Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Добровільне визнання батьківства

Нешлюбні діти чи нешлюбні

"Діти рівні у своїх правах. . . незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним", - так записано у частині 1 ст. 52 Конституції України. З цього випливає, що цією нормою діти поділені на дві групи: ті, що народжені у шлюбі, і ті, що народжені поза шлюбом, іншими словами, - на шлюбних і нешлюбних.

Професор Мілан Босанац започаткував уведення у правничу лексику словосполучення "діти батьків, які не перебувають у шлюбі"399. Цим він намагався відвести удар докору від дитини, запропонувавши ділити на дві категорії не дітей, а батьків.

Ця дуже важлива орієнтаційна установка закріплена у статтях 141, 142 СК, які проголосили рівність прав та обов'язків батьків та дітей, незалежно від того, чи перебували батьки дітей у шлюбі між собою. Такий відступ від недостатньо виваженої конституційної термінології може бути виправданий принципом верховенства права.

Отже, варто запам'ятати: терміна "нешлюбні діти" у Сімейному кодексі України немає.

Кількість дітей, народжених нешлюбними батьками, в усіх державах зростає. У Данії вона становила понад 46%, у Німеччині - 11%, у Франції - 30% 400. В Україні цей відсоток наближається до 20.

Визначення походження дитини від матері

Визначення походження дитини від матері, як правило, не викликає труднощів. Окрім тих випадків, коли породілля не має із собою документа, що засвідчив би її особу.

Жінка, яка народила дитину, записується її матір'ю, незалежно від свого віку. У 2006 р. наймолодшій породіллі в Україні виповнилося лише 11 років401.

Добровільне визнання батьківства

У статті 126 СК, як і в Кодексі 1969 р., закріплена можливість визначення походження дитини на підставі спільної заяви її матері та батька. Участь матері у написанні такої заяви необхідна для підтвердження того, що саме цього, а не іншого громадянина вона вважає батьком дитини. Для забезпечення достовірності волевиявлення цих осіб вимагається їх явка до органу РАЦС. Якщо це неможливо, письмова згода на визнання батьківства має бути нотаріально засвідчена і надіслана поштою або подана через представника.

Поряд із запозиченням попереднього досвіду законодавчого регулювання, у ст. 126 СК є й кілька новел.

Добровільне визнання батьківства стало можливим і щодо ненародженої дитини, при цьому воно не обумовлюється будь-якими додатковими обставинами402. Але така заява має пролежати без руху до народження дитини. Вона матиме юридичне значення і тоді, коли батько на цей момент буде живим.

Чи може той, хто визнав своє батьківство до народження дитини, відкликати свою заяву до народження дитини? Відповідь має бути ствердною. Такою вона має бути й тоді, коли особа відкликала свою заяву після народження дитини, але до моменту реєстрації її народження.

Запропонований варіант відповіді узгоджується із загальним юридичним правилом: будь-яка заява може бути відкликана до моменту її реалізації.

Право на визнання свого батьківства надано і неповнолітній особі. Чи йдеться лише про тих, кому виповнилося 14 років? Та обставина, що, відповідно до ч. 2 ст. 126 СК, про запис неповнолітнього батьком дитини мають бути повідомлені його батьки або опікун, дає підставу стверджувати, що термін "неповнолітній" тут є узагальнюючим, тобто таким, що стосується усіх дітей. З цього випливає, що визнати добровільно своє батьківство може і той, хто не досяг 14-річного віку, адже опікун, про якого йдеться, не призначається над тими, хто досяг уже цього віку.

Визнати своє батьківство може і той, хто обмежений у цивільній дієздатності у зв'язку із зловживанням спиртними напоями чи наркотичними засобами. Оскільки таке визнання не є цивільним право-чином, то і згода піклувальника на цю акцію непотрібна. Він має бути лише повідомлений про проведений запис.

Особа, визнана судом недієздатною, визнати своє батьківство не може. Якщо все ж заява про визнання батьківства від неї була прийнята, опікун має право вимагати анулювання запису про батьківство.

Визнати батьківство може і той, хто перебуває у шлюбі з іншою жінкою. На відміну від усиновлення, визнання батьківства не обумовлено згодою на це його дружини.

Орган РАЦС не наділений правом з'ясовувати дійсне походження дитини від заявника. Навіть достовірно знаючи про неможливість такого походження, службова особа не має права відмовити у реєстрації його батьком дитини. Вона лише повинна роз'яснити заявникові, що той, хто у момент визнання батьківства знає, що не є батьком дитини, згодом уже не зможе оспорити його.

У разі реєстрації добровільного визнання батьківства відкликати заяву про визнання батьківства уже неможливо. Якщо той, хто записаний батьком, згодом одержить достатні докази для спростування свого батьківства, він матиме право на його оспорювання в суді.

Схожі статті




Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Добровільне визнання батьківства

Предыдущая | Следующая