Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 25.3 Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти

Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи:

- зростання "функціональної неосвіченості" у світі, яка охоплює 1 млрд. чоловік;

- розрив між освітою та культурою;

- відставання освіти від науки;

- збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обумовлює зниження якості освіти;

- послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;

- зростаюча диспропозиція між потенціями людської культури, досягненнями суспільства і культури мас;

- низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інформаційних систем;

- постійно зростаючий розрив між вищими досягненнями, професійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників та ін.

Слід відзначити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами.

Фактори кризи вітчизняної освіти

- крах головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи;

- одержавлення та бюрократизація освітянської системи;

- викривлення цілеспрямованості та соціальних функцій

- школи;

- залишковий принцип фінансування освіти і культури;

- відсутність нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;

- соціальний та етичний розрив між викладацьким корпусом, студентами та учнями;

- зниження соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське

- суспільство

Спроби подолання кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти", що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10-15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти "Освіта для 2000року" (ФРН); "Освіта американців для XXI сторіччя" та "Нація у небезпеці" (США); "Освіта майбутнього" (Франція); "Модель освіти для ХХІ ст." (Японія) та ін.


Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалісти називають такі:

1) Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти.

2) Структурне оновлення.

3) Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.

4) Використання провідних, найновітніших технологій навчання.

5) Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні.

6) Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ.

Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, потрібний високий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й говоримо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Наприклад, у них середні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас - 14, а можливо, і 13 років.

Вважається, що неможливо раз і назавжди створити постійно діючу ефективну систему освіти. Вона має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, змінюватися під впливом вимог часу. А все це неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, в тому числі без розробки соціальних прогнозів розвитку освіти і діагностики негативних явищ, які гальмують процес поступу освіти. Це завдання повинно розв'язуватися диференційовано соціологією загальноосвітньої школи, соціологією професійної школи і соціологією вищої школи.

Розв'язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимагатиме від соціології ще більших зусиль по всебічному аналізу її реального стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участі в забезпеченні інтеграції України з Європейською спільнотою.

Ключовим елементом розвитку освіти України в XXI ст. є розробка національної концепції освіти. Вона має включати систему взаємопов'язаних принципів розвитку на найближчі 20-30 років початкової і середньої освіти, професійної підготовки, розвитку вищої школи, системи підготовки наукових кадрів з відповідними організаційно-правовими формами установ і організацій. Розробка саме такої концепції, визначення пріоритетів і напрямків діяльності окремих підсистем та контроль за забезпеченням конституційних прав громадян України на отримання освітніх і наукових послуг має бути, на думку спеціалістів, головною формою державного регулювання системи освіти і науки.

Необхідно сприйняти модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Місце соціології освіти в системі соціологічного знання.

2. Характеристика системи освіти в Україні.

3. Проблеми модернізації вищої освіти.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Місце соціології освіти в системі соціологічного знання.

2. Характеристика системи освіти в Україні.

3. Проблеми модернізації вищої освіти.

Додаткова література з теми

1. Астахова В. І. Вища школа України. - X, 1991.

2. Астахова В. И. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях. - X, 1999.

3. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. - X, 1994.

4. Лігоцький А. О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. - К., 1997.

5. Лукашевич Н. П., Солодков В. Т. Социология образования. - К., 1997.

6. Нечаев В. Я. Новые подходы в социологии образования // Социологические исследования. - 1999. -№ 1.

7. Сидоренко О. Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому виміру. - X, 2000.

8. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В. Зубка. - К., 1997.

9. Философия образования для XXI века. - М., 1992.

10. Частная высшая школа в объективе времени: украинский вариант. Монография / Под. ред. В. И. Астаховой. - X., 2000.

11. Шереги Ф. Е., Харчева В. Г., Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. - М., 1997.

12. Якуба О. О. Освіта як соціальний інститут // Соціологія: навч. посібник. - X, 1996.


Схожі статті




Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 25.3 Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти

Предыдущая | Следующая