Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 9.1. Поняття про уяву

9.1. Поняття про уяву

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, "уява важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції". Безліч уявлень виникає у голові людини щодня. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, най значущі залишаються в пам'яті і складають уяву. Отже, Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Функції уяви:

O моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;

O створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

O створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

O створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви.

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось

Зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.

Нелегко відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Розв'язанню цього завдання Аристотель присвятив книгу "Про душу".

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх.

Щодо спільного і відмінного між мисленням та уявою, то все залежить від визначеності завдання або ситуації, тобто одне й те саме завдання може розв'язуватись як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то хід їхнього розв'язання підпорядковується переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється великою невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому разі в дію вступають механізми уяви.

Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак можна навмисно нафантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. У цьому разі відбуваються два одночасні процеси: людина щось Уявляє І разом з тим мислить про те, що уявляє - оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від мислення Впевненістю, Яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності того, що уявляємо, то ми мислимо.

Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принципом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює безліч візерунків.

Необхідність існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією спричинила виникнення в людини уяви. Апарат уяви завжди буде корисним для неї.

Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо припустити, що ми нічого не до фантазували до того, що зберігалося в нашій пам'яті і нині відтворюється нашою свідомістю, то, без сумніву, це є пригадуванням (процес нам'яті), яскравим, але все-таки пригадуванням. За образністю процеси пригадування (пам'яті) не поступаються уяві. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам'яттю.

Уява відрізняється також і від безпосереднього відчуття. За Аристотелем, "Уява є ніби відчуттям, але тільки без матеріалу". Цей вислів вражає своєю точністю, якщо пригадати ті хвилини, коли ми змушені боротися з витворами нашої власної уяви. Ми сприймаємо їх як відчуття зовнішнього світу, з тією тільки різницею, що від предметів зовнішнього світу ми можемо відвернутися або піти, натомість образи нашої уяви ми носимо завжди і всюди з собою і можемо позбутися їх тільки вольовим зусиллям, що вибирає інший матеріал для нашої психічної діяльності.

3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність.

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності, але інколи спотворює її. Так, під впливом кохання наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Уява в такому разі готує нам чимало гірких розчарувань.

Митці, люди з розвиненою уявою, зображаючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями і безпосередніми учасниками. Але будь-який створюваний художником образ завжди спирається на реальні об'єкти дійсності. Наприклад, на картинах В. М. Васнецова "Килим-літак", "Іван-царевич на сірому вовку" або М. О. Врубеля "Демон", "Пан", ми бачимо елементи нереального (килим, що летить у небі; фантастичні істоти тощо), але водночас це відображення цілком реальних речей. Так, килим, що летить, зображено як звичайний килим - прямокутної форми, з типовим для килима орнаментом, а фантастичні герої мають ознаки реальних істот. М. О. Врубель робив багато етюдів з натури, спостерігав різні стани природи, він спирався на реальне життя, тому його фантастика така виразна. То витвори уяви цінніші, що художник більше зважає на відомі йому закони об'єктивної дійсності. Саме в цьому сила людської уяви. Фантазія, яка відривається від дійсності, стає безсилою.

4. Уява - складник творчості.

Уява постає як антипод тривіального. Це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

"Всесвіт не має меж і краю, він безмірний і нескінченний", - сказав Дж. Бруно, уявляючи безмежність Всесвіту, і був страчений.

"Людство досягне зірок і заповнить собою Всесвіт", - сказав К. Б. Ціолковський, і його висміяли сучасники.

Відомий фахівець у галузі автоматичної зброї Ф. В. Токарєв згадував, що коли він створював нові зразки зброї, то виїжджав у село з двома альбомами... швейних машин. Він гортав альбоми, в яких було зображено конструкції різних швейних машин, і неодмінно знаходив потрібну йому ідею. Отже, якщо людина побачить у предметі іншу його функцію, можна вважати, що в цієї людини добре розвинена уява.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.

Найвищий "розквіт" уяви виявляється у хвилини небезпеки: перед атакою, операцією, перед смертельною небезпекою.

Сприймання стимулює уяву. Відомий тест Роршаха на сприймання невизначених форм 5 - плям на 5 таблицях, 2 чорно-білі і 3 кольорові - дає змогу наочно відстежити якісні відмінності уяви здорової і психічно хворої людини. У людей з патологією уяви плями набувають контурів, що відображають особливості їхнього емоційного неблагополуччя. У звичних плямах їм ввижаються привиди, демони, символічні образи смерті, тобто проектується страх, стан тривоги, відчаю, туги. Живі чорнильні плями активно стимулюють уяву і ніби звільняють ЇЇ, тобто вирішують якоюсь мірою проблему, над якою "б'ються" психологи.

Стимулюють уяву запах, ритми музики.

Розроблено спеціальний метод активізації уяви - метод "мозкового штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена атмосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необмежений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї.

Ситуація фрустрації, безвиході, скажімо, при нерозділеному коханні також активізує уяву.

Схожі статті




Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 9.1. Поняття про уяву

Предыдущая | Следующая