Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Треті особи

Відповідно до статті 35 ЦПК, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права та обов'язки щодо однієї із сторін.

Чи може третя особа вступити у справу про визнання батьківства?

Чи може, наприклад, Т., матір відповідача, особливо якщо він неповнолітній, вступити у справу як третя особа на стороні відповідача?

У разі задоволення позову вона одержить статус баби, а це значить, що за певних умов з неї можуть бути присуджені аліменти на внука. Крім того, виникне правовий зв'язок між Т. та матір'ю дитини, оскільки в останньої виникне обов'язок не перешкоджати Т. брати участь у вихованні внука.

Наведені аргументи, на мою думку, є достатніми для ствердної відповіді на поставлене запитання.

Зміну підстави для визнання батьківства судом можна вважати однією із найважливіших, "вибухових" новел Сімейного кодексу.

Підстава визнання батьківства

Підставою для визнання батьківства, як зазначено у ч. 2 ст. 128 СК, є походження дитини від певної особи, засвідчене будь-якими доказами, зібраними відповідно до Цивільного процесуального кодексу України"406. Цією нормою змінено предмет доказування: позивач має сконцентрувати свою увагу не на доказуванні, як раніше, певної формальної, наперед законом визначеної обставини, а на доказуванні походження дитини від відповідача, тобто біологічного зв'язку між ними.

Згідно із статтею 128 СК, навіть єдиний випадковий статевий зв'язок чоловіка з майбутньою матір'ю дитини може призвести до задоволення позову.

"Сексуальній революції прийшов кінець" - так відреагувала на ст. 128 СК одна із газет.

Заперечуючи проти позову, відповідачі часто наводять різні аргументи:

"Одружуватись з нею я не мав наміру "; "Ініціатором інтимних стосунків була вона"; "Вона запевняла, що вжила заходи контрацепції"; "Я їй відразу сказав, що розлучатися зі своєю дружиною не збираюся";

"Про дитину ми не домовлялися";

"Вона сказала, що хоче дитину від мене і що жодних претензій до мене не пред'являтиме";

"Вона запевняла, що страждає безпліддям"; "У своєму батьківстві я не впевнений".

Такі заперечення проти позову містилися у рішеннях судів у багатьох справах, з якими вдалося ознайомитися.

Жодне з них не може бути покладене в основу рішення суду про відмову в позові. Не мають юридичного значення й мотиви вступу в інтимні стосунки.

Однак предметом доказування не можуть бути деталі інтимного життя. Адже навіть у цих справах, які є дотичними до сфери інтимного життя особи, вона має право на повагу до своєї честі та гідності й на таємницю свого особистого життя.

Судова практика твердо стоїть на позиції, згідно з якою предметом судового розгляду не може бути й моральність поведінки учасників судового процесу.

Засоби доказування

Оскільки предмет доказування є специфічним, то належним доказом у справі про визнання батьківства може бути будь-яка інформація, яка проливає світло на характер відносин між жінкою та чоловіком. Допустимими слід вважати докази про те, що вони спільно проживали, разом появлялись "на людях", що він представляв її знайомим як дружину, піклувався про неї, познайомив зі своїми батьками, відвідував у пологовому будинку, піклувався про дитину тощо.

Вони дадуть суду можливість перетворити припущення в наявності між ними статевих стосунків у момент зачаття дитини на переконання у цьому.

Письмовими доказами можуть бути листування, довідки з місця проживання. Речовими доказами можуть бути фотографії, магнітні, електронні носії інформації, інші речі.

Найпоширенішим доказом є показання свідків.

К. звернулася до Г. з позовом про визнання батьківства щодо свого сина та про стягнення аліментів на його утримання. В судовому засіданні було встановлено, що вони двічі разом відпочивали, декілька місяців жили в найнятій квартирі, а потім К. поселилася)' помешкання Г. Коли К. перебувала у лікарні з метою збереження вагітності, Г. відвідував її. Але їхні стосунки зіпсувалися через постійні втручання матері Г.

Суд позов задовольнив. В апеляційній скарзі Г. просив рішення суду скасувати, оскільки він сумнівається у своєму батьківстві у зв'язку з тим, що за консультативним висновком лікаря-уролога, проведеним після подання позову, він страждає змішаним безпліддям.

Апеляційний суд залишив рішення без змін, вважаючи, що цим лікарським висновком його батьківство не може бути заперечене.

При розгляді справи за позовом В. до Ц. про визнання батьківства було встановлено, що сторони кілька місяців спільно проживали у квартирі Ц. Після народження дитини В. ще деякий час проживала у квартирі ц., але згодом через відсутність належних побутових умов повернулася у свою квартиру. Ц. систематично відвідував В. та дитину, купував дитячі речі, продукти харчування. Але згодом відносини між ними зіпсувалися. Свідок Ю. пояснила, що Ц. викликав її як лікаря, щоб оглянути В., у якої був токсикоз вагітності. Свідок Б., дільничний педіатр пояснила, що її викликали до хворої дитини, вдома біля дитини був Ц. Свідки 3. та Р. підтвердили, що В. та Ц. спільно проживали до і після народження дитини, що Ц. визнавав себе її батьком. Клопотання про проведення експертизи ДНК сторони не заявляли.

На підставі зібраних доказів суд задовольнив позов, зробивши висновок про те, що своєю поведінкою Ц. засвідчив визнання свого батьківства.

У 2003 р. Д. та К. разом відпочивали за кордоном. У 2004 р. Д. народила дитину, батько якої був зареєстрований за прізвищем матері, відповідно до ч. 1 ст. 135 СК, а ім'я батька дитини було записано за іменем К. Останній опікувався дитиною, визнавав її своєю.

У 2007р. К звернувся до суду з позовом про визнання свого батьківства. Суд призначив експертизу ДНК, але Д. не з'явилася. Відповідачка не подала жодного доказу, який би спростовував батьківство К. Вона лише звертала увагу суду на те, що позивач тривалий час шантажує її, не може бути добрим батьком для дитини, що живе вона з іншим чоловіком, якого дівчинка називає татом.

Суд визнав К. батьком дитини, не взявши до уваги негативні риси його характеру.

Визнання К. батьком дитини, очевидно, дещо розбалансує стосунки у новій сім'ї Д., якщо К. претендуватиме на участь у вихованні дитини. Але такою буде відплата Д. за свій невдалий вибір

Схожі статті




Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Треті особи

Предыдущая | Следующая