Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 2. Розірвання шлюбу за Сімейним кодексом України

Байдужим серцем проминай Усе, що не дає надії.

(Микола Руденко)

Передбачати чи не передбачати у Сімейному кодексі України можливість розірвання шлюбу, попри християнську заборону розлучень, - питання щодо цього навіть не було предметом дискусій. І не могло бути, бо це суперечило б сутності людини як вільної і рівної у своїй гідності та правах, а також суперечило би тим демократичним завоюванням в охороні прав людини, які реалізовані уже в Європі332.

Завдання держав, у тому числі й України, має полягати не в боротьбі з розлученнями (цю боротьбу виграти неможливо), а у подоланні різноманітних причин, які призводять до такого сумного наслідку, або, щонайменше, до послаблення їх негативного впливу.

Норми щодо можливості розірвання шлюбу, які є у Сімейному кодексі України, доти, поки вони, так би мовити, перебувають у стані спокою, - це лише пересторога. Приведення їх у дію є дієвим засобом захисту прав та інтересів одного з подружжя і нерідко - всієї сім'ї.

У Сімейному кодексі міститься чимало новел стосовно регулювання підстав і процедури розірвання шлюбу, значна частина яких була зумовлена практикою застосування норм Кодексу 1969 р.

3. Розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану
Розірвання шлюбу за волею подружжя

Підставою для розірвання шлюбу за ст. 106 СК є одночасна наявність двох обставин:

1) волевиявлення подружжя;

2) відсутність у них спільних дітей.

Відповідно, можна говорити про наявність у цій ситуації у подружжя єдиного (на двох) права на розірвання шлюбу.

До спливу одного місяця подружжя або хтось із них може анулювати свою згоду на розірвання шлюбу, надіславши про це органу РАЦСу відповідну заяву.

Службова особа органу РАЦСу не уповноважена з'ясовувати у заявників причини розірвання шлюбу та вживати заходів до їх примирення. Вона не може відмовити у прийнятті такої заяви чи продовжити кінцевий термін розірвання шлюбу. Якщо до спливу цього терміну ніхто не анулював своєї згоди, розірванню шлюбу ніщо (хіба лише смерть) не може перешкодити.

Згідно із пунктом 5.14 Правил реєстрації актів цивільного стану, реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою передбачає особисту присутність подружжя або одного з них. З таким трактуванням ст. 106 СК можна погодитися.

Спрощена процедура розірвання шлюбу не пов'язана з відсутністю між подружжям майнового спору. Про спір немайнового характеру у ст. 106 СК не згадано, оскільки змоделювати його як такого, що випливає із шлюбних відносин, неможливо.

Розірвання шлюбу за волею одного з подружжя

Один із подружжя, згідно із ст. 107 СК, має право на розірвання шлюбу за наявності тих самих трьох обставин, що були визначені у ст. 42 Кодексу 1969 р. Надання цього права одному з подружжя у зв'язку з засудженням другого до тривалого (не менше трьох років) позбавлення волі чи визнанням його недієздатним або безвісти відсутнім не означає обов'язкового здійснення цього права.

Право на розірвання шлюбу триває доти, допоки існують обставини, що обумовили його здійснення. Тому орган РАЦСу не може прийняти заяви про розірвання шлюбу, якщо на момент її подання другий із подружжя уже з'явився або був звільнений з місць позбавлення волі, навіть за умови, що його відсутність була тривалою. Не може орган РАЦСу і відмовити у прийнятті такої заяви на тій підставі, що засуджений має бути незабаром звільнений або дієздатність другого з подружжя може бути незабаром відновлена.

Розірвання шлюбу з особою, яка засуджена за вчинення злочину, можливе як тоді, коли шлюб було зареєстровано до вчинення злочину, так і тоді, коли шлюб було зареєстровано після засудження, у місці позбавлення волі.

Розірвання шлюбу органом РАЦСу за заявою одного з подружжя також не пов'язане з відсутністю між чоловіком та дружиною майнового спору. Норма статті 107 СК також не торкається немайнового спору. За аналогією, слід зробити висновок, що і наявність спору особистого характеру не має бути перешкодою до застосування ст. 107 СК.

Чи може скористатися нормою ст. 107 СК засуджений або опікун недієздатного? Відповідь на це запитання має бути заперечною. Процедурна пільга, що міститься у ст. 107 СК, їм не надана. Опікун недієздатного або той, хто відбуває покарання, можуть ініціювати лише розірвання шлюбу в суді.

З іншого боку, той із подружжя, хто є на волі, а також той, хто є дієздатним, не можуть звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу, оскільки для них є чинним спрощений порядок розірвання шлюбу.

Таке трактування ситуації не суперечить частини 2 ст. 124 Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, оскільки вона не ускладнює здійснення особою свого права на захист, а навпаки, спрощує Його.

Схожі статті




Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 2. Розірвання шлюбу за Сімейним кодексом України

Предыдущая | Следующая