Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 19.2 Види та функції соціальних інститутів

Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як визначених видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологи різних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у вигляді визначеної упорядкованої системи. Найбільш повну і цікаву класифікацію подала так звана "інституціональна школа". Представники інституціональної школи в соціології (С. Ліпсет, Д. Ландберг та ін.) виділили три основних функції соціальних інститутів.

1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.

2. Соціалізація - передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності - інститути сім'ї, освіти, релігії та ін.

3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю - органи влади.

Функції управління і контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, що реалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т. п. Соціальні інститути керують поведінкою індивіду через систему заохочень і санкцій.

Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.). В залежності від сфери дії і функцій соціальні інститути поділяються на:

- реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;

- релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв'язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т. д.);

- інтегративні інститути, пов'язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):

- чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;

- регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема;

- деперсоналізації дій і об'єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;

- визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності),

- безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство.

Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на грунті пияцтва одного із подружжя.

Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.

Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що:

1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів;

2) соціальні інститути постійно видозмінюються.

В процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочним прикладом цьому слугує виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу.

Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів в процесі трансформації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х pp. країн Східної і Центральної Європи, в тому числі й України, де відбувається переорганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагає формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи.

Зазначимо ще, що в ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних, інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо.

Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотної дезорганізації і руйнування соціальної системи.

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

- економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. п.;

- політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. п.;

- соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організовуються добровільним об'єднанням, - місцеві товариства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п.

- інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

- виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);

- релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

- відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані "головні соціальні інститути", які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації.

Дослідники виділяють дві форми існування соціальних інститутів: просту і складну. Прості соціальні інститути - організовані об'єднання людей, що виконують визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання членами інституту своїх соціальних ролей, обумовлених соціальними цінностями, нормами.

Схожі статті




Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 19.2 Види та функції соціальних інститутів

Предыдущая | Следующая