Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 3. Демократія і права меншості

Усі демократії є політичними системами, у яких громадяни вільно приймають політичні рішення відповідно до волі більшості, тобто більшістю голосів. Проте підпорядкування меншості більшості (перших останнім) не завжди буває демократичним. У демократичному суспільстві воля більшості має поєднуватися з гарантіями прав особи, які, у свою чергу, служать захисту прав меншості - етнічна меншина, релігійна чи політична меншість. Права меншості не залежать від доброї волі більшості і не можуть бути скасовані більшістю голосів.

Розглянемо право меншості (опозиції) в парламенті. Юридичне поняття "більшість" ототожнюється з політичним поняттям "правляча", а "меншість" - з політичним поняттям "опозиція" (від лат. - протиставлення). Опозиція - це політичні партії, рухи, групи (депутати парламентської меншості), що розходяться з певних питань з політикою парламентської більшості й уряду. Опозиція критикує діяльність уряду, користується можливістю порушити питання про довіру уряду. Проте, ведучи боротьбу за владу, вона не повинна застосовувати форми політичної агресивності, прийоми політичних провокацій. Необхідно, щоб у процесі конкурентної взаємодії різних політичних інтересів за допомогою компромісів досягалася їх рівновага, баланс.

Наявність опозиції вважається невід'ємним компонентом демократичного суспільства, правової держави. Доки в суспільстві існує різниця інтересів, доти існуватиме й опозиція. Один із засновників США Т. Джефферсон зазначав, що "воля більшості повинна в усіх випадках домінувати, але, щоб ця воля була правомірною, вона має бути розумною, щоб меншість мала рівні права, порушувати які було б гнобленням". Конституція США проголошує форми захисту парламентської меншості, якій надане право протесту проти проектованих змін Основного Закону. Ці права меншості настільки значні, що протягом більш ніж 200-річного існування США були ратифіковані тільки 26 поправок до Конституції, і американська Конституція є найбільш стійкою із усіх існуючих.

Конституції, що створювалися в Нідерландах, Бельгії, Норвегії, Швейцарії та інших країнах у ХІХ-ХХ ст., містили ідею захисту прав меншості. Меншість отримала можливість реально парламентської боротьби з безтурботним ставленням більшості до законодавчої праці, що існувало в минулому. У наші дні конституції Франції, Німеччини, Іспанії, Японії та інших країн передбачають гарантії прав людини і меншості. У Великій Британії опозиція (меншість) становить неодмінну частину державного механізму. З 1800 р. лідер опозиції "його (її) величності" одержує платню, однакову із платнею прем'єр-міністра. У Німеччині право парламентських розслідувань, яке полягає у забезпеченні парламенту інформацією про роботу уряду і здійсненні контролю за урядом,- одне з прав меншості. Воно вперше було закріплене в одній зі статей Веймарської Конституції (за пропозицією Макса Вебера), і дотепер збереглася ця первісна функція права меншості.

Парламентська меншість покликана виражати реально існуючі в суспільстві інтереси груп, що мають не домінуючі, але солідарні, політичні настанови (руху, партії) або не мають ідеологічно виражених позицій (позапартійні, професійні та інші групи).

Слід зважати на те, що меншість, яка твердо обстоює свої позиції, є впливовішою за більшість, котра коливається. Відчуття сильної і непохитної переконаності меншості підштовхує більшість до того, аби переглянути свою позицію. Важливо, щоб опозиція в парламенті була конструктивною, а не деструктивною. Деструктивна опозиція обмежується критикою чинної влади без пропозицій щодо програми дій; конструктивна опозиція здатна висунути, обгрунтувати і боротися за здійснення програми, яка відрізняється від офіційної програми, є її альтернативою.

Отже, демократія - це не тільки вияв волі більшості, а й гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів - конструктивних, а не руйнівних. Це право говорити та бути почутим - право бути оскарженим, але не пригнобленим. Влада може стояти міцно лише тоді, коли вона відчуває опір з боку опозиції - політичної меншості. Це змушує її постійно підтверджувати своє право управляти суспільством і державою.

Найвище право меншості та її представників у парламенті полягає в тому, що вона може робити спроби стати більшістю. Від цього права меншості в демократичному суспільстві не захищена жодна більшість, оскільки в неї немає ніяких засобів надовго придушити меншість. Важливо не дати розвинутися тенденції в демократії, ніколи цілком невикорінної, - підняти більшість до значення виключно вирішального чинника, до всесилля більшості і зберегти непорушні межі, які справжня демократія покликана протиставити волі більшості. Наявність активної легальної опозиції - найважливіша ознака демократії як "поліархії" (багатовладдя).

Схожі статті




Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 3. Демократія і права меншості

Предыдущая | Следующая