Археологія України - Залізняк Л. Л. - Пеньківська культура

Пеньківська культура охоплювала приграничні райони Лісостепу і Степу. її ареал простягається відносно вузькою смугою від Сіверського Дінця до Пруту і далі до Нижнього Подунав'я, тобто від Бєлгородської області Росії до Молдови і Румунії (рис. 19). О. М. Приходнюк виділяє чотири локальні варіанти пеньківської культури: лівобережний, надпорізький, дніпро-дністровський і дністро-прутський. У пониззі Дунаю пеньківські пам'ятки співіснують із празькими та гето-дакійськими старожитностями, утворюючи своєрідну культуру Іпотешть-Киндешть-Чурел.

Пеньківські пам'ятки уперше стали відомі наприкінці 1950-х років після розкопок на берегах майбутнього Кременчуцького водойми та. Експедиція під керівництвом Д. Т. Березовця дослідила кілька поселень поблизу с. Пеньківка на Тясмині. Тоді ж на Південному Бузі П. І, Хавлюком були розкопані селища Скибинці, Семенки, Самчинці та ін. На сьогодні всебічно досліджені також поселення Кочубіївка і Вільховчик на Дніпрі, Хитці, Рябівка, Занки на Дніпровському Лівобережжі та ін. (розкопки О. М. Приходнюка, Є. О. Горюнова, А. М. Обломського та ін.). Відомі також металургійний центр поблизу с. Гайворон у Південному Побужжі, могильники неподалік Великої Андрусівки у Середньому Подніпров'ї (розкопки В. І. Бідзілі та Д. Т. Березовця). У Будищі в Середньому Подніпров'ї та Селіште в Молдові зафіксовано городища.

Нині на території України відомо близько 300 пеньківських пам'яток, серед яких основну масу становлять поселення відкритого типу. Майже всі вони займають низькі ділянки перших терас або підвищення у заплаві, поблизу води та заплавних лук, на легких для обробітку фунтах. Площа більшості селищ не перевищує 1,5-2 га, а кількість жител на них - 30, причому одночасно існувало, найімовірніше, не більше 10-15 споруд.

Основні риси житлобудівництва пеньківської культури можна простежити за матеріалами приблизно 160 жител. Воно порівняно різноманітне і представлене будівлями кількох типів. Провідне місце серед них займає квадратна напівземлянка зі стінами зрубної чи каркасно-стовпової конструкції, причому на ранньому етапі поширені житла із вогнищем, нерідко - із центральним стовпом, що нагадують споруди київської культури. Дещо пізніше на Правобережжі у житлах з'являються печі-кам'янки, що, очевидно, пов'язано із впливом сусідньої празької культури. У Надпоріжжі та на Орелі під впливом кочовиків виникають юртоподібні напівземлянки овальних обрисів, а також житла на кам'яних цоколях.

Поблизу розташовувалися господарські споруди, численні ями-льохи та вогнища просто неба з глиняними чи кам'яними черенями. Неподалік с. Гайворон, на острові Південного Бугу, розкопано металургійний центр, де виявлено більш як 20 залізоробних горнів.

Поховальний обряд вивчений недостатньо. Він представлений тілоспаленнями на стороні з уміщенням решток кремації в горщик-урну або неглибоку яму. Поховання здійснено на грунтових могильниках, проте на кожному з них досліджено лише по кілька кремацій. Ямні поховання здебільшого безінвентарні, тоді як урнові часто супроводжуються посудинами-приставками і бронзовими прикрасами. Зрідка трапляються інгумації (Мохнач, Олексіївка, Селіште, Данчени), які підтверджують тісні взаємозв'язки слов'ян із тюрками-степовиками. Зокрема, у Мохначі на Харківщині у глибокій могилі з підбоєм було поховано жінку в повному вбранні типу "старожитностей антів". Поховання супроводжувалося типовим пеньківським ліпним горщиком.

Про близькі стосунки носіїв пеньківської культури з кочовим населенням свідчать також гончарні центри на кордоні слов'янського і степового світів, де виготовляли кераміку в північнокавказькому стилі, у балці Канцирка і Мачухах.

Весь посуд леньківського типу ліпний. Керамічний комплекс включає насамперед горщики біконічних та опуклобоких форм із максимальним розширенням корпусу на середині висоти, зрідка трапляються слабо профільовані посудини. Великі біконічні корчаги нерідко орнаментовано горизонтальним валиком під вінцями, на горщиках у поодиноких випадках трапляються наліпи у вигляді "підковок" чи "вух". Інші категорії посуду представлено дисками, сковорідками з низьким бортиком і одиничними мисками (рис. 21). На ранніх пам'ятках зафіксовано уламки гончарної черняхівської кераміки, а на пізніх - фрагменти посудин канцирського типу.

Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані лише з поселеннями. Серед них - залізні наральники, серпи, мотижки, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні форми, глиняні пряслиця, ллячки, кістяні проколки, голки та ін. Предмети озброєння представлені залізними наконечниками списів і стріл, а також кістяними обкладками від лука тюркського типу з Хитців.

кераміка пеньківської (1) і коломийської (2) культур

Рис. 21. Кераміка пеньківської (1) і коломийської (2) культур

Набір прикрас із бронзи і срібла містив пальчасті та литі дунайські фібули, браслети з потовщеними кінцями, поясні набори "геральдичного" стилю, зоо-і антропоморфні фібули тощо (рис. 22). З пеньківською культурою пов'язана південна зона поширення скарбів типу "старожитностей антів", серед яких найвідомішими є Мартинівський, Вільховчицький, Козієвськнй та ін. Особливий інтерес у дослідників викликав скарб срібних поясних прикрас у горщику, виявлений на поселенні пеньківської культури у Вільховчику.

Найбільш архаїчні пеньківські пам'ятки датуються серединою V ст. за кількома знахідками залізних двочленних фібул (Куня, Звонецьке, Осокорівка) та пряжки з могильника Велика Андрусівка 3. Спроба О. М. Приходнюка продатувати найраніші пеньківські комплекси IV ст., залучивши до них пізньою київське поселення Роїще на Чернігівщині, не дістала підтримки більшості фахівців. Основна маса речей кола "старожитностей антів " може бути пробатована VI, а головним чином VII ст. на підставі численних дунайських та кримських аналогій.

срібні та бронзові прикраси зі слов'янських пам'яток v-vii (1) та viii-ix ст. (2)

Рис. 22. Срібні та бронзові прикраси зі слов'янських пам'яток V-VII (1) та VIII-IX ст. (2)

За сучасними уявленнями, пеньківська культура склалася у Лісостепу внаслідок просування на південь носіїв київської культури та їхніх наступників.

На це вказує певна близькість пеньківської та сусідньої коломийської культур, особливо помітна на їх ранньому етапі. У формуванні пеньківки також, мабуть, брали участь слов'янські племена, які мешкали у Лісостепу ще за часів черняхівської культури і залишилися там у гунський період. На Правобережжі пеньківська культура зазнала значного впливу празької, ставши надалі субстратом нової, райковецької, культури. На Лівобережжі вона є одним із компонентів наступної волинцевської культури.

Територія поширення пеньківської культури доволі чітко збігається з визнане ним Йорданом і Прокопієм ареалом антів, тому вважається, що носіями пеньківської культури були саме ці племена. Низка кочових елементів у пеньківській культурі, очевидно, свідчить про перебування серед її носіїв не лише слов'ян, а й якоїсь частини степовиків.

Схожі статті




Археологія України - Залізняк Л. Л. - Пеньківська культура

Предыдущая | Следующая