Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Виключна юрисдикція

5.1. Вступ

Теза проте, що право Співтовариства являє собою особливий правовий порядок, була прийнята із самого початку тими, хто брав участь у його розробці та реалізації. Важчим було завдання визначити точні взаємовідносини між правом Співтовариства та національним правом його держав-членів. Однією з основних складностей тут був брак прецедентів. Навіть після прийняття Договору про Європейський Союз (ДЄС) Співтовариство ще надто далеке від того, щоб стати федерацією в прийнятому розумінні цього терміна. І оскільки держави - члени Співтовариства мали і мають значно більшу свободу дій щодо органів влади Співтовариства, ніж, скажімо, штат США чи земля (Land) у Німеччині щодо федеральних органів влади, то правові моделі США, Австралії чи Німеччини не могли бути взяті за еталон.

За відсутності будь-яких відповідних моделей і прецедентів можна зробити припущення, що оскільки право Співтовариства являє собою унікальний і особливий правовий порядок, то взаємовідносини між ним і національним правом також є sui generis і мають безпрецедентний характер. Це може бути досліджено за допомогою певних факторів, які виявляють унікальну природу цього права. Йдеться про розподіл повноважень між Співтовариством і державами-членами, принцип прямої дії, прямого застосування і верховенства права Співтовариства, а також про принцип субсидіарності. Слід також враховувати наявність у конституційних системах країн-член і в положень, за допомогою яких право Співтовариства стає частиною національних правових порядків. Усі ці аспекти по черзі будуть розглянуті в цьому розділі.

5.2. Розподіл повноважень між Співтовариством і державами-членами
Загальні положення

Встановлюючи взаємовідносини між Співтовариством і його членами, важливо точно визначити, де саме проходить "демаркаційна" лінія розподілу повноважень між ними. На відносно ранній стадії розвитку прецедентного права Суд Європейських Співтовариств підтвердив, що Співтовариство набуло "дійсних повноважень, які випливають з обмеження суверенітету або передачі повноважень від держав Співтовариству". Тоді постає запитання, чи набуває Співтовариство виключної юрисдикції щодо напрямів, зазначених у Договорах, внаслідок передачі йому цих повноважень? Відповідь на це запитання доповнюється прецедентним правом Суду ЄС, яке надає Співтовариству виключних, конкуруючих та паралельних повноважень щодо національних органів влади. Чи підпаде сфера регулювання під будь-яке з цих повноважень, залежатиме не тільки від суттєвих положень Договору, а й від усієї його структури.

Виключна юрисдикція

Співтовариство має виключну юрисдикцію в галузях, стосовно яких формулювання положень Договору або їх контекст точно вказують на те, що саме вони надають Співтовариству повні й чітко визначені повноваження, виключаючи водночас будь-яку можливість для держав-членів діяти в односторонньому порядку, навіть до того, як інституції Співтовариства використають ці повноваження, прийнявши відповідні положення.

Виключну юрисдикцію Співтовариства в деяких галузях затвердив також Суд. Так, у своїй Позиції щодо місцевих цінових стандартів (Local Cost Standard Opinion) він встановив, що спільна торгова політика є галуззю, в якій Співтовариство може діяти тільки з метою недопущення будь-яких конкурентних дій з боку держав-членів. В іншому своєму рішенні він постановив, що Співтовариство мало виключну юрисдикцію для того, щоб стати стороною міжнародної Конвенції про захист ядерних матеріалів не лише тому, що воно має міжнародну правосуб'єктність, а й враховуючи задачі Договору про заснування Євроатому. В рішенні у справі Kramer Суд Європейських Співтовариств постановив, що політика стосовно зберігання морських ресурсів також є сферою, за яку Співтовариство несе виключну відповідальність.

Наявність сфер, щодо яких Співтовариство має виключну юрисдикцію, ставить і таке питання: а що ж станеться, якщо Співтовариство не прийме відповідних норм у цій галузі? З даного питання Суд ЄС прийняв рішення про те, що передача повноважень щодо цих сфер є повною і визначеною і не може ні спричинити повернення цих сфер під юрисдикцію держав-членів, ні надати останнім можливість діяти в односторонньому порядку. В разі, якщо інституція Співтовариства не діє належним чином, владні органи держав-членів можуть вжити необхідних заходів, але тільки на тимчасовій основі й тільки після проведення консультацій з Комісією і досягнення її згоди. Питання щодо того, які галузі належать до виключної юрисдикції Співтовариства, є дуже важливим, особливо коли виникає необхідність визначити сферу застосування принципу субсидіарності. Але до цього ми ще повернемося (див. с. 127).

Конкуруюча юрисдикція

Протягом тривалого часу країни Східної Європи відмовлялися визнавати Співтовариство міжнародною юридичною особою. Вважалося, що в міжнародних відносинах Співтовариство і держави-члени мають "конкуруючу юрисдикцію". Цей вид юрисдикції завжди розглядався як виключний і тимчасовий. Крім того, певна кількість галузей не була спеціально віднесена Договором до юрисдикції Співтовариства, але вони потенційно є сферою, за яку Співтовариство несе відповідальність. Доти, доки інституції Співтовариства не прийняли законодавство в цій сфері, держави-члени мали щодо неї конкуруючу юрисдикцію. Але навіть тут повноваження держав-членів не були необмеженими, оскільки ці держави не могли порушувати норми, що стосуються заборони дискримінації, або обмежувати принцип вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталу. Показовим прикладом цього можуть стати ті сфери права, що регулюють діяльність компаній, які досі не гармонізовані з правом Співтовариства (і для яких у ньому є певна кількість проектів, з тієї чи іншої причини не були прийняті, див. с. 213). Оскільки темп європейської інтеграції значною мірою прискорився, питання щодо цих сфер постають усе рідше.

Паралельна юрисдикція

Цей тип юрисдикції належить до сфер, в яких право Співтовариства є додатковим до національного права. Так, право конкуренції забороняє лише зловживання з боку одного чи кількох підприємств своїм домінуючим становищем на спільному ринку або на значній його частині як "несумісне зі спільним ринком" і таке, що "може негативно позначитися на торгівлі між державами-членами" (ст. 86 ДЗЄС). Тому підприємства, які контролюють істотну частину лише національного ринку, в ст. 86 ДЗЄС не зазначені. Національні органи влади можуть використовувати паралельну юрисдикцію, коли вона стосується права поведінки таких компаній щодо порушення правил конкуренції.

Схожі статті




Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Виключна юрисдикція

Предыдущая | Следующая