Українське цивільне право - Ромовська З. В. - Заборона використання

Користь - це добрі наслідки від чогось, когось. В українській мові це слово має такі синоніми: вигода, виграш, зиск, пожиток, прибиток, прибуток, хосен186.

Майно потрібне людині для того, щоб задовольнити свої потреби: будинок - щоб у ньому жити; земельна ділянка - щоб посадити сад, виростити збіжжя, інші продукти харчування, прикрасити квітами; корова - щоб мати годувальницю; автомобіль - щоб долати відстані; книги - щоб мати джерело просвіти; картини - щоб зігрівали душу; одяг - не лише щоб захиститися від холоду; собака - не лише задля охорони.

"Задовольняє чи то потреби нашого тіла, як їжа, одежа, помешкання, чи то потреби нашого духу, як книжки, образи і т. д.",- так характеризував Іван Франко цінність речей у житті людини187.

Тому саме у користуванні майном полягає мета права власності. Право користування O. A. Підопригора вважав найістотнішим управленням власника188.

Сутність права користування визначається у правничій літературі як юридично гарантована можливість одержання від речі корисних властивостей з метою задоволення матеріальних і культурних потреб189; як видобування власником споживчих властивостей речі190.

У проекті Цивільного кодексу (1996 р.) право користування було визначено як "юридично забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб". Таке визначення було загалом прийнятним. Але, у зв'язку з тим, що визначення права володіння було визнане незадовільним, вирішено було відмовитися від дефініцій і щодо інших управлень власника.

Способи користування річчю, тобто вчинення власником певних дій з метою задоволення своїх потреб, залежать від багатьох обставин, насамперед від її особливостей: є річ рухомою чи нерухомою, споживною чи неспоживною, цінною чи малоцінною. Способом отримання користі є одержання доходів, зокрема, орендної плати, плодів та приплоду тварин.

На думку В. М. Мартина, право користування може бути повним і неповним. Про повне користування можна говорити тоді, коли закон не містить жодних спеціальних застережень щодо його здійснення, про неповне, - якщо такі застереження визначені у законі191. Прикладом неповного користування є заборона використання житлових приміщень не за призначенням, заборона самочинних перепланувань, неможливість насадження дерев на межі тощо.

Якість користування річчю залежить від особистих рис самого власника (акуратності, уважності, байдужості, нехлюйства тощо) та особливостей речі.

Заборона використання

"Майно, що є в особистій власності громадян, не може використовуватися для одержання нетрудових доходів". Ця заборона, що містилася у частині 3 статті 100 ЦК УРСР, мала своїм ідеологічним підгрунтям тезу про споживчий характер особистої власності в СРСР. У разі систематичного використання цього майна для одержання нетрудових доходів, воно за рішенням суду підлягало безоплатному вилученню і зарахуванню до фонду місцевої Ради.

Позивачем у таких справах був виконавчий комітет місцевої ради народних депутатів.

Ідеологічне підгрунтя цієї норми було таким: суспільству не байдуже, що набувач приростив своє майно з підстав, не передбачених законом. Вимога міцно закрити усякі щілини для нетрудових доходів та інших потворних явищ була проголошена одним із завдань комуністичної партії192.

"Втомитись від надокучливого дирчання машинки, Маріца розтирала затерплі пучки рук - і знову підленька думка в'їдалася у розжарений мозок: чому ці мізерні доходи, зароблені каторжним трудом, є не трудовими. Питати було ні в кого. А ще слід було остерігатися балакучих сусідок, які могли спровадити в її двір місцевого міліціонера".

Найчастіше вилучалися житлові будинки, автомобілі. Як було зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду УРСР "Про деякі питання, що виникли у судовій практиці по застосуванню законодавства про право особистої власності на жилий будинок" від 14 травня 1976 р.. нетрудовим доходом вважалася плата за приміщення у розмірі, що перевищував гранично допустимі ставки; суди не повинні зважати на те, для якої мети власник витрачає нетрудові доходи, одержані від здачі приміщень у найм; вилученню підлягав весь будинок чи дача, а не лише та частина, яка здавалася у найм.

І лише у редакції цієї постанови від 30 березня 1984 р. було зазначено, що суд, залежно від конкретних обставин (сімейного, майнового стану відповідача, здачі в найм незначної частини будинку) може відмовити у безоплатному вилученні будинку, стягнувши незаконно одержані суми в дохід держави.

Власник автомобіля не мав права здавати його в оренду. У разі укладення такого договору суд визнавав його недійсним, а автомобіль передавав у дохід держави..

Автомобіль не можна було використовувати і для перевезення пасажирів у вигляді промислу196.

Водночас нетрудовими не вважалися доходи, які одержували вкладники Державних трудових ощадних кас.

Все описане - наше минуле. Його не слід забувати, принаймні для того, щоб воно ніколи не повторилося.

У нинішній час майно не може використовуватися власником як знаряддя злочину.

Згідно зі статтею 302 КК, особа, яка створила у своїй квартирі, будинку, нежитловому приміщенні місця розпусти, може бути покарана до двох років позбавлення волі.

Власник квартири не може використовувати її для підприємницької діяльності.

Схожі статті




Українське цивільне право - Ромовська З. В. - Заборона використання

Предыдущая | Следующая