Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 21. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ РЕЛІГІЇ І ФОРМУВАННЯ ЦЕРКВИ

Ключові поняття та терміни

- релігія

- трансцендентне

- культові дії

- жрецькі корпорації

- служителі культу

- церква

- універсалізм

- християнська церква

- харизма

- канонічне право

- капітулярії

- конкордат

§ 21.1 Закономірності формування релігії як соціального інституту

Релігія є необхідним складовим елементом громадського життя, у тому числі і духовної культури суспільства. її головна функція полягає в тому, щоб допомогти людині переборювати історично мінливі, короткочасні, відносні сторони його буття і піднімати людину до чогось абсолютного, незмінного, вічного. Виражаючись філософською мовою, релігія покликана укорінити людину в трансцендентне (тобто таке, що знаходиться "по той бік" людського досвіду). у суспільстві як соціокультурній системі це виявляється в наданні цінностям, ідеалам, нормам і зразкам поведінки абсолютної цінності, їхньої незалежності від історично минущих просторово-тимчасових координат людського буття.

Абсолютну неминущу цінність релігії виявляють богословські і релігійно-філософські вчення. Разом з тим:

Релігія - це суспільно-історичне утворення - один з найважливіших соціальних інститутів людства.

Дослідженню релігії як соціального інституту присвятили свої роботи Б. Дюркгейм, М. Вебер та інші відомі соціологи. Існує ціла галузь соціологічного знання за назвою "соціологія релігії".

Однією з найдискусійніших проблем соціології релігії є проблема визначення найбільш важливої ознаки релігії. Тут борються в основному дві позиції. Перша представлена марксистським релігієзнавством. у цьому релігієзнавстві основною ознакою релігії визнається віра в існування надприродного і наявність відносин з ним. Другу позицію представляють Е. Дюркгейм і його послідовники. Вони вважають, що основу релігії складає культова система.

Не вдаючись у докладну аргументацію сильних і слабких сторін тієї чи іншої точки зору, ми будемо виходити з загальної передумови Е. Дюркгейма, що нам представляється більш науково обгрунтованою.

У первісному суспільстві культові дії були уплетені в процес матеріального виробництва і громадського життя, а здійснення культових обрядів ще не виділялося в самостійний вид діяльності. Як відзначається в етнографічній літературі, в австралійців, що затрималися на примітивній стадії розвитку, не було професійного духівництва. Однак у міру ускладнення громадського життя починають виділятися фахівці з проведення культових дій: чаклуни, шамани і т. п.

Наступний етап у процесі інституціоналізації пов'язаний із зародженням системи громадської організації, при якій керівники громад, старійшини племен та інші діячі, що здійснюють у них функції управління, одночасно відігравали ведучу роль у релігійному житті громади, Як відзначає німецький історик І. Г. Баховен, у Стародавній Греції на стадії розкладання родового ладу військовий керівник був одночасно і верховним жерцем.

Становлення ранньокласового суспільства приводить до істотного ускладнення громадського життя, у тому числі і релігійних уявлень, а також до зміни соціальних функцій релігії. На передній план виходить завдання із забезпечення регулювання помислами і поведінкою людей в інтересах правлячих класів, доказу надприродного походження влади правителів. І тоді починають формуватися відносно самостійні системи культових дій - богослужіння і разом з ним організація служителів культу - жрецькі корпорації.

У різних країнах і регіонах формування цього стану відбувається неоднаково. В одних країнах жрецький стан формується як особливий стан усередині знаті, з якого виділяється група сімей, що спеціалізуються в даній області і передають свої знання і соціальне становище в спадщину.

Жрецькі корпорації - це не просто професійна організація людей, зайнятих однотипною працею, а соціальний прошарок, і а точніше, стан.

В інших країнах цей стан утворює замкнуту касту, що займає пануюче становище в суспільному житті. І на даному етапі навряд чи варто говорити про утворення релігійної організації як самостійного соціального інституту. Тут ще здійснюється тісне переплетення господарсько-економічної діяльності, державно-правового регулювання і культової практики. У ранньокласових суспільствах храми були власністю держави й у них накопичувалися величезні багатства. Жрецький стан деякою мірою є складовою частиною державного апарату. Але економічна міць храмів і роль жрецтва як власника і розподільника цього багатства створює основу для його автономії в рамках держави, перетворює жрецтво у своєрідну "державу в державі".

Провідна роль жерців визначалася не тільки тим, що вони були найосвіченішими людьми свого часу, а тією роллю, що у суспільному житті ранньокласового суспільства грав сакральний елемент. Державно-правова регламентація в цих суспільствах була складовою частиною культової системи. Ідеологічне регулювання носить синкретичну форму, що включає в себе поряд з моральним характер релігійного і державно-правового регулювання.

В міру ускладнення суспільних відносин і уявлень перетворюється й ускладнюється вся суспільна система, у тому числі і релігійна надбудова. Поступово разом із самовизначенням інших надбудовних систем відбувається самовизначення релігійної системи. Цей процес пов'язаний з конституюванням релігійних організацій.

Найважливішою метою релігійних організацій є нормативний вплив на їхніх членів, формування в них визначених цілей, цінностей, ідеалів. Здійснення цих цілей досягається за допомогою виконання ряду функцій: вироблення систематизованого віровчення, розробки систем його захисту і виправдання, керівництва і здійснення культової діяльності, контролю і здійснення санкцій за виконанням релігійних норм, ведення зв'язків зі світськими організаціями, державним апаратом і т. п.

Поява релігійних організацій об'єктивно обумовлена розвитком процесу інституціоналізації, одним з наслідків якого є посилення системних якостей релігії, поява власної форми опредмечування релігійної діяльності і відносин. Вирішальну роль у цьому процесі зіграло виділення стійкого соціального шару, що протистоїть основній масі віруючих, - служителів культу, які стають на чолі релігійних інститутів і які зосереджують у своїх руках усю діяльність з виробництва, трансляції релігійної свідомості і регуляції поведінки маси віруючих.

У розвинутій формі релігійні організації є складною централізованою і ієрархізованою системою - церквою. Внутрішня структура такого інституту є організаційно оформленою взаємодією різних систем, функціонування кожної з який пов'язане з формуванням соціальних організацій і установ, що також мають статус соціальних інститутів. Зокрема, на рівні церкви вже чітко розділяються керуюча і керовані системи. Перша система містить у собі групу, що займається виробленням, збереженням і переробкою релігійної інформації, координацією власне релігійної діяльності і відносин, контролем за поведінкою, яка включає в себе розробку і застосування санкцій. Друга, керована підсистема, містить у собі масу віруючих. Між цими підсистемами існує система нормативно оформлених, ієрархічно витриманих відносин, що дозволяють здійснювати керування релігійною діяльністю. Регулювання цих відносин здійснюється за допомогою так званих організаційно-інституціональних норм. Ці норми містяться в різного роду статутах і положеннях про конфесійні організації.

Церкву як організацію, на відміну від жрецького стану, не можна розглядати як частину чиновницького апарату. Спираючись на масу віруючих як на свою соціальну базу, вона є автономною системою в політичній надбудові суспільства, що діє поряд з іншими політичними й ідеологічними силами. Включення церкви в соціальну систему здійснюється в основному через політико-ідеологічну сферу, де складається особливий тип взаємин церкви і держави. Держава надає церкві всіляку підтримку для впровадження релігійної ідеології в маси і тим самим сприяє зміцненню її становища в суспільстві. Церква ж в інтересах держави нав'язує народним масам визначені стандарти поведінки і мислення, прагне загальмувати процес становлення класової свідомості трудящих, приглушити їхнє невдоволення проти гнобителів. Класичною формою функціонування надбудовної системи подібного типу є середньовічний феодалізм. Тут релігійна організація - церква - була безпосередньо пов'язана зі своєю соціальною і державною структурою. Таким чином, церква як соціальний інститут виступає як носій політичної влади й одночасно як суб'єкт власної влади. Власну владу церкви варто визначати як ідеологічну владу церкви. Ідеологічна влада церкви є перетворена форма політичної влади класу, а реалізація церквою своєї влади є не що інше, як один зі способів здійснення класом політичної влади. Ідеологічна влада церкви здобуває відносно самостійний характер, зовні незалежну від політичної влади форму.

Схожі статті




Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 21. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ РЕЛІГІЇ І ФОРМУВАННЯ ЦЕРКВИ

Предыдущая | Следующая