Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 6.3. Роль моторних компонентів у сприйманні

Сприймання не тільки включається в дії людей і регулює їх. Воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на створення образу потрібного людині об'єкта, вирізнення його істотних зовнішніх ознак, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів.

Психофізіологічні дослідження показують, що в акті сприймання починається керування дією. Сенсомоторні процеси інформують про особливості предметів, що діють.

В усіх видах сприймань моторний компонент сприяє вичлененню об'єкта з тла. Так, зорове сприймання пов'язане із зорово-моторною координацією, слухове сприймання починається з фіксації подразнення шляхом повернення слухового аналізатора до джерела звуку, а дотикове визначається узгодженістю тактильно-моторних аналізаторів. І. М. Сеченов зазначав, що сенсорний і руховий апарати в процесі набування досвіду поєднані в єдину відображальну систему.

У психології докладно вивчено зорові перцептивні дії. Вони нагадують "маніпулятивні дії", тобто рухи рук, що обмацують предмет, виявляючи особливості його форми, величини. Матеріальним підгрунтям зорових перцептивних дій є рухи очей. Вивчення цих рухів при сприйманні об'єктів різної складності (реальних предметів" їхніх зображень) показало, що вони необхідні для утворення образу предмета, виправлення тих відхилень у відображенні дійсності, які природно виникають за законами оптики, вироблення здатності бачити предмети такими, якими вони є насправді. Спочатку рухи очей мають розгорнутий, хаотичний характер, потім вони впорядковуються, стають економнішими. Коли образ склався, він стає основою для впізнання предмета при повторному його сприйманні, яке може відбуватися і без зовнішнього рухового компонента.

Як ми вже зазначали, сприймання передбачає дуже високий розвиток не лише сенсорного, а й рухового апарату. Якщо координована, спрямована на предмет дія передбачає сприймання предмета, водночас і сприймання як усвідомлення навколишніх предметів, що протидіють суб'єктові, передбачає можливість не лише автоматично реагувати на сенсорний подразник, а й оперувати предметами в координованих діях. Сприймання просторового розміщення предметів абсолютно очевидно формується в процесі реального рухового оволодіння простором - спершу через рухи хапання, а потім - рухи переміщення.

Цей зв'язок з дією, з конкретною діяльністю визначає весь шлях історичного розвитку сприймання. Специфічний аспект, у якому люди сприймають предмети навколишньої дійсності, вирізняючи в ній певні сторони, переважно зумовлений потребою розвитку вищих, суто людських форм сприймання. Він невід'ємно пов'язаний з усім історичним розвитком культури, зокрема мистецтва, живопису, музики.

У специфічних різновидах діяльності, наприклад у художній творчості, цей зв'язок сприймання з діяльністю виявляється особливо чітко. Процес сприймання дійсності художником і процес зображення сприйнятого неможливо відокремити один від одного; не лише творчість зумовлена сприйманням, а й саме сприймання певною мірою зумовлене зображенням художньо сприйнятого, воно підпорядковане умовам зображення і перетворене відповідно до нього. Процес художнього зображення і процес художнього сприймання, взаємодіючи, утворюють єдність.

Щодо художнього сприймання, то тут значної ваги набуває аналогія між співвідношенням сприйнятого і його зображенням у малюнку, живопису, з одного боку, та між мисленням і мовою - з іншого. Як мова, в якій мислення формується, своєю чергою, бере участь у його формуванні, так і художнє зображення сприйнятого не лише виражає, а й формує сприймання художника. Водночас воно виховує, а отже, формує сприймання людей, які на художніх творах навчаються сприймати світ.

Сприймання не лише пов'язане з дією та діяльністю, а й саме воно - специфічна пізнавальна діяльність, що полягає в зіставленні чуттєвих якостей предмета, які виникають під час сприймання.

Критерії адекватності образів сприймання дійсності виробляються під впливом умов життя та навчання і піддаються перебудові. Про це свідчать, зокрема, дані про сприймання сліпонароджених у перші дні після видалення катаракти. Спостереження за хворим, який осліп у десятимісячному віці і якому було повернуто зір через 51 рік, показали, що після операції, коли пов'язку зняли з очей, він не побачив нічого, окрім розмитих контурів. Не побачив усього світу предметів, як бачимо його ми, розплющуючи очі. Поступово зір відновився, але світ він сприймає майже безбарвним і розпливчастим. Тривалий час зорове сприймання хворого було обмежене тим, що він пізнав через дотик. Він так і не навчився читати очима, хоча й міг за допомогою зору розпізнавати заголовні букви та числа, тому що в школі для сліпих його вчили читати саме заголовні букви. Його малюнки свідчили про неспроможність відтворення того, чого він раніше не знав через дотик. Йому навіть через рік після повернення зору не вдавалося намалювати складний предмет, якщо його неможливо було обстежити руками.

Схожі статті




Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 6.3. Роль моторних компонентів у сприйманні

Предыдущая | Следующая