Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Провина у вчиненні делікту

Тут необхідно встановити як те, що відповідач мав певне зобов'язання, так і те, що це зобов'язання він порушив. Обидва елементи були наявні в рішенні у справі Stanley Adams. У цій справі позивачем був службовець швейцарського фармацевтичного підприємства, котрий таємно надав Комісії документи, які переконливо свідчили, що його роботодавець порушував право конкуренції. Комісія передала відповідні документи підприємству, незважаючи на прохання Адамса забезпечити конфіденційність. Підприємство зробило висновок, що винним у розголошенні цієї інформації є Адамс, а це, у свою чергу, призвело до того, що його звинуватили в економічному шпіонажі. Суд постановив, що, справді, Комісія зобов'язана була забезпечити конфіденційність згідно зі ст. 2J4 ДЗЄС, яка вимагає від посадових осіб Співтовариства не розголошувати будь-якої інформації, що становить професійну таємницю. Оскільки Комісія мала усвідомлювати ризик передачі фотокопій відповідної документації швейцарському підприємству, вона не повинна була порушувати це зобов'язання.

Інституції Співтовариства при застосуванні своїх правил часом постають перед важким політичним вибором. Такі альтернативи іноді виявляються помилковими, а їх прийняття завдає збитків певним особам. Виникає питання: чи настає відповідальність Співтовариства за такі помилки? У цілому Суд не схильний стверджувати це, встановлюючи досить суворі умови для прийняття в результаті розгляду таких позовів рішення на користь позивача. У справі Schoppenstedt оскаржуваним актом був регламент, який визначав норми, необхідні для зрівняння національних цін на цукор і цін, рекомендованих Співтовариством, які застосовувалися з певної дати (1 липня 1968 p.). Позивач скаржився, що цей регламент базувався на критерії, який суперечив нормі, що мала застосовуватися відповідно до ст. 40(3) ДЗЄС. Це призвело до помилкової оцінки відмінності між рекомендованими цінами на нерафінований цукор і тими, що були встановлені в Німеччині, внаслідок чого позивач зазнав значних збитків. Позов був відхилений СЄС, тому що не відповідав критерію, який згідно з рішенням Суду повинен бути дотриманий у випадку, коли законодавчий акт, який містить норми, що регулюють економічну політику, може призводити до позадоговірної відповідальності. У цій справі Суд постановив (зараз це відомо як Шопенстедське правило ("Schoppenstedt formula"), що позов, поданий на цих підставах, не буде задоволений:

Якщо тільки не відбулося достатньо явне і грубе порушення вищої за ієрархією правової норми, здатної забезпечувати захист осіб приватного права. Дотримання цього критерію виявилося дуже складним, і тому більшість із позовів, що подаються стосовно таких економічних альтернатив внаслідок учинення делікту, відхиляються, хоча в деяких випадках такі позови все-таки розглядалися. Не важко зрозуміти, чому СЄС дуже суворо ставиться до таких проблем. Вирішення політичних питань інституціями Співтовариства було б майже неможливим завданням, якби вони постійно враховували міркування щодо визначення позадоговірної відповідальності.

Схожі статті




Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Провина у вчиненні делікту

Предыдущая | Следующая