька культура до останнього часу визначалася як "пам'ятки типу Луки Райковецької" за поселенням в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946-1947 pp. Дещо пізніше були досліджені поселення Канів, Сахнівка і городища Монастирок на Канівщині, поселення Макарів Острів і могильник Велика Андрусівка на Тясмині, Тетерівка і Шумськ на Житомирщині, Семенки 2 і Коржівка на Південному Бузі (розкопки Г. Г. Мезенцевої, В. Й. Довженка, Д. Т. Березовця, І. П. Русанової, П. І. Хавлюка, О. М. Приходнюка, В. О. Петрашенко). На заході України масштабні розкопки були здійснені В. В. Ауліхом, В. Д. Бараном, Б. О. Тимошуком, Л. П. Михайлиною, М. А. Филипчуком та іншими дослідниками. Найбільш повно досліджені поселення і городища Ріпнів, Рашків І, Кодин, Чорнівка, Пліснеськ, Бабка, Ревне, Добринівціта ін. У Прикарпатті відомі також Ревнівський та Чорнівський могильники, низка святилищ і культових місць, металургійний центр поблизу Григорівки.

Нині на території України зафіксовано близько 500 райковецьких пам'яток, переважну більшість з яких становлять неукріплені поселення. їхня площа, як правило, не перевищує 3 га. Топографія таких селиш досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами: зокрема, у Рашкові І на Дністрі досліджено 90 жител і понад 100 господарських ям, у Чорнінні зафіксовано 160 ям-западин на місці споруд. Однак частіше трапляються поселення з 10-20 будівлями.

Селища нерідко розташовані поблизу городищ, що займають берегові миси і підвищення. Вони поділяються на городиша-сховища, що не мали постійної забудови, і ремісничо-адміністративні центри племінних князівств. Складна система укріплень включала дерев'яні стіни, розділені на окремі приміщення, частоколи, земляні вали і рови. Слід зазначити, що металургійний центр у Григорівні на Дністрі, де збереглося 25 залізоробних горнів, та частину святилищ Прикарпаття було збудовано на місці городищ раннього залізного віку.

Основним типом житла є традиційна для слов'ян прямокутна напівземлянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. Досить широко використовувалися зруби, трапляються також стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев'яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю, менш поширеними були печі, виліплені з глини на дерев'яному каркасі або комбіновані, кам'яно-глиняні. На печах часто встановлювали великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушки збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями. На городищі Ревне І, крім напівземлянок, зафіксовано наземні невеликі житла з прямокутними підвалами, а також довгі житлові споруди уздовж лінії укріплень. У материкових стінках останніх були вирізані численні печі-каміни.

Окрім жител, на поселеннях трапляються господарські будівлі, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, ями-льохи та ін. Такі споруди мають більш легку порівняно з житлами конструкцію. Ями для зберігання зерна, зі стінками, обмащеними глиною і обпаленими, мають діаметр і глибину близько 2 м, а іноді й більше.

Поховальні пам'ятки представлені поодинокими тілоспаленнями, лише на кількох фунтових могильниках досліджено по кілька десятків поховань (Велика Андрусівка - 29 урнових і 14 ямних кремацій, Ревне - 37 ямних). В останньому випадку, окрім поховань, досліджено святилище, яму-крематорій та наземну культову споруду.

Тілоспалення під курганними насипами відкрито на Волині (Пересопниця, Миляновичі), Буковині (Чорнівка) та Закарпатті (Червеневе, Звянцеве). Чорнівський могильник, розташований неподалік від грунтового у Ревному, на іншому березі Пруту, складався більш як із 80 курганів. Підкурганні поховання поділяються на три типи: у ямах, на горизонті у вигляді ритуальних кострищ та в урнах. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев'яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються посудини-приставки, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі слідами вогню. Протягом IX-X ст. у середовищі носіїв райковецької культури певного поширення набувало тілопокладення, що інколи пов'язують із впливом християнства Великої Моравії.

На відміну від інших слов'янських старожитностей раннього середньовіччя серед пам'яток райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різноманітних укріплених і неукріплених святилищ. Зокрема, у Прикарпатті невеликі округлі майданчики були оточені одним-двома кільцевими валами, на яких збереглися кам'яні вимостки зі слідами кострищ (Ржавинці, Крутилів). Знахідка чотиригранного кам'яного стовпа на одному з таких святилищ у Ржа-винцях дає підстави припустити, що в центрі майданчика могли стояти язичницькі ідоли. На думку І. П. Русанової та Б. О. Тимощука, саме з подібним культовим місцем на горі Богіт пов'язана знахідка відомого Збруцького ідола, опис якого дається у наступному розділі.

Неукріплене святилище досліджено неподалік с. Шумська на р. Гнилоп'ять. Споруда мала неправильну хрестоподібну форму з великою стовповою ямою у центрі. У святилищі зафіксовано рештки кострищ, камені-жертовники, кістки тварин, уламки посудин тощо. До святилища примикав могильник, а неподалік стояла садиба старійшини, що, можливо, виконував також функції жерця.

Серед кераміки переважає ліпний посуд. На ранньому етапі культури він абсолютно домінує. Керамічний комплекс цього часу складається з горщиків опуклобокої форми, часто орнаментованих вдавленнями по вінцях, конічних чи опуклобоких мисок і кухлів, сковорідок із високим бортиком. Згодом поширюється гончарний посуд місцевого виготовлення, за формами близький до ліпних горщиків. Він прикрашений лінійно-хвилястим орнаментом по усій поверхні. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправленими на гончарному крузі (рис. 23).

На поселеннях, розташованих на Дніпрі та Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної кераміки, сіроглиняної салтівського типу та амфорної із Криму.

гончарний і ліпний посуд райковецької культури

Рис. 23. Гончарний і ліпний посуд райковецької культури

Сільськогосподарські та ремісничі знаряддя праці, зброя і побутові речі виготовлені із заліза та сталі. Це наральники, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи наконечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини - пряслиця, ливарні форми, з кістки - гребені, проколки, лощила та ін.

Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них, зокрема, дротяні скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, різні пряжки (рис. 22). Імпортними, найімовірніше, були скляні намистини та пронизки. На поселеннях Подніпров'я і Подністров'я трапляються знахідки арабських срібних дирхемів, що були на той час універсальною валютою.

Загальний нас існування райковецької культури (кінець VII-IX/Х ст.) визначається на підставі стратиграфічних спостережень, археомагнітного датування ряду об'єктів, аналізу знахідок дирхемів, прикрас, зброї та знарядь, що мають численні аналогії серед старожитностей Центральної та Східної Європи. Пам'ятки правобережжя Дніпра дослідники поділяють на два етапи, що відрізняються відсутністю на ранньому та наявністю на пізньому етапі місцевого гончарного посуду. Ранній етап Луки Райковецької (за І. П. Русановою), близький за своїми ознаками до пам'яток типу Сахнівка (за О. М. Приходнюком), можна датувати кінцем VII-VIII ст., пізній - IX ст. Найпізніші пам'ятки, в яких зафіксована кераміка так званого курганного типу (Канів, Монастирок та ін.), є перехідними до давньоруських і продовжують існувати навіть у X ст.

Райковецька культура, як доведено І. П. Русановою, виникає на основі празької. У південній частині ареалу її субстратом стала, очевидно, пеньківська культура, що зазнала празьких впливів ще в VI-VII ст. Вважається, що пам'ятки типу Луки Райковецької є головним компонентом формування давньоруської культури. Таким чином, витоки Київської Русі безпосередньо пов'язані з ланцюжком старожитностей типу Прага-Корчак і Лука Райковецька, тоді як інші слов'янські культури півдня Східної Європи до цих процесів мали побічне відношення.

У межах ареалу райковецької культури літопис уміщує низку племен Правобережного Подніпров'я і Подністров'я - полян, уличів, деревлян, волинян (бужан, дулібів), хорватів, тіверців. Проте типологічна одноманітність пам'яток типу Луки Райковецької утруднює визначення конкретних особливостей матеріальної культури, властивих кожному з цих племен.

Схожі статті




Археологія України - Залізняк Л. Л. - Тема 25. Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст

Предыдущая | Следующая