Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 8.5. Біла книга про внутрішній ринок і Єдиний європейський акт

Запланована дата - 1992 р.

Однією з причин прийняття органами Співтовариства програми з більш реалістичними цілями - прийняти близько 300 директив на визначену заплановану дату (31 грудня 1992 р.) - став незадовільний рівень впровадження певної кількості попередніх програм з гармонізації. Цьому питанню було присвячено Білу книгу про розбудову внутрішнього ринку, представлену Комісією в 1985 р. і затверджену Європейською

Радою на два місяці пізніше. Ця Біла книга згодом була доповнена Єдиним європейським актом, в якому визначалися різноманітні процедурні засоби для досягнення намічених цілей.

Головними сферами дії, визначеними в Білій книзі, були такі:

- усунення матеріальних і технічних бар'єрів торгівлі;

- вільний рух капіталів;

- гармонізація права компаній та заходи, спрямовані на реалізацію цього завдання;

- умови, за яких послуги, такі як банківські та страхові, можуть вільно надаватися без огляду на кордони;

- гармонізація податкових систем;

- усунення внутрішнього контролю за переміщенням осіб. Фактично всі директиви, спрямовані на реалізацію цієї програми,

Були прийняті до запланованої дати - 1992 p., і на час виходу книги 94 % з них були успішно інкорпоровані в законодавчі системи держав-членів. Однак Комісія в нещодавній Загальній доповіді наголосила, що за цим фактом приховуються значні відмінності, які спостерігаються в різних сферах законодавства.

Ці положення вже розглядалися і ще будуть розглянуті далі у відповідних розділах. Поки що зосередимо увагу на проблемі усунення технічних бар'єрів у галузі торгівлі.

Технічні бар'єри торгівлі: новий підхід

Обговорюючи різноманітні причини, з яких попередні спроби гармонізації були менш успішними, ніж очікувалось, автори Білої книги визначили власне методи гармонізації як такі, що є одним із головних факторів невдачі. У книзі також було визнано переваги підходу, вперше сформульованого в рішенні у справі Cassis de Dijon, який полягає у застосуванні принципу взаємного визнання - здебільшого завдяки тому, що Рада в заяві, зробленій у 1984 р., визнала цілковиту відповідність цілей, які ставилися щодо технічних питань, у законодавствах держав-членів.

Однак документ застерігає від надмірного покладання на принцип взаємного визнання. Загальновідомо, що один з його недоліків полягає в тому, що він може виявитися неадекватним меті створення розширеного ринку, котрий грунтується на конкурентоспроможності, яку може бути досягнуто за допомогою створення Європейського єдиного ринку. Тому потрібно розробити стратегію, яка б об'єднувала все найкраще з цих двох методів і водночас давала змогу швидше досягти прогресу, ніж це мало місце в минулому. Ця стратегія базується на таких принципах:

- встановлення чіткого розмежування між тим, що підлягає гармонізації, і тим, що можна залишити для взаємного визнання національними регламентами і стандартами;

- гармонізація законодавства в розумінні ст. 100 у майбутньому має бути обмежена визнанням вимог щодо охорони здоров'я і безпеки, які були б обов'язковими в усіх державах-членах;

- гармонізація промислових стандартів має здійснюватися шляхом розробки Європейських стандартів і користуватись якомога більшою підтримкою; однак брак таких стандартів не повинен бути перешкодою вільному переміщенню. До моменту прийняття таких стандартів на більше поширення заслуговує взаємне визнання національних стандартів.

Такий підхід веде до стратегії зосередження на тому, що розглядається як найголовніша завада ринковій інтеграції, а саме на перешкодах торгівлі, які є наслідком відмінностей у національних законах. Це залишає питання охорони здоров'я і безпеки виключно на відповідальність держав-членів. Дехто вбачає в цьому приклад дії принципу субсидіарності. Інші з меншим ентузіазмом сприймають такий підхід, зокрема з огляду на точку зору про захист споживача.

Обговорення цих поглядів у даному розділі може завести нас дуже далеко. Однак є питання, яке становить значний інтерес і якого Співтовариство, свідомо чи несвідомо, уникало до цього часу: йдеться про телекомунікації та інформаційні технології.

Однією з причин того, чому Євросоюз був змушений вдаватися до певних дій у цій сфері, є розвиток технологій, що сприяє появі підприємств, сфера діяльності яких не обмежується національними кордонами. Застосування інформаційних технологій та телекомунікацій фактично забезпечує миттєву передачу звукової та письмової інформації, а також будь-яких зображень. Це, а також зацікавленість Комісії в якнайбільшій лібералізації даного сектору, спричинило появу Зеленої книги Комісії стосовно цього питання в 1987 р., в якій висвітлені різноманітні принципи, що забезпечують лібералізацію й розширення ринкового середовища в індустрії телекомунікацій. Виходячи з цього було прийнято певну кількість директив про використання телекомунікаційних мереж та інфраструктури, надання послуг, постачання обладнання і застосування правил конкуренції в цій сфері.

У 1987 р. було прийнято рішення, яке врегульовувало питання стандартизації в галузі інформаційних технологій і телекомунікацій. У ньому визначалися заходи, необхідні для досягнення відповідного рівня стандартизації. Такі заходи включали в себе стандарти інформаційних технологій (IT) і специфікацію послуг з надання інформації в електронному вигляді та обміну інформацією за допомогою засобів телекомунікаційних мереж. Встановлювався графік проведення стандартизації інформаційних і телекомунікаційних технологій; було визначено, що державні замовники повинні застосовувати стандарти Євросоюзу в будь-яких пропозиціях щодо тендерів на постачання обладнання.

Іншою важливою ініціативою в цій галузі була Зелена книга про персональний мобільний зв'язок, яка вимагала лібералізації ринку мобільних телефонів і визнання глобальної системи телекомунікацій мережі GSM як загальноєвропейського стандарту. Пропонувалися, зокрема, вільний розвиток інфраструктури мереж для користувачів мобільного зв'язку, узгодження стандартів, відповідних процедур ліцензування, а також усунення обмежень у наданні послуг у межах Євросоюзу, а разом з тим і підтримка міжнародних зв'язків, узгодження кодів доступу.

Технічні стандарти, що створюють перешкоди

Досі Євросоюз не забороняв державам-членам застосовувати свої національні стандарти; як зазначалося вище, принцип взаємного визнання спрямований саме на підтримання цього напряму. Однак це водночас являє собою загрозу створення нових бар'єрів у галузі торгівлі, навіть ненавмисно. Саме тому в 1983 р. була прийнята директива, що вимагала повідомляти Комісії про пропозиції щодо введення нових технічних стандартів і регламентів. Це, у свою чергу, забезпечувало втручання Комісії та держав-членів у разі виникнення такої необхідності, що запобігало запровадженню нових бар'єрів і сприяло утвердженню європейських стандартів. Тому в 1989 р. директива була додатково поширена на деякі інші галузі, а саме на сільськогосподарську продукцію, фармацевтичні товари, продукти харчування і косметичні товари. Пропозиції щодо прозорості пішли навіть далі, ніж ті, які пропонуються тепер. Відповідно до перших, товари, що не підлягають заходам з гармонізації, можуть зазнавати впливу з боку національних податкових вимог.

Якщо національні владні органи не поінформують Комісію про технічні регламенти, які належать до сфери дії цієї Директиви, чи зробить це відповідні національні норми такими, що не можуть застосовуватися? Таке питання було порушене у справі Security International СЄС відповів, що це справді так. Відповідна директива була розроблена не тільки для встановлення процедури забезпечення Комісію інформацією, а й для захисту вільного переміщення товарів за допомогою превентивного контролю. Це було виправданням тимчасової заборони імплементації відповідної національної норми доти, доки Комісія та зацікавлені держави-члени не отримали достатньо часу для її вивчення, внесення поправок до неї або розробки гармонізуючої директиви.


Схожі статті




Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 8.5. Біла книга про внутрішній ринок і Єдиний європейський акт

Предыдущая | Следующая